Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
Modul_3_opisovi.doc
Скачиваний:
0
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
210 Кб
Скачать
☆

26Рух за незалежну українську православну церкву.

Історію української православної церкви середньовічної доби можна поділити на 3 церковно-історичні періоди:І період – VІІІ ст – Х ст (перемога християнства в південній частині Київської Держави та організація церкви).ІІ період – 1054-1303р. – від створення Київської митрополії до її розподілу на Галицьку і Києво-володимирську.ІІІ період – 1303-1458р. – від першого поділу митрополії і останнього поділу на Митрополію Київську і Московську.

За князя Ярослава Мудрого в Києві була офіційно встановлена Митрополія, підлегла Константинопольській церкві. У 1037р. в Києві з’являється перший митрополит – грек Теопемпт,. як крок до незалежності, став Київський Собор у 1147р. з висвяченням Климента Смолятича на митрополитну кафедру.

І Київський Собор мав велике значення. існують декілька (п’ять) спроб обгрунтування його проведення:

А) Політичне пояснення. Собор 1147р. повторювалися декілька разів у ХІ-ХІІ ст. В цей час руські князі вели війни з греками, а митрополити Русі, що підкорялися патріархам Візантії, могли виявити більшу вірність грекам, ніж своїм володарям.

Б) Реалістичне пояснення. Собор – це вияв особистого невдоволення Ізяслава Константинополем.

В) Націоналістичне пояснення. Собор – це змагання Української Церкви за усамостійнення її ієрархічної управи

Г) Автокефальне пояснення: Собор виявив змагання за унезалежнення Руської церкви від Візантії і встановлення власної церковної влади.

Д) Унійне пояснення: Спирається на літописний факт, що постановлення митрополита Клима Смолятича відбулося покладанням мощів св. Климента Папи Римського

Доба київського християнства закінчується двома подіями:

Монголо-татарською навалою.

Перенесення резиденції київських митрополитів на північ, що стає передумовою перетворення колишньої Київської Митрополії на Московську.

Після татаро-монгольської навали (1237-1240) і падіння Київської держави 1240р. кафедра київських митрополитів формально існує в розгромленому Києві, але місце перебування її став спочатку Володимир на Суздалі (1299р.), а пізніше Москва (з 1325р.). У 1458р. відбувається фактичний поділ Київської митрополії на дві. Люблінська унія 1569 усуває литовську владу, веде до знищення українських державних традицій. Берестейська унія православну церкву на білоруських і українських землях ставить поза законом. У 1620р. православна ієрархія на Україні була відновлена єрусалимським патріархом Феофаном, відбувається легалізація православної церкви, за допомогою братств і запорізького козацтва. Митрополитом Київським обрано Іова Борецького. Легалізацію вдалося здійснити завдяки рішучим домаганням козацтва лише тоді, коли новим митрополитом Київським став Петро Могила.

27 Греко-католицька церква: виникнення, специфіка віровчення і культу, ііснування в сучасних умовах.

Після падіння Київської держави на Заході утворюється Галицько-Волинське князівство. Князь Лев Данилович вживає заходів, спрямованих на утворення окремої Галицької митрополії. 1303 р. – заснування митрополії в Галичі. Першим галицьким митрополитом став Ніфонт. Утворення Галицької митрополії викликає незадоволення зі сторони московських князів та церкви. Галицька митрополія підтримує тісні зв’язки із Заходом і Римом, який сприяє активному релігійно-культурному розквіту. 1340 р. землі Галицького князівства окупувала Польща. Проти Галицької митрополії виступає Казимир ІІІ, польський король. 1347р. він скасовує Галицьку митрополію. 1351 р. Казимир звертається до папи Климента VI допомогти йому захопити Галичину і Східну Волинь. Війна триває до 1370 р. на початку XІV ст. польсько-латинська митрополія була сформована. З метою збереження православних традицій на українських землях митрополитом Михайлом Рогозою приймається рішення “розірвати зв’язки з грецьким патріархом” і визнати папу головою Вселенської Церкви, відмовляючись від посередництва патріархів. На початку жовтня 1596 р. відбувається Собор у Бересті (суч. Брест). Переважна більшість православних єпископів Києво-Галицької митрополії підписала 33 статті угоди з Католицькою Церквою. У 1741 р. уніатською стала Волинська (Луцька) єпархія. У першій половині XVIII ст. уся Західна Україна „була переведена на унію”.

