67. Поняття і мета валютного контролю.

Валютний контроль — це побудована на основі митних органів держави система контролю за валютними операціями, що здійснюються резидентами та нерезидентами у зв'язку з їх зовнішньоекономічною діяльністю.

Валютний контроль – це комплекс адміністративних заходів, спрямованих на стримування вивезення і стимулювання повернення валютних коштів у країну. Валютний контроль може поширюватись як на всі операції, передбачені платіжним балансом країни, так і на їх частину. Як правило, він поширюється на рух капіталів для захисту стабільності грошової системи та валютних резервів у період реформування економіки і є одним із невід’ємних елементів перехідної економічної політики. Валютний контроль як інструмент стабілізації руху капіталів в малих відкритих економіках обмежує коливання процентних ставок та обмінних курсів, доки не буде сформовано розвиту ринкову інфраструктуру і не стане і можливим регулювати рух капіталів, а відтак і динаміку обмінного курсу через вплив на рівень процентних ставок. Обмежуючи рух капіталів, країна отримує можливість маневру для встановлення процентної ставки в інтересах реальної економіки, а не виключно для забезпечення цілей курсової політики або залежно від рівня процентних ставок за кордоном.

68. Відповідальність за порушення валютного законодавства.

Діючим законодавством за порушення валютного законодавства на території України передбачено декілька різновидів юридичної відповідальності, зокрема кримінальну, цивільно-правову, адміністративну. Однак крім зазначених засобів можна казати про використання в законодавстві заходів фінансового впливу на правопорушників, а також про застосування певного спеціального ряду санкцій. Посилання на ці види відповідальності містяться в Кримінальному Кодексі, Цивільному Кодексі, Кодексі про адміністративні правопорушення, Законі України «Про зовнішньо-економічну діяльність», Законі України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті», Декреті КМУ «Про систему валюного регулювання і валютного контролю», Положенні НБУ «Про валютний контроль»Серед усіх видів відповідальності найбільш жорстка та на мою думку менш ефективна є кримінальна відповідальність. Кримінальний Кодекс (далі – КК) України передбачає кримінальну відповідальність за приховування валютної виручки (стаття 801 КК).* Суб’єктом злочину є тільки громадянин України. Безпосереднім об’єктом злочину, передбаченого статтею 801 КК – встановлений порядок встановлений порядок відкриття та використання за межами України валютних рахунків. Вона передбачає кримінальну відповідальність за незаконне відкриття і використання за межами України валютних рахунків підприємств, установ, організацій або приватних осіб. Незаконними такі операції вважаються у випадку відсутності дозволу на те Національного банку України. Використання таких рахунків полягає в отриманні за ними валюти чи неконтрольованих доходів. Злочин вважається закінченим при наявності відкриття, використання валютних рахунків і місця вчинення дії – територія іншої держави. Як було зазначено вище, безпосереднім об’єктом даного злочину є кредитно-фінансова система України в сфері надходжень в іноземній валюті. Предметом злочину є валютні рахунки, тобто рахунки в іноземній валюті, відкриті за межами України. Це: 1) валютні рахунки підприємств, установ, організацій, котрі діють на території України і не займаються підприємницькою діяльністю. Це підприємства, установи, організації, діяльність котрих повністю фінансуються державою, різні неприбуткові організації, благодійні фонди тощо; 2) валютні рахунки суб’єктів підприємницької діяльності – фізичних осіб, котрі займаються підприємницькою діяльністю, без утворення юридичної особи, та юридичних осіб усіх форм власності, котрі займаються підприємницькою діяльністю та мета яких отримання прибутку.

Предметом даного злочину може бути і валютна виручка, тобто виручка в іноземній валюті, отримана резидентами України внаслідок реалізації сировини, продукції, матеріалів, добутих або вироблених на території України.

