2. Форми і функції права

Форма права — це державно-офіційні способи закріплення і зовнішнього прояву правових норм, що засвідчують їх загальнообов'язковість.

В юридичній літературі ра­зом з поняттям «форма права» використовується поняття «джерело права». Джерело права в матеріальному розумінні — це фактори, які обумовлюють виникнення, розвиток, зміст пра­ва (передусім система соціально-економічних відносин). Джерело права в ідеалістичному розумінні — це сукупність юридичних ідей, поглядів, теорій, під впливом яких утворюється і функціонує право. Джерело права в спеціально-юридичному розумінні — це і є власне форма права, тобто зовнішня форма вираження і існування норм права. Переважання тих чи інших форм права в державі залежить від специфіки правової системи, історичних традицій, національних особливостей, якості правотворчості, рівня правової культури суспільства тощо. Найпоши­ренішими формами права в більшості правових систем є правові звичаї, правові прецеденти, нормативно-правові акти, нормативні правові договори.

В Україні розрізняють такі форми права:

1. правовий звичай — санкціоноване державою звичаєве правило, що має загальнообов'язковий характер та гарантоване його примусовою силою;

2. релігійно-правові норми — санкціоновані державою церковні канони та інші норми, яким надається загальнообов'язковий характер;

3. правовий прецедент — судове, або адміністративне рішення по конкретній юридичній справі, якому надається обов'язкове значення при розв`язанні всіх наступних аналогічних справ;

4. нормативно-правовий акт — письмовий документ компетентного органу держави, в якому закріплено правила поведінки загального характеру, що забезпечується державою;

5. нормативний договір — правило поведінки загального характеру, що встановлюється за взаємною домовленістю кількох суб'єктів і забезпечується державою;

6. міжнародно-правові акти — норми міжнародного співтовариства, які з санкції держави поширюються на її територію.

В Україні основною формою права є нормативні правові акти.

Соціальне призначення права, його місце і роль у системі соціально-нормативного регулювання відображається в його функціях. Функції права- це основні напрямки його впливу на людину, на суспільство, на суспільні відносини.

Функції права ділять на загальносоціальні та спеціально-юридичні.

Загальносоціальні функції - це основні напрямки правового впливу на різні сфери суспільного життя -економіку, політику, культуру тощо, напрямки взаємодії права з іншими соціальними явищами як єдності форми і змісту. До загальносоціальних функцій належать:

> гуманістична (право охороняє та захищає право людства, народу, людини);

> організаторсько-управлінська (право суб'єктів правовідносин на розв'язання певних соціальних проблем);

> комунікативна, або інформаційна (право інформує людей про волю законодавця);

> оціночно-орієнтаційна (з позицій законів держави оцінюють

поведінку людей, право вказує на допустимі й бажані шляхи і способи задоволення своїх потреб у межах правомірної поведінки);

> ідеологічно-виховна (право формує певний світогляд, виховує звичку дотримуватися чинного законодавства, дає зразки правомірної поведінки);

> пізнавальна (право є джерелом знань) та інші функції.

До спеціально-юридичних функцій, котрі здійснюють, власне, правове регулювання суспільних явищ, відносять:

> регулятивну (сприяє розвитку найцінніших для суспільства і держави соціальних зв'язків, регулює суспільні відносини);

> охоронну (похідна від регулятивної, покликана забезпечувати, здійснювати її за допомогою правових обмежень - зобов'язань, заборон, покарань тощо).