Греко-католицизм не мав ні власної багаторічної церковної традиції, ні самостійної релігійної доктрини, його догмати були запозичені у католицизмі. Уніатська церква обґрунтовує свою ідеологію на основі томізму – релігійно-філософського вчення католицизму, визнаючи владу папи римського, “Символ віри”, зберігши лише православну обрядовість. Віровчення УГКЦ базується на спільних для християнської релігії положеннях про віру в божественну Трійцю та у незаперечну істинність Біблії. Греко-католики визнають сходження Духа Святого від Бога-Отця і Бога-Сина, зверхність римського папи як намісника Христа на землі, його непогрішність, вчення про пекло рай і чистилище, культ Діви Марії. Відносно культу греко-католики дотримуються православної практики богослужіння та обрядовості, здійснення релігійних таїнств. Богослужіння проводять церковно-слов’янською та українською мовами. Оформлення храмів – близьке до православного. Свята відзначають згідно з православним календарем. Церковні ієрархи та релігійні громади перебувають у юрисдикції Ватикану.

28 Роль греко-католицького духовенства в процесі збереження і відновлення духовної культури українського народу.

Весь тягар національного відродження впав на плечі греко-католицького духовенства. Прикладом цієї невтомної праці є:

1783 р. – відкривається україномовна греко-католицька Львівська духовна семінарія, яка стає центром національного відродження у Галичині.

1784 р. – відкрито Львівський університет (“всеучилище”), у якому митрополит Ангелович домігся відкриття студій для українців їхньою мовою – з богослов’я та філософії.

1789 р. – відкривається “Руський науковий інститут”.

1816 р. – перемишльський священик Іван Могильницький засновує перше в Галичині культурно-освітнє товариство під назвою “Товариство галицьких священиків греко-католицького обряду”.

1816 р. митрополитом Михайлом Левицьким створюється “Товариство галицьких греко-католицьких священиків для поширення письма, освіти і культури серед вірних на основах християнської релігії”; 1821 р. видано пастирський лист кирилицею та українською мовою;

В лоні греко-католицької церкви зародилася славна “Руська Трійця” на чолі з відомим священиком, поетом Маркіяном Шашкевичем.

Протягом 1901-1944 рр. греко-католицьку церкву в Галичині очолював Андрей Шептицький – український церковний, культурно-освітній діяч. Після його смерті увесь єпископат Церкви було заарештовано радянськими органами.

29 Міжконфесійні конфлікти: причини і вірогідні шляхи подолання.

айбільшою проблемою життя церков в Україні є конфліктність у релігійному середовищі, що пов'язано з міжконфесійними взаєминами. Лінії протистояння у релігійному середовищі такі:

• православно-католицька - - між усіма відгалуженнями українського православ'я, з одного боку, та римо- і греко-католиками — з другого;

• міжправославна — між Українською православною церквою, яка перебуває в юрисдикції Московського патріархату, та Українською православною церквою Київського патріархату;

• внутрішні суперечності в інших конфесіях, які хоча й не набрали такої небезпечної гостроти, як у православ'ї, але істотно знижують потенціал релігійних організацій;

• зіткнення між традиційними для України релігіями та неорелігіями тощо.

Причини міжконфесійних і внутрішньоцерковних протистоянь досить глибоко коріняться в національному, релігійно-догматичному й історичному контекстах. Однак треба визнати, що вони значною мірою підсилені соціально-політичною та економічною ситуаціями в Україні. Живлять їх і нерозв'язані проблеми власності на культові споруди, боротьба за розподіл сфер впливу тощо.

Щоб запобігати конфліктам, на наш погляд, слід:

По-перше, впроваджувати органами державної влади ефективні заходи, у тому числі законодавчо, спрямовані на реальне відокремлення релігії від політики. По-друге, утверджувати серед віруючих розуміння недопустимості зіткнень на релігійному ґрунті, а в свідомості церковних ієрархів — відповідальність: християнська позиція повинна взяти гору над амбіціями. По-третє, об'єднати православ'я України, над чим необхідно творчо працювати усім миром. По-четверте, державі доцільно забезпечити відповідну правову базу, здатну створити сприятливі умови для подолання міжцерков-них суперечностей тощо.

