8. Когорта

У соціології стосовно віковим категоріям використовують 2 терміна — покоління, чи вікова когорта. Когорты бувають 3 видів:

1. люди, народжені якомусь року,

2. люди, народжені якомусь десятилітті (децильная),

3. чотири основних покоління.

Древнекитайская соц. вікова градація:

· до 20 років — молодість,

· до 30 — одруження,

· 30-40 — виконання цивільних обов'язків,

· до 50 — вік пізнання власних помилок,

· до 60 — останній творчий період,

· 60-70 — бажаний вік,

· після 70 — старість.

Типи вікових поколінь у суспільстві вивчаються і демографією і соціологією поколінь. Є кілька поглядів на типах вікових когорт:

1. Перший тип вікових когорт. Якщо графічно уявити нормальне суспільство, воно має становити собою крутий конус. Унизу — ті, хто народиться останніми. Але практично у тому ідеалі немає жодна суспільство, і графічно вікові структури можуть зображуватися найрізноманітнішими постатями. Це в нагоді усвідомити, що проблему народжуваності, кількість вікових когорт має різноманітні соціальних наслідків. Ще однією у цій проблеми є зване відлуння народження — розширеного чи звуженого. Кожне покоління входить у дітородний вік чи фертильный. Тут позначається його чисельність на чисельність наступних поколінь. Відстежування річних вікових когорт відіграє вельми великій ролі, оскільки дозволяє прогнозувати кілька років і десятиріччя наперед. Фертильный вік грає великій ролі.

2. Друга категорія типу вікових когорт. Суспільство особливо у 20в. досить бурхливо розвивається. І кожні 10 років народжені діти потрапляють у дещо інші умови соціалізації. Наприклад, — інший освітній рівень. У 40-ві рр. неодмінною була лише початкова освіта, в 50-ті — 7-8-летнее освіту, у 60-х — обов'язкове середнє. Свого часу до шкіл вводилися різні новації. Існували різні матеріальні умови життя, різна ідеологічна система. У 70-ті рр. відомий американський футуролог Тоффлер написав книжку по цій проблемі. Цікаво вивчення з т. зр того, яке соціальне пам'ять несе кожне покоління.

Традиція нашою вітчизняною соціології — вивчення 4 основних поколінь. Нині виділяють 4 групи, значно різняться між собою в умовах існування, у тій ролі яку вони відіграють у суспільстві та за своїми орієнтації, перевагам, цінностям:

1. Діти до 15-16 років. Це покоління соц. залежне, неспроможна забезпечувати свою життєдіяльність самостійно. Вони забезпечують себе або з допомогою батьків або з допомогою суспільства, або завдяки тому та інших. Діти живуть у ролі соц. утриманців, але суспільством враховується, що виростаючи вони відшкодують витрати. Дитинство надзвичайно відповідальний той час у життя будь-якої людини, що саме у тому періоді переважно формуються моральні, фізичні і соц. якості, які найповніше виявляється у зрілі роки.

2. Молодь до 30лет, у різних країнах різний межа. Молодь об'єктивно перебуває в складному соц.-экон. становищі. У відмінність між об'єктивно виникаючими потребами і тому об'єктивно доступними можливостями дуже великий. Потреби: освіту, одруження, створення власного вдома, забезпечення сім'ї та народжених дітей. З іншого боку низькі можливості розв'язати проблеми, бракує досвіду, не зроблено кар'єра. Це період найнижчих доходів населення і можливостей. Старше дитинство й молодість носії й особливою молодіжної субкультури. Це час відриву від своїх батьків, прагнення до самостійності, що породжує прагнення самостійності у найбільш доступною сфері — культурі. Молодіжна субкультура — це інноваційне (новаторський) поведінка батьків у моді, лексиці, пристрастях сфері мистецтва, зачісок, моди і часто більшою мірою кримінальна контр-культуры, в субкультурі багато радикалізму. Це вік конфлікту з більш старим поколінням.

3. Від 30до пенсії — зрілість чи середнє покоління. Це головне покоління кожної епохи, т.к. в руках все основні важелі політ., экон. і соц. життя жінок у своїх рук. Це найпродуктивніший вік. З одного боку розплачуються за дитинство, з іншого — створюють для старість. Це найбільш період із усіх 4 вікових груп, максимально добробут досягається саме тут періоді. Середнє покоління переважно забезпечує визначає життя суспільство так і життя усіх ґенерацій.

