71. Порядок валютного регулювання. Валютні обмеження.

Валютне регулювання - це регламентація державою міжнародних розрахунків і порядку проведення валютних операцій.

Валютне регулювання з боку держави є об'єктивною економічною необхідністю, яка зумовлена міжнародною економічною інтеграцією України до світового співтовариства та пов'язана з міжнародною кооперацією виробництва і розширенням міжнародної торгівлі, що спричинило вихід процесу концентрації і централізації капіталу за межі національних кордонів.

Згідно з чинним законодавством України (стаття 11 Декрету Кабінету Міністрів "Про систему валютного регулювання і валютного контролю") Національний банк та Кабінет Міністрів наділені певними повноваженнями у сфері валютного регулювання.

Валютні обмеження як елемент валютного регулювання. Як одну з форм валютної політики періодично використовують валютні обмеження – законодавча чи адміністративна заборона, лімітування чи регламентація операцій резидентів і нерезидентів з валютою та іншими валютними цінностями.

Вони є складовою частішою валютного контролю, який передбачає також заходи держави з нагляду, реєстрації, статистичного обліку названих операцій. Валютні обмеження закріплюються валютним законодавством, яке є підставою для постанов і директив з конкретних проблем.

Валютні обмеження як різновид валютної політики переслідують такі цілі:

• вирівнювання платіжного балансу;

• підтримання валютного курсу;

• концентрація валютних цінностей в руках держави для вирішення поточних і стратегічних завдань.

Валютні обмеження мають дискримінаційний характер, бо сприяють перерозподілу валютних цінностей на користь держави і великих підприємств за рахунок дрібних і середніх підприємців, ускладнюючи їм доступ до іноземної валюти. Валютні обмеження переважно є складовою політики протекціонізму і дискримінації торгових партнерів. Неабияке значення в їх реалізації мають політичні мотиви [3].

Важливе значення мають також такі форми валютної політики: дисконтна, девізна політика та її різновидність – валютна інтервенція, диверсифікація валютних резервів, регулювання ступеня конвертованості валюти, режиму валютного курсу, девальвація, ревальвація.

72. Порядок припинення діяльності комерційного банку.

Порядок припинення діяльності комерційних банків визначений Законами України “Про банки і банківську діяльність”, “Про господарські товариства”, “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” та іншими нормативними актами. Ліквідація комерційного банку може відбуватися як добровільно, так і примусово. Добровільна ліквідація здійснюється тільки за рішенням загальних зборів засновників, примусова — у разі порушення банками банківського законодавства, здійснення ризикових операцій, що спричинило значну втрату активів або доходів, а також у разі настання ознак неплатоспроможності банку. В цих випадках НБУ має право відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку.

Особливості процедури ліквідації банків передбачені в гл. 16 Закону України “Про банки і банківську діяльність”. Банк може бути ліквідований з ініціативи власників банку та Національного банку України (у тому числі за заявою кредиторів).

Ліквідація банку з ініціативи власників здійснюється в порядку, передбаченому законодавством України про господарські товариства, з урахування особливостей, передбачених Законом України “Про банки та банківську діяльність” та за згодою Національного банку України.

Ліквідація банку з ініціативи НБУ здійснюється відповідно до банківського законодавства. Право звернення до господарського суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним та його ліквідацію мають: а) кредитори банку; б) Національний банк України. Кредитори банку направляють рекомендованим листом до НБУ заяву Про ліквідацію. банку в разі настання ознак неплатоспроможності банку з доданням документально підтверджених доказів наявності невиконаних грошових зобов’язань банку перед ними. Якщо впродовж одного місяця з дня направлення, заяви зазначені особи не отримали відповідь НБУ, вони мають право звернутися до суду із заявою про визнання банку неплатоспроможним. При підготовці справи до розгляду суддя повинен мати обґрунтований висновок НБУ щодо доцільності ліквідації банку або рішення НБУ про відкликання банківської ліцензії та призначення ліквідатора. НБУ зобов’язаний надати один із зазначених документів протягом місяця з дня отримання запиту суду.

Якщо банк-боржник не спроможний виконати свої зобов’язання відповідно до рішення суду про примусове стягнення протягом 6 місяців і за цей час не досягнуто домовленостей щодо реструктуризації визначеного боргу, НБУ зобов’язаний відкликати ліцензію та ініціювати процедуру ліквідації банку. Справа про визнання банку неплатоспроможним за заявою кредиторів банку може бути порушена лише після відкликання банківської ліцензії. Після відкликання банківської ліцензії санація банку не допускається.