31. Екуменізм у християнському світі.

Екуменізм (походить від грецького “ойкумена” – “всесвіт”) виник і утвердився як особливий напрямок розвитку богословської думки у християнстві у ХХ столітті. Різні люди по-різному розуміють слово екуменізм. Власне екуменізм означає рух за зближення та об’єднання релігійних традицій. Але одні вважають, що екуменізм стосується тільки християнського світу, інші – всі світові релігії.Головна ідея екуменістичного богослов”я – ідея єдності християнства. Основою зближення екуменісти бачать спільність християнської спадщини, те, що єднає, а не розділяє Церкви, а реальне подолання відчуженості між християнами – у поєднанні зусиль як у сфері соціального служіння, так і в розвитку діалогу, метою якого є вивчення й аналіз тих богословських положень, що є спільними або призвели до відчуження.Сучасний екуменізм, попри всю свою конфесіональну багатобарвність, бере свої початки у протестантських ініціативах на початку ХХ століття, які саме й привели до зародження нового богослов”я єдності.Метою сучасного екуменічного процесу є прагнення відновити спілкування у Таїнствах між роз”єднаними сьогодні християнськими Церквами, того спілкування, яким були позначені стосунки між християнськими спільнотами у перших віках їхнього спілкування.Але, не зважаючи на таку ніби благородну мету, противників екуменізму серед християн було і залишається набагато більше, ніж прибічників або тих, хто співчуває цій ідеї. Противники екуменізму стверджують, що “перегородки в Церкві”(конфесіональні) – “це стіни, що розділюють”. З іншого боку православні християни не стверджують, що тільки в їхній конфесії можливе спасіння та повнота єднання зі Святим Духом. Це підтверджується тим, що Православна Церква приймає інших християн, не перехрещуючи ]х, а членів деяких – навіть у їхньому ієрархічному сані, тобто католицький священик, який перейшов у Православ’я, не позбавляється сану, а стає православним священиком.

32.Сучасні неорелігії є доволі неоднорідним явищем за своїм походженням, характером і формами діяльності та організації. Тому на сьогодні існує безліч схем їх класифікації.

Все різноманіття новітніх релігійних течій і містичних груп можна умовно поділити на сім груп.

1) Неохристиянські, до яких належать релігійні культи, в основі яких лежить християнське віровчення. До таких неохристиянських об’єднань належать Діти Бога, мормони, харизмати, Церква Ісуса Христа тощо. Неохристиянські культи вшановують Ісуса Христа, але його розуміння кардинально відрізняється від християнських догматів.

2) Релігійні організації орієнталістського спрямування. До них належать такі організації, в основі яких лежать буддистські вчення, індуїзм, джайнізм тощо. Спільною для них є модель їхньої сучасної містичної інтерпретації з метою активізації в людині Божої сутності. Вони репрезентовані Міжнародним товариством свідомості Кришни, Агні Йогою, тантризмом. Головною особливістю їх віровчення є те, що східні ортодоксальні догмати відходять на другий план, а на перше місце виступає модель індивідуального порятунку, знання індивідуальної істини.

3) Неоязичництво. Характеризується політеїзмом і відродженням пантеїстичних традицій. В Україні неоязичницькі організації представлені РУН Вірою — Рідна Українська Національна віра, рицарями Сонячного ордену.

4) Синтетичні (штучно створені) релігії, або інтегративні культи. До цієї групи належать віровчення, в основі яких лежать догмати, культи світових релігій, спираючись на які, створюються специфічні культові дійства й не менш специфічні релігійні організації. Вони проголошують своє вчення універсальною релігією для всіх людей. До таких громад належать Церква об’єднання, Велике Біле Братство, Всесвітня віра бахаї.

5) Саєнтологічні — учення, які репрезентують спробу поєднати в собі науку й релігію, сучасну містику та досягнення науково-технічної революції. До таких учень належать Церква саєнтології, «Вчення розуму», різноманітні космічні релігії тощо.