4. Старість. Покоління найконсервативніший, є життєвий досвід, старі живуть завдяки тому що напрацювали упродовж свого життя. У різних суспільство є різні й умови задля забезпечення життя старих. У найрозвиненіших країнах крім держ пенсій вони мають ще страхові пенсійні фонди. Пенсіонери соціальні утриманцями, але переважно країн існує розгалужена система соціального страхування та пенсійного забезпечення.

Соціологія вивчає різні аспекти взаємодій між поколіннями. Наприклад, у поколінь різні купівельні спроможністю і запити. Молодь охочіше купує дрібниці, але купує багато. Зріле покоління прагне купувати речі фундаментальні (будинок, машину, меблі тощо.). У старих найнижчі купівельні інтереси, переважно продовольчі. Результатом різних орієнтирів, інтересів, потреб поколінь є різні дії економічної, політичного і культурного та соціальній сфері. Цю думку в соціології формулюють інакше — різні покоління у суспільстві грають різну соціальну роль. Соціальна роль — це набір дій, що непокоять суспільство хоче від різних вікових верств.

9. Нині виділяються такі розділи вікової психології: 1) психологія дитяча (=> дитинство); 2) психологія підлітка (=> вік підлітковий); 3) психологія юності (=> юність); 4) психологія зрілого віку - психологія дорослості (=> зрілість); 5) геронтопсихология (=> старість).

Вікова психологія виникла у результаті диференціації наук, своїм корінням вона була започаткована, як і вся психологія, у філософії, пізніше — вийшла із загальної і генетичної психології, а потім у ній самій проходив процес диференціації. У його результаті виникла дитяча психологія, яка у свою чергу ділиться на психологію раннього віку, психологію дошкільника, психологію молодшого школяра. Ці галузі знань розглядаються як розділи вікової психології. В цих розділах висвітлюються факти й закономірності психічного розвитку функцій, психологічні особливості дітей раннього, дошкільного та молодшого шкільного віку. До вікової психології входить психологія підлітка, психологія юнака, психологія ранньої зрілості, психологія середньої зрілості, психологія пізньої зрілості. В такому поділі є деякі відмінності, обумовлені дещо різними підходами. Так, наприклад, німецький і американський психолог Е.Еріксон виділяє психологію раннього дитинства, психологію віку гри, психологію шкільного віку (6—12 років), психологію юнацтва (від 12—13 до 19—20). Такий поділ виходив з його розуміння стадій розвитку підростаючої особисті.

Українські та інші психологи виділяють психологію підлітка як розділ вікової психології, який вивчає факти й закономірності психічного розвитку в підлітковому віці, психологічні особливості підлітка, психологію юнака, психологію людей зрілого віку і психологію людей похилого віку. У курсах вікової психології для педагогічних вузів особлива увага звертається на галузі вікової психології від народження до юнацького віку включно.

10. теоретичні проблеми 1) питання органічної та середовищної зумовленості психічного й поведінкового розвитку людини; 2) проблему впливу стихійних та організованих соціальних чинників на процес психічного розвитку; 3) наукове обґрунтування вікових норм різних психофізіологічних функцій як у молодому, так і в похилому віці; 4) визначення еталонів зрілості індивіда, особистості; 5) виявлення актуальних і потенціальних можливостей людини в різні періоди її життя; 6) співвідношення інтелектуальних і особистісних змін у загальному психічному розвитку людини; 7) наукове прогнозування розвитку й розуміння ролі ранніх періодів життя для подальшого "розгортання" психічних ресурсів людини.

11. Практичні завдання Вирішення теоретичних питань розширяє можливості практичного застосування надбань вікової психології. Практична психологія спрямована на вирішення конкретних проблем певної людини. Актуальними практичними завданнями вікової психології є: 1) створення методичної бази для контролю за ходом, повноцінністю змісту й умовами розвитку дитини; 2) організація оптимальних форм дитячої діяльності та спілкування; 3) гуманізація навчально-виховного процесу, взаємин дітей і дорослих; 4) допомога важким дітям; 5) розвиток психічно здорової особистості та профілактика відхилень у психічному розвитку особистості; 6) психологічна допомога людині в періоди різних вікових криз; 7) створення психологічних умов для розвитку цілісної та гармонійної особистості, забезпечення її саморозвитку. Розв'язання будь-якого практичного завдання потребує ефективної теорії, розробки категоріального апарату кожної науки.