Орган, що ініціював рішення про ліквідацію, призначає ліквідатора, який приступає до виконання обов’язків негайно після відкликання ліцензії.

Упродовж одного місяця з дня прийняття справи до розгляду суд повинен визначатися щодо позову про ліквідацію банку. Єдиним питанням, що приймається до розгляду судом у справі про ліквідацію банку, є висновок НБУ щодо доцільності ліквідації банку та відповідність застосування процедури ліквідації з боку НБУ. У своєму рішенні суд повинен підтвердити кандидатуру ліквідатора або призначити такого, що відповідає вимогам закону. Єдиною підставою відхилення кандидатури ліквідатора, призначеного НБУ, може бути наявність конфлікту інтересів, який став відомий суду.

Розгляд справи в суді щодо ліквідації банку не зупиняє діяльності ліквідатора, призначеного НБУ. Процедура ліквідації банку повинна бути завершена не пізніше трьох років з дня відкликання ліцензії.

Ліквідатором здійснюється опублікування відомостей про відкриття ліквідаційної процедури у газеті “Урядовий кур’єр” чи “Голос України” за рахунок банку. Протягом одного місяця з дня опублікування оголошення про відкриття ліквідаційної процедури кредитори мають право заявити ліквідатору про свої вимоги до банку.

З дня прийняття рішення про відкликання ліцензії та призначення ліквідатора:

1) припиняються повноваження загальних зборів, спостережної ради і правління банку та тимчасового адміністратора, який негайно передає ліквідатору всі справи;

2) банківська діяльність банку завершується закінченням технологічного циклу конкретних операцій у разі, якщо це сприятиме збереженню або збільшенню ліквідаційної маси;

3) строк виконання всіх грошових зобов’язань банку та зобов’язання щодо сплати податків і зборів вважають таким, що настав;

4) припиняється нарахування відсотків, неустойки (штрафу, пені) та інших економічних санкцій щодо всіх видів заборгованості банку;

5) відомості про фінансове становище банку перестають бути конфіденційними чи становити банківську таємницю;

6) укладення угод, пов’язаних з відчуженням майна банку чи передаванням його майна третім особам, допускається в порядку, передбаченому законодавством;

7) скасовуються арешт, накладений на майно (у тому числі на власні кошти банку на його рахунках) банку, чи інші обмеження щодо розпоряджання його майном. Накладення нових арештів або інших обмежень щодо розпоряджання майном банкрута не допускається;

вимоги за зобов’язаннями банку, що виникли під час проведення ліквідації, можуть пред’являтися тільки в межах ліквідаційної процедури.

Ліквідатор з дня свого призначення здійснює такі повноваження щодо провадження ліквідаційної процедури банку: приймає до свого відання майно банку; вживає заходів щодо забезпечення його збереження; виконує функції з управління та розпоряджання майном банку; здійснює інвентаризацію та оцінку майна банку згідно з законодавством; виконує повноваження органів управління банку; очолює ліквідаційну комісію та формує ліквідаційну масу; пред’являє до третіх осіб вимоги щодо повернення дебіторської заборгованості банку, у тому числі через судові органи; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, що звільняються внаслідок ліквідації банку; з дня відкриття ліквідаційної про цедури повідомляє працівників банку про звільнення та здійснює його; заявляє заперечення по заявлених до банку вимогах кредиторів; заявляє відмову від виконання договорів та розриває їх; реалізує майно банку для задоволення вимог, включених до реєстру вимог кредиторів тощо.

З дня призначення ліквідатора до нього переходять права керівника (органів управління) банку. Впродовж трьох днів з дня призначення ліквідатора керівники банку забезпечують передавання бухгалтерської та іншої документації банку, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей банку ліквідатору. У разі ухилення від виконання зазначених обов’язків Винні особи несуть відповідальність відповідно до вимог чинного законодавства України. При виконанні своїх обов’язків ліквідатор за своїм статусом прирівнюється до представника НБУ. Будь-яка особа, що навмисно перешкоджає доступу ліквідатора до банку, його активів, книг, записів, документів, несе адміністративну або кримінальну відповідальність. Правоохоронні органи зобов’язані надавати допомогу ліквідатору в його роботі на підставі письмового звернення. Банк вважається ліквідованим з моменту внесення запиту про це до Державного реєстру банків.