Цивільна-правова відповідальність за своєю природою носить майновий (компенсаційний) характер. Норми, що містяться в Цивільному Кодексі, зокрема в статтях 129 і 169 виражають принцип обмеженості використання іноземної валюти як засобу платежу на території України. Стаття 129 ЦК України вказує на те, що валютні цінності (іноземна валюта) можуть бути предметом угод лише в порядку і межах, встановлених чинним законодавством України. Стаття 169 також вказує на принцип обмеженості використання іноземної валюти в Україні, зокрема в ній зазначається, грошові зобов’язання повинні бути виражені і підлягають оплаті в українській валюті. Вираз і оплата зобов’язань в іноземній валюті допускається у випадках і у порядку встановленими чинним законодавством України.

Щодо адміністративної відповідальності в сфері валютного регулювання, то вона передбачена статтею 162 Кодексу України про адміністративні правопорушення. Вона має преюдиціонарну, тобто превентивну функцію. Тепер за незаконні скуповування, продаж, обмін та використання валютних цінностей як засіб платежу або застави застосовується тільки адміністративна відповідальність.* Дії, що вказані в статті 162 КпАП караються штрафом в розмірі від 30 до 44 неоподаткованих мінімумів доходів громадян з конфіскацією валютних цінностей. Предметом валютного регулювання і валютного контролю, а отже і предметом правопорушень, відповідаль­ність за які передбачена ст. 162 КпАП є валютні цінності. Перелік валютних цінностей дається в ст. 1 Декрету “Про систему валютного регулювання валютного контролю”.

Деякі санкції визначені валютним законодавством носять характер фінансових. Про характер певних правопорушень і відповідальності за них можна судити виходячи з ст.16 Декрету. Фінансові порушення кредитно-фінансових установ передбачені валютним законодавством. До них, зокрема, належать: пропуск термінів розрахунків у валютних операціях, при виконанні зобов’язань за угодами тощо; здійснення валютних операцій без генеральної чи індивідуальної ліцензії Національного банку України; незаконне приховування в інших державах валютних цінностей, що належать резидентам; невиконання уповноваженими банками доручень рези­дентів щодо купівлі і продажу іноземної валюти; невиконання резидентами встановлених вимог до продажу валютних коштів, що надійшли на їх рахунки; невиконання уповноваженими банками функцій валютного контролю; несвоєчасне подання, приховування або перекручення звітності про валютні операції та ін. За вказані вище порушення передбачені такі санкції: штраф в розмірі, еквівалентному вартості валютних цінностей, на суму яких відбулось порушення; штраф в сумі, що встановлюється Національним банком України; пеня; позбавлення ліцензії Національного банку України; виключення з Республіканської книги реєстрації банків та інших кредитно-фінансових установ.

Знову ж таки враховуючи обмеженість роботи хочу сказати, що конкретні види правопорушень, відповідальність і санкції за них, порядок зстосування санкцій, порядок оскарження дій щодо накладення санкцій передбачені у Положенні НБУ «Про валютний контроль».

В сфері валютного законодавства існують також спеціальні санкції, які застосовуються до порушників встановленого порядку зовнішньоекономічної діяльності (далі – ЗЕД) поряд з майновою та кримінальною відповідальністю. Оскільки ЗЕД також регулюється окремими актами валютного законодавства України, то автор вважає, що було б доречно включити цей різновид відповідальності до даного питання.

За порушення встановленого законодавчими актами України порядку здійснення ЗЕД крім майнової та кримінальної відповідальності статтею 37 Закону «Про ЗЕД» встановлено два різновиди спеціальних санкцій: індивідуальний режим ліцензування (далі – ІРЛ), та тимчасове припинення ЗЕД. Підставою для застосування ІРЛ та тимчасового припинення ЗЕД є порушення Закону «Про ЗЕД» або пов’язаних з ним законів, виходячи з частини 1 статті 37 Закону «Про ЗЕД». Згідно частини 1 статті 32 Закону «Про ЗЕД» усі суб’єкти ЗЕД та іноземні суб’єкти господарської діяльності несуть відповідальність за порушення Закону «Про ЗЕД» та пов’язаних з ним законів України тільки на умовах та в порядку зазначених законами України.

69. Ліцензування банків в Україні.

70. Правові засади аудиторської діяльності в Україні.