6) Сатанізм. Репрезентується сатанинськими групами, які абсолютизують значення зла в реальному житті, поклоняються йому, шукають способи культової взаємодії з ним через форми сучасної містики. Сатанинські культи зазвичай проникнуті індивідуалізмом, прагматизмом, культом насильства та агресії. До таких груп належать Церква сатани, Чорне Братство та ін.

7) Езотеричні об’єднання представлені насамперед езотеричними традиціями різних епох у поєднанні із сучасною містикою. Головна мета езотеричних об’єднань — створення власних моделей поєднання особи з надприродним світом. До езотеричних учень належать учення Олени Блаватської, подружжя Реріхів, Наука розуму.

Сучасне релігійне життя людства пов'язане не лише з відомими традиційними релігіями — християнством, ісламом, буддизмом, а й з новими релігійними вченнями та культами, що стають чинником духовного життя суспільства. Нові нетрадиційні релігії — специфічна форма релігійних вірувань, своєрідний тип організації. В них, як правило, не розроблена система віровчення і культу. Побудова релігійних громад має жорстку структуру, на чолі якої знаходиться харизматичний лідер, який має необмежену владу. Вони негативно ставляться до загальнолюдських моральних і соціальних цінностей, перебувають в опозиції щодо офіційних релігій. Релігійні громади ведуть, в основному, замкнений спосіб життя, їх члени легко піддаються сугестії. Культ у релігійних громадах має колективний характер, активно використовується «техніка» психологічних маніпуляцій, психотерапія. Особлива увага приділяється новооберненим — прозелітам (особам, що прийняли нове віросповідання), яких не залишають без опіки ні вдень, ні вночі, намагаються швидко пристосувати їх до «нового» способу життя в релігійній групі. Масова поява і стрімке поширення нових релігійних течій припадає на 60—70-ті роки XX ст. — період так званого релігійного буму. Батьківщиною більшості нетрадиційних течій вважаються США, звідки вони почали поширюватись в Європі, Азії і Латинській Америці. їх об'єднання діяли під різними назвами: «нетрадиційні релігії», «релігії Нового віку», «неканонічні вірування», «альтернативні культи», «молодіжні релігії», «східні культи» тощо. В цей період західні країни переживали кризу традиційних соціальних цінностей і панівної релігійної ідеології. Глибокої кризи зазнала християнська релігійна свідомість, яка не змогла адекватно відповісти на зміни у суспільному житті, пояснити природних і суспільних катаклізмів. Традиційні релігії, що злились з суспільними структурами країн Заходу, несли відповідальність за соціальні катаклізми. Розчарування в офіційних цінностях споживацького технократичного суспільства, почуття самотності, втрата життєвої перспективи — все це стало соціально-психологічною причиною пошуку нової системи цінностей, нових життєво важливих суспільних ідеалів, іншого способу життя. Лідери нових релігійних рухів вчасно відчували перепади в суспільних настроях і вміло реагували на них. Вони різко викривали вади цього «гріховного» світу, вдало рекламували себе як унікальних спасителів, оповісників вищої божественної мудрості і моралі. У науковій літературі питання про причини появи нетрадиційних релігій і культів висвітлено неоднозначно, оскільки воно виявилось досить складним. Деякі автори причину появи нових релігій пов'язують з наявністю глобальних проблем людства. До таких проблем належать економічні кризи, соціальні катаклізми, руйнування природи, загроза термоядерної війни, різні воєнні конфлікти тощо. Врешті-решт саме ці явища є причиною негативних суспільних настроїв, формують почуття песимізму, втрати перспективи у житті. Не останню роль у цьому процесі відіграє, на думку окремих вчених, криза ідей гуманізму і цінностей духовної культури, яка істотно зачепила більшість населення. 33. Неорелігії в Україні

Палітра нетрадиційної релігійності у сучасній Україні дуже розмаїта. Нетрадиційні вірування особливо активно поширювались на теренах України в роки «горбачовської перебудови» і в перші роки незалежності, тобто з відродженням ролі релігії та церкви в суспільному і громадському житті нації. При цьому православна церква, а також інші традиційні церкви сприймалися певною частиною людності, зокрема молоддю, як носії офіціозу і завуальоване представництво державної влади. Певному успіху нетрадиційних релігій в Україні сприяли також їхні новизна, оригінальність вірувань, екзотичність обрядів і молитовних відправ. I. Неохристиянські рухи на загальнохристиянській основі. До них належать запозичені з-за кордону різноманітні міжнародні християнські місії, секти, новітні церкви (Міжнародна християнська місія, Християнська місія «Еммануїл», Армія спасіння, Лівобережна церква Христа, Церква Христа святих останніх днів (мормони), Християнська церква «Калварі Чапел», Євангельська церква США, Біблійна баптистська церква, Церква скелі, Церква «Філадельфія», Вогняний кущ, Месіанська релігійна община «Дім Бога Всемогутнього», Київський християнський центр «Нове життя», Християнська церква «Хвала і поклоніння» тощо). Цей на прям репрезентують відроджені християнські об'єднання українського походження, зокрема Спілка християнської міжконфесійної згоди «Логос» і Собор євангельських церков. До цієї групи так само можна приєднати таке проросійське неохристиянське утворення, як Церква Воскресаючої Богородиці (Богородична церква) або Церква Матері Божої Перетворюваної. II. Релігії орієнталістського напряму. Вони переважно репрезентовані неоіндуїзмом («Товариство Свідомості Кришни», Місія «Світло душі», Товариство Шрі Ауробіндо, Товариство ведичної культури, Міжнародне товариство «Всесвітня чиста релігія» (Сахаджа-йога), Київський центр Шрі Чін-Моя, прихильники Саї Баби тощо) і течіями буддистського толку (дзен-буддизм, тибетський буддизм, власне буддизм, ламаїзм). III. Езотеричні об'єднання (Реріхівське товариство, Асоціація «Живої етики», послідовники Олени Блаватської, Данила Андреева, Олеся Бердника). IV. Неоязичництво (РУНвіра, рідновіра, Великий вогонь). V. Синтетичні неорелігії (Віра бахаї, Велике Біле братство, Церква об'єднання Муна). VI. Сайєнтологічні рухи (Діанетика-фонд Хаббарда, АСТІКА, «Вогнена квітка» В. Калінаускаса, система Порфирія Іванова, різні психотехніки), які умовно можна віднести до релігійних течій.

