79. Операції комерційних банків.

Комерційні банки — кредитні установи, що здійснюють універсальні банківські операції для підприємств, установ і населення головним чином за рахунок грошових коштів, залучених у вигляді внесків і депозитів. Комерційні банки здійснюють на договірних умовах кредитне, розрахунково-касове та інше банківське обслуговування юридичних і фізичних осіб. Приймають і розміщують грошові вклади своїх клієнтів, ведуть рахунки банків-кореспондентів, а також можуть виконувати всі або деякі з таких операцій:

* фінансування капітальних вкладень за дорученням власників або розпорядників капіталів, що інвестуються;

* випуск платіжних документів та інших цінних паперів (чеків, акредитивів, векселів, акцій, сертифікатів, облігацій тощо);

* купівля, продаж і зберігання державних цінних паперів, а також цінних паперів інших емітентів;

* видача доручень, гарантій та інших зобов'язань за третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

* касове виконання державного бюджету;

* придбання права вимоги з постачання товарів і надання послуг, прийняття ризиків виконання таких вимог та їх інкасування (факторинг);

* купівля у підприємств і громадян та продаж їм іноземної валюти;

* купівля і продаж у держави і за кордоном дорогоцінних металів, природних дорогоцінних каменів, а також виробів з них;

* довірчі операції (залучення і розміщення коштів; управління цінними паперами тощо) за дорученням клієнтів;

* надання консультативних та інших послуг, пов'язаних із банківською та іншою комерційною і господарською діяльністю.

80. Поняття, призначення і види кредиту.

Важливе місце у фінансовій системі України посідає кре¬дит. Кредит — важливий інститут, за допомогою якого держа¬ва здійснює мобілізацію та перерозподіл тимчасово вільних коштів і контроль за правильним використанням їх. Кредит сприяє підвищенню ефективності економіки, забезпечує пере¬лив капіталу, стимулює грошовий обіг та є важливим інструментом державного регулювання економікою.

Встановлений законодавством обов’язковий порядок зберігання всіма підприємствами, організаціями та установа¬ми своїх коштів на рахунках у банках дає можливість викорис¬товувати такі вільні кошти при кредитуванні. В процесі креди¬тування виникають відносини з приводу мобілізації тимчасово вільних коштів підприємств, організацій, бюджету та населен¬ня, використання яких відбувається на умовах повернення для задоволення економічних і соціальних потреб держави.

Загальне визначення поняття кредиту дається в Законі України “Про оподаткування прибутку підприємств” від 22 травня 1997 р. та в затвердженому постановою Правління Національного банку України Положенні НБУ “Про кредиту¬вання” від 28 вересня 1995 р. При цьому в Законі зазначається, що кредит це кошти та матеріальні цінності, які надаються резидентами або нерезидентами у користування юридичним або фізичним особам на визначений строк під відсоток.

Докладніше термін “кредит” визначено у Положенні про кредитування, де вказано, що кредит — це позиковий капітал банку у грошовій формі, що передається у тимчасове користу¬вання на умовах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільового характеру використання, а кредитна операція це договір щодо надання кредиту, який супрово¬ диться записами за банківськими рахунками, з відповідним відображенням у балансах кредитора та позичальника.

Кредит як інститут, що включається до фінансової системи держави, виконує емісійну, розподільчу і контрольну функції. Ці функції взаємозалежні і мають при кредитуванні специфічні особливості.

Емісійна функція здійснюється випуском і розміщенням цінних паперів. Ринок цінних паперів доповнює систему банківського кредитування і взаємодіє з нею. Нестача платіжних засобів в економіці може також покриватись за рахунок розширення комерційного кредиту.

Розподільча функція виявляється в процесі мобілізації та вит¬рачанні централізованих і децентралізованих фондів коштів, у розподілі та перерозподілі національного доходу між суб’єктами господарської діяльності. Отже, за умов ринкової економіки за¬значена функція сприяє вдосконаленню кредитної політики з метою регулювання грошового обігу і здійснення ефективного впливу на економічні процеси в державі.

Контрольна функція забезпечує нагляд за правильним і ефективним використанням коштів, що надаються клієнтурі банками, та поверненням їх у певні строки.

Таким чином, кредит в Україні є одним із видів еко¬номічних відносин, за допомогою яких здійснюються акуму¬ляція державою кредитних ресурсів та їх використання на умо¬вах повернення, забезпеченості, строковості та відплатності підприємствами, організаціями усіх форм власності та насе-лення для задоволення потреб господарювання.

У банківській практиці існує різна класифікація кредитів, багатогранність їх критеріїв. Так, розрізняють кредит фінансо¬вий, товарний та кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики.

Фінансовий кредит — це кошти, які надаються банком резидентом або нерезидентом, кваліфікованим як банківська установа згідно з законодавством країни перебування нерези¬дента, або резидентами і нерезидентами, які мають статус не-банківських фінансових установ, згідно з відповідним законодавством у позичку юридичній або фізичній особі на визначе¬ний строк, для цільового використання та під відсоток. Прави¬ла надання фінансових кредитів встановлюються НБУ (щодо банківських кредитів), а також Кабінетом Міністрів України (щодо небанківських фінансових організацій) відповідно до законодавства.

Товарний кредит — це товари, що передаються резидентом або нерезидентом у власність юридичним або фізичним осо¬бам на умовах угоди, що передбачає відстрочку кінцевого розрахунку на визначений строк та під відсоток.

Кредит під цінні папери, що засвідчують відносини позики — це кошти, які залучаються юридичною особою-боржником (дебітором) від інших юридичних або фізичних осіб як ком¬пенсація вартості випущених (емітованих) таким дебітором облігацій або депозитних сертифікатів. У господарській діяльності використовуються такі форми кредиту, лізинговий, іпотечний, споживчий, бланковий, кон-сорціумний, інвестиційний податковий.

Лізинговий кредит —це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладан¬ням лізингової угоди. Лізинг є формою майнового кредиту.

Іпотечний кредит – це особливий вид економічних відно¬син з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Споживчий кредит — це кредит, який надається тільки в національній грошовій одиниці фізичним особам резиден¬там України на придбання споживчих товарів тривалого ко¬ристування та послуг і який повертається в розстрочку, якщо інше не передбачено умовами кредитного договору.

Бланковий кредит — це кредит, який надається банком у межах наявних власних коштів (без застави майна чи інших видів забезпечення – тільки під зобов’язання повернути кре¬дит) із застосуванням підвищеної відсоткової ставки надійним позичальникам, які мають стабільні джерела погашення кредиту і перевірений авторитет у банківських колах.

Консорціумний кредит це кредит, який надається пози¬чальнику банківським консорціумом такими способами:

а) акумулюванням кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредитів суб’єктам господарської діяльності;

б) гарантуванням загальної суми кредиту провідним бан¬ком або групою банків. Кредитування здійснюється залежно від потреби в кредиті;

в) зміною гарантованих банками-учасниками квот кредит¬них ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консорціумній операції.

Інвестиційний податковий кредит — це така зміна сплати Податку, за якої господарюючому суб’єкту надається мож¬ливість протягом певного строку в певних межах зменшити свої платежі по податку з подальшою поетапною сплатою сум кредиту і нарахованих відсотків.

При характеристиці кредиту найбільш поширеною є кла¬сифікація кредитних операцій залежно від кредитора, у зв’язку з чим розрізняють державний, банківський і комерційний кредити.

Державний кредит надається державою іншій державі, а також юридичним чи фізичним особам. При цьому позичаль¬ником або кредитором виступає держава або місцеві органи влади. Формