3.Основні ознаки первісного суспільства

Пе́рвісне суспі́льство — тривалий період в історії людства: від виникнення людини розумної (близько 2,5-2,8 млн. років тому) і до виникнення цивілізації і державності.

Первісному суспільству властиві такі особливості:

• відбувався антропогенез — біологічна еволюція людини, що завершилася, на думку різних вчених від 40 до 100 тисяч років тому, виникненням виду «людина розумна» (Homo sapiens), а також основних людських рас — надалі глибоких еволюційних змін в біологічній природі людини вже не відбувалося;

• йшло формування мислення (або інтелекту) людини, її мови — в подальші періоди вони лише розвивалися;

• людство розповсюдилося по всіх континентах;

• люди переходять до відтворювального господарства (від полювання і збирання до землеробства і скотарства)

• поряд з антропогенезом розвертається соціогенез — формування суспільних форм життя у вигляді родової, а потім родоплеменної організації;

• складаються перші світоглядні уявлення, ранні форми релігійних уявлень, міфологічних систем.

У первісному суспільстві в головному занятті людей — полюванні — були поєднані:

• технологічні прийоми виготовлення знарядь праці

• стихійні знання про звички тварин,

• соціальні зв'язки, що виражаються в формі полювання (індивідуальна, колективна),

• релігійні уявлення — магічні дії по забезпеченню успіху, які в свою чергу включали елементи художньої культури: пісні, танці, живопис.

4. Перехід від первісного суспільства до держави

Із зміною суспільних відносин первісна система організації життя людського колективу, управління ним уже не задовольняє потреби суспільства. Серед причин, які привели до поступового виникнення держави, — зміни в організації суспільства. Спочатку відбулися три великі поділи праці, а також розвиток знарядь праці, унаслідок яких у людей уперше в історії з'являються надлишки.      Поступово відбувається розпад первісного родоплеміного суспільства, розвиваються засоби виробництва, змінюється соціальна структура суспільства. Унаслідок цього, з одного боку, відбувається зміна способу виробництва та споживання, а з іншого — виникає політична організація суспільства, яка набуває форми держави.      Водночас виникає право. Мононорми — соціальні регулятори первісного суспільства — поступово перетворюються на юридичні норми, розпочинається правотворча діяльність певних державних органів, які створюють правові норми.

Причини появи держави та права певною мірою відрізняються залежно від географічного положення, природних умов та особливостей розвитку господарства. У той же час загальними причинами появи держави й права вважають великі поділи праці, появу приватної власності та надлишкового продукту, нездатність суспільної влади первинного суспільства ефективно регулювати соціальні відносини в принципово нових умовах.        Виникнення держави та права привело до суттєвих змін в соціальній організації людського суспільства.

5.Історичні типи держави

Розмаїття держав, що мали місце в історії та існують сьогодні, потребують певної упорядкованості, класифікації за загальними та особливими ознаками. Основною класифікацією держав є їх розподіл та об’єднання за типами. Історичний тип держави – це сукупність найбільш суттєвих ознак, притаманних державам, що існували на певних етапах історії людства. Відповідно до класифікації суспільно-економічних формацій все розмаїття держав в історичному контексті поділяється на такі типи: рабовласницькі, феодальні, сучасні. Рабовласницький – це перший в історії тип держави, який не мав загального розповсюдження і був перехідним. Це зумовило наявність у рабовласницькому суспільстві залишків устрою влади первіснообщинного ладу, але домінуючої сили в ньому набирає тенденція державної організації суспільства. Рабовласницький тип держави характеризується тим, що його економічну основу складала приватна власність і такий засіб виробництва як раб. Членами держави визнавалась меншість населення – у першу чергу, рабовласники та, у деяких випадках, представники інших верств населення (селяни-общинники, ремісники, торгові люди). У деяких суспільствах організація державності починалася з феодального типу держави. Для такої держави, незважаючи на те, що вона базується, в основному, на сільськогосподарському виробництві, характерне вже визнання селянина членом держави, який, не маючи права власності на землю, володіє іншими засобами виробництва (хатою, іншими будівлями, інвентарем). Феодальна держава об’єднує всіх членів суспільства, але вони не рівні за своїм соціальним статусом, поділяються на різні стани; існує в цьому суспільстві і кріпацтво. Феодальна держава є за своєю сутністю інституалізацією суспільства, його становлення як цілого, що існує на певній території та спроможне виступати зовні у вигляді єдиних органів. Тому пануючою закономірністю становлення феодального суспільства є централізація управління, а провідною формою державної організації – монархія (ранньофеодальна, централізована, станово-представницька). Оскільки центральна влада феодальної держави підтримувалась багатими станами міст, виникли органи станового представництва (земські собори, парламент). Розшарування суспільства вимагало правового закріплення не лише нерівності різних груп, а й ієрархії їх взаємовідносин. Феодальне право – жорстоке, відверто класове, неузгоджене та розпорошене. Значний вплив мають релігійно-правові норми. Буржуазна держава та буржуазне право виникли в результаті буржуазних революцій, спрямованих проти феодально-абсолютистської монархії та феодальних відносин. Для них характерні такі риси:  – феодальне проголошення і закріплення рівноправ’я, законності, непорушності прав людини, свободи приватної власності та договорів, невтручання держави у суспільне життя; – цензовий характер, тобто відсторонення за допомогою майнових та інших цензів більшості населення від участі у формуванні органів влади; – зосередження основних зусиль держави переважно на політичних функціях; – множинність форм правління (конституційна монархія, демократична республіка), зростання ролі права в регулюванні суспільних відносин. Соціалістичному типу держави і права притаманні нігілістичне ставлення до права, спроби його ототожнення з політичною доцільністю, проголошення принципу фактичної рівності (зрівнялівка), управління суспільством за допомогою репресивних методів, ототожнення права і законодавства, визнання тимчасового характеру держави і права, необхідності їх скасування при комунізмі як вищої стадії розвитку соціалістичного суспільства. Сучасний тип держави характеризується соціальною спрямованістю, демократичним режимом утворення державних органів і здійснення державної влади, правовою формою та характером державної діяльності. Сучасні держави найбільш розвинутих суспільств забезпечують задоволення загальнолюдських потреб, реальне здійснення та захист основних прав людини. Їх економічною основою є наявність серед населення значної кількості власників засобів і результатів виробничої діяльності та рівноправність різних форм власності: приватної, муніципальної та державної. Суттєвою рисою сучасної держави є відображення, забезпечення і захист природних прав людини.