34.Біле біратство, або «Юсмалос». Один з релігійних рухів в Україні. Його діяльність найбільш активно проявилась в 1990 p., що викликало широкий резонанс у засобах масової інформації. Організаторами й лідерами Білого братства в Україні вважаються Юрій Кривоногов — інженер-кібернетик і журналістка Марія Цвігун. Ю. Кривоногов прийняв релігійне ім'я Юоан Свамі, а М. Цвігун була проголошена живим богом і прийняла ім'я Марія Деві Христос, інші проповідники взяли біблійні імена Петра, Даниїла, Павла, Іллі. Ґрунтовного наукового вивчення особливостей віровчення і характеру діяльності Білого братства ще не розпочато. Це обумовлено багатьма причинами, зокрема й тим, що релігійна організація свого внутрішнього життя не афішує і вважається сектою закритого типу.. Мета цієї організації полягала в тому, щоб спостерігати за розвитком людства і в критичний момент прийти йому на допомогу у справі спасіння. Назву секти «Біле братство» деякі дослідники вважають запозиченням від зарубіжних аналогів, зокрема таких, як «Церква визначальна та пануюча», «Я існую» тощо, які дотримуються реакарнації (перевтілення), і вважаються таємними. Прихильники Білого братства твердять, що Ю. Кривоногов у минулому житті був нібито Адамом, потім богом Осірісом, а пізніше князем Володимиром. Назва «Юсмалос» є абревіатурою, що розшифровується так: ЮС — Юоан Свамі (по суті це перекручене ім'я Іоанна Богослова), МА — Марія Деві Христос (перекручене Діви Марії, матері Ісуса Христа), ЛОС — скорочення від слова «Логос», що означає вищий закон Бога. Абревіатура «Юсмалос» нібито втілює в собі ідею нової божественної Трійці. Водночас назва використовується членами секти як своєрідна мантра, містична формула, яка при неодноразовому повторенні здатна ввести віруючого в екстаз, що сприймається ним як єднання з божеством, злиття з божественною сутністю. Слід зазначити, що назва «Юсмалос» з латині перекладається як «вчення про зло». Історія Білого братства маловідома. Вважається, що релігійна організація офіційно почала діяти в Болгарії на початку 20-х років XX ст. Тепер її центр знаходиться у Франції в м. Нант. Заснував і очолює Біле братство його лідер на ім'я Айванхов, він є автором 20 творів, де викладені основи віровчення Білого братства. Ю. Кривоногов і М. Цвігун, мабуть, запозичили основні ідеї в Айванхова. Віровчення Білого братства, як зазначають деякі дослідники, сформувалось на основі різних релігій, зокрема буддизму, християнства, кришнаїзму, стародавньої ведичної релігії тощо. Запозичені релігійні ідеї були еклектично з'єднані і скріплені науково-подібною термінологією. Основним у віровченні Білого братства є есхатологічні пророкування про кінець світу, який було призначено на 23 листопада 1993 р. Теоретичною основою пророцтва є посилання на 11 главу «Одкровення Іоанна Богослова». Спираючись на біблійні тексти, лідери руху пророкують прихід до влади антихриста Емануїла. Єдиний шлях спасіння — вступити у Біле братство і отримати «фохату» від Деві Марії Христос. Віровчення Білого братства вимагає від своїх послідовників задля спасіння кинути свої сім'ї, роботу і навчання, примкнути до чернечого братства, і відправитись пропагувати нове вчення. Основна увага послідовників Білого братства зосереджується на пропаганді свого віровчення, на читанні книги «Вчення. про фохату», що вважається своєрідною біблією юсмаліан. Після того як діяльність Білого братства почала набувати суто антисуспільного спрямування (листопад 1993 р. у Києві), тобто апока-ліптично передрікався кінець світу, правоохоронні органи припинили діяльність братства. За вироком суду в 1995 р. керівників конфесії було засуджено до різних строків ув'язнення. Внаслідок цього діяльність Білого братства в Україні набула дещо інших форм, знизилась його активність, значно скоротилася кількість послідовників. За характером віровчення і культу, організаційною структурою та іншими ознаками Біле братство належить до харизматичних релігійних сект, істотною ознакою якої є застосування активних форм «промивання мозгів» своїх послідовників і використання євангельської термінології в проповідях, розчиненої у сучасних науково-технічних поняттях.

35.Українське суспільство справедливо вважається одним із найбільш релігійних з поміж інших країн Європи. Відповідно до соціологічних досліджень близько 90 % українців вважають себе віруючими людьми, ототожнюючи себе з тією чи іншою конфесією або залишаючись позаконфесійними.Європейський досвід свідчить, що відмова держави забезпечувати рівні можливості для представників різних релігійних спільнот у результаті призводить до нехтування об’єднавчим потенціалом конфесійного багатоманіття, а натомість несе у собі ризики ескалації міжконфесійної ворожнечі, непорозуміння та зрештою може кинути суспільство у відкрите протистояння на релігійному ґрунті.За останні п'ятнадцять років в Україні було віднайдено крихкий баланс міжконфесійного порозуміння, який дозволив перейти від відкритого протистояння прихильників різних релігійних об’єднань до толерантного співжиття та, навіть, співробітництва у спільних питаннях державно-конфесійних відносин, соціального служіння, освітньо-виховної діяльності та захисту суспільної моралі.У значній мірі цьому сприяв чинний Закон України «Про свободу совісті та релігійні організації» 1991 року, який створив належні демократичні умови для вільного розвитку мережі релігійних організацій та сприяє міжконфесійному миру, та Конституція України прийнята у 1996 році. Не менш важливу роль у цьому також зіграла та продовжує відігравати Всеукраїнська Рада Церков і релігійних організацій, яка у якості міжконфесійного консультативно-дорадчого органу є майданчиком для порозуміння представників 18 конфесійних напрямків, які представляють понад 95 % релігійної мережі України.За період незалежності України для утвердження в суспільстві релігійної свободи та принципів толерантності, рівності та взаємоповаги важливе значення мали зустрічі керівництва держави з Всеукраїнською Радою Церков і релігійних організацій. Такі зустрічі завжди були плідними, а тому набули традиційного і регулярного характеру.

23 квітня 1991 – Закон УРСР «Про свободу совісті та релігійні організації».

