33. Показники психічного розвитку

Для визначення адекватності змісту та темпів психічного розвитку індивіда психологи спираються на показники - ознаки, що підтверджують формування прогресивних змін психіки. Ці показники виявляються у різних сферах психічної діяльності - інтелектуальній, афективно-вольовій, мотиваційній та комунікативній.

34. Внутрішні суперечності - рушійні сили розвитку психіки. Людська психiка розвивається як система, що сама себе вдосконалює (I.П. Павлов). Постiйно порушується i знову вiдновлюється рiвновага мiж органiзмом i середовищем, причому стан рiвноваги є тимчасовим, а процес урiвноважування - постiйним. Суперечностi, що виникають при цьому, спонукають органiзм до активностi, спрямованої на їх подолання, на вiдновлення рiвноваги. “Зняття” одних суперечностей приводить до появи нових, якi, в свою чергу, ведуть до нових дiй, до подальшого вдосконалення дiяльностi особистостi. Психіка, свідомість дитини, таким чином, розвивається внаслідок її власної діяльності по освоєнні об’ єктивної дійсності, діяльності, яка опосередкована взаєминами з дорослими. Розглядаючи цю схему, вкажемо, що зовнiшнi протирiччя, тобто суперечностi мiж людиною i навколишнім середовищем, самi по собi ще не є джерелом розвитку. Лише тодi, коли вони iнтерiорiзуються, стають внутрiшнiми, породжують в самiй людинi протилежнi тенденцiї, що вступають в боротьбу мiж собою, вони стають джерелом її активностi, спрямованої на подолання внутрiшнiх суперечностей шляхом вироблення нових способiв поведiнки (Г.С. Костюк). Як на основну суперечнiсть, що закономiрно виявляється на всiх вiкових етапах i по-новому визначає розвиток особистостi на кожному з них, Г.С. Костюк вказує на розходження мiж новими потребами, цiлями, прагненнями особистостi та досягнутим рiвнем оволодiння засобами, необхiдними для їх задоволення, причому в соцiальних умовах процес оволодiння останнiми здебільш відстає від розвитку перших. Не менш важлива i та обставина, що на раннiх етапах розвитку названа суперечнiсть внутрiшнiх тенденцiй, що мають мiсце в життi людини, як правило, не усвiдомлюється (Г.С. Костюк). Лише на пiзнiших етапах вона стає предметом самоусвiдомлення, переживається як невдоволенiсть людини собою, як поява прагнення до її подолання тощо. Конкретизуючи сказане, зупинимось на деяких типових проявах цiєї основної суперечностi. Так, навчальна дiяльнiсть систематично створює розходження мiж новими пiзнавальними цiлями, завданнями i вже освоєними учнями способами дiй, мiж новими ситуацiями i попереднiм досвiдом, мiж вже освоєними узагальненнями i новими фактами тощо. Цi суперечностi розв’язуються шляхом оволодiння новими способами дiй, бiльш досконалими операцiями, узагальненими прийомами розумової дiяльностi. Мотивацiйна сторона розвитку особистостi, як правило, випереджує операцiйну i змiстовну, спонукаючи до вдосконалення останнiх. Має мiсце розходження мiж бажаним, очiкуваним i наявним, теперiшнiм. Суперечностi виникають i мiж досягнутим рiвнем розвитку людини i способом її життя, мiсцем в суспiльствi. Вироблення нових мотивiв дiяльностi особистостi включає боротьбу старого i нового, вироблення спроможностi пiдпорядковувати безпосереднi мотиви бiльш вiддаленим, опосередкованим мотивам дiяльностi тощо. Становлення окремих сторiн психiки також породжує безлiч суперечностей, зокрема при переходi вiд перцептивного до мислительного пiзнання дiйсностi, вiд нижчих до вищих ступеней розвитку мислення i мовлення, вiд аналiтичного розрiзнення ознак об’єктiв до їх синтетичного вiдображення тощо. Д.Б. Ельконін вважав, що психічний розвиток протікає у формі оволодіння дитиною діяльностями двох типів: такими, в рамках яких протікає орієнтація в основних смислах людської діяльності та освоєння цілей, мотивів і норм взаємин між людьми (безпосередньо-емоційне спілкування немовляти з дорослим, рольова гра дошкільнят, інтимно-особистісне спілкування підлітків), і тими, в яких освоюються суспільно вироблені способи дій з предметами і еталони виділення в предметах тих чи інших сторін (маніпулятивно-предметна діяльність дитини раннього віку, учбова діяльність молодших школярів, учбово-професійна діяльність старших школярів). Невідповідність потребно-мотиваційної сфери дитини, яка формується через діяльності першого типу, та її операційно-технічних можливостей, якими дитина оволодіває через діяльності другого типу, і складає визначальну рушійну суперечність психічного розвитку дитини. Посилення названої розбіжності викликає зміну провідної діяльності, в якій передусім і формуються необхідні для її подолання психічні новоутворення. О.М. Леонтьєв виділяє такі ознаки провідної діяльності: по-перше, у формі провідної діяльності виникають і диференціюються нові види діяльності; по-друге, в ній перебудовуються і формуються окремі психічні функції; і, по-третє, вона визначає зміни особистості. Кожному періоду дитинства відповідає своя провідна діяльність, а саме: безпосередньо-емоційне спілкування з дорослим для немовлят, предметно-маніпулятивна діяльність у ранньому віці, рольова гра у дошкільний період, учбова діяльність для молодших школярів, інтимно-особистісне спілкування для підлітків, учбово-професійна діяльність для періоду ранньої юності (Д.Б. Ельконін). Таке визначення провідних видів діяльності не є загальноприйнятим. Так, приміром, Д.І. Фельдштейн вважає, що провідною діяльністю підліткового віку є розгорнута суспільно корисна діяльність у всіх її формах (трудова, суспільно-організаційна, художня, спортивна, учбова). М.С. Каган настоює, що для періоду ранньої юності провідною є ціннісно-орієнтаційна діяльність свідомості, пошук смислу життя, самостійне визначення всіх моральних, політичних і естетичних ідеалів та ін. Зауважимо, що в усіх цих підходах до осмислення проблеми психічного розвитку вказується на різні суперечності, але всі вони, без сумніву, є джерелом такого розвитку.

35. Закономірності психічного розвитку. (98с)

Серед основних закономiрностей психiчного розвитку людини передусiм назвемо нерівномірність цього процесу, сутнiсть якої полягає в тому, що навiть при найсприятливiших зовнiшнiх умовах рiзнi психiчнi явища формуються з рiзною швидкістю.

Для становлення окремих видiв психiчної дiяльностi iснують найбiльш сприятливi, так званi сензитивні періоди (Л.С. Виготський, О.М. Леонтьєв). Причину такої сензитивностi можна вбачати в бiологiчному дозрiваннi мозку, а також у необхiдностi обов’язкової зформованостi певних психiчних процесiв, на основi яких формуються iншi.

Друга закономiрнiсть розвитку психiки людини полягає в її інтеграції, переходi вiд малосистематизованого з’єднання фрагментарних психiчних процесiв i станiв до чiтко окреслених процесiв, станiв та якостей особистостi (М.Д. Левiтов), вироблення все бiльшої цiлiсностi i стiйкостi психiки.

Серед закономiрностей розвитку психiки назвемо також її пластичність і компенсацію, якi полягають у цiлеспрямованому формуваннi психiки iндивiду через навчання i виховання шляхом замiни однiєї функцiї iншою, менш розвинутої сильнiшою за своїм розвитком. Фiзiологiчною основою цього є пластичнiсть нервової системи.