28.06.1996 р. Стаття 35 Конституції України говорить: «Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти – одноосібно чи колективно – релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров’я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа – від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов’язкова. Ніхто не може бути увільнений від своїх обов’язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. Якщо виконання військового обов’язку суперечить релігійним переконанням громадянина, воно повинно бути замінене альтернативною (невійськовою) службою. “

У статті 24 записано: «Громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних або інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками ».

36.Теїзм -визнає буття Бога як істоти принципово протилежної світові речей і явищ, істоти абсолютної, необмеженої, що вище людини і природи, тобто, надлюдської і надприродної, живої і особистої, що володіє всіма духовними досконалостями й існує попереду всього і є джерелом всього, отже, і релігії. Існують різні напрями теїзму:монотеїзм: єдинобожжя, віра в одного Бога,політеїзм: багатобожжя, віра в багатьох богів, які, в основному, усвідомлюються в якості внутрішньо-світових сил,генотеїзм й монолатрія: багатобожжя, віра в багатьох богів, але я поклоняюся тільки одному.Теїстичними релігіями є, зокрема, християнство, іслам, індуїзм та юдаїзм.Деї́зм— віра в Бога-творця світу, але невіра в його подальшу діяльність.Деїзм пов'язаний з визнанням Бога-творця, поняття про якого акумулює в собі ідею креаціонізму. Ця ідея заснована на відчуженні, абсолютизації і обожненні могутньої творчої активності людини. В ідеалістичній формі вона ввела у філософію незнаного в часи античності суб’єкта, який творить і пізнає світ.Родоначальником деїзму вважається лорд Герберт Чербері (1583—1648). Найбільшого розквіту деїзм досяг в епоху Просвітництва. Великий внесок у розповсюдження деїзму вніс орден ілюмінатів.Атеїзм- світогляд, вчення про життя, філософське вчення, однією з основ якого є заперечення існування будь-яких богів духів, інші «нематеріальні» істоти тощо. Атеїзм протиставляється і багатобожжю і єдинобожжю, тобто теїзму.Поняття «атеїзм» з'явилося в часи Середньовіччя, як зневажливий епітет, що застосовувався у відношенні до людини або вчення, що знаходилися у конфлікті з поширеним тоді християнським єдинобожжям.[7] І лише пізніше це слово почало означати певну філософську позицію. З розповсюдженням свободи переконань, свободи думки, наукового скептицизму та критики релігії, цей термін почав набувати конкретнішого значення і почав використовуватися атеїстами для самовизначення.Вільнодумство — ідейно-духовна течія, що визнає право людини на свободу мислення, вільне пізнання сутності світу, критичне ставлення до усталених поглядів і переконань.

37. РЕЛІГІЯ І МЕДИЦИНА.-Про їх співпрацю за атеїстичних часів не могло бути і мови. В давніші часи, захворівши, посилали хто за медиком, а хто за духовним

отцем, чи зібравши сили,поспішали до церкви. Кожний вірив у своє. До священика часто зверталися й тоді, коли медицина відступала.Були серед церковних людей знавці трав. Але здебільшого так повелося, що священики лікували словом, молитвами іменем Господнім. У церкві цей спосіб називається вичиткою. Під час спеціального богослужіння священик у молитвах звертається до бога з проханням відпустити гріхи людині, яка прийшла, ізцілити її.

Ісус Христос теж пройшов до нас, на землю, у людському тілі творив те, що навіть нинішній науці не під силу витлумачити. Ісус Христос лікував і окремих людей і групи.Пояснення тут просте: те, що не під силу людині, до снаги Творцеві. Ми не створили Бога, бог створив нас. А він має вплив на своє творіння і може його змінити в будь-який момент.Кожна хвороба – це наслідок гріха.Зцілювання треба починати з душі, а потім лікувати телесні захворювання. Хвороби наші – наслідок порушень духовних заповідей. Душа – це те, що підтримує в нас наше життя, дає нам силу, здоров’я. Тому, саме з неї треба починати зцілення людського тіла. Усі ми без Божого сприяння, Божої підтримки нічого зробити не можемо.Коли Ісус Христос зцілював, то запитував: чи вірує людина в те, що Він вилікує. Завдання церковних пастирів привести людину до віри. По вірі людини все вдається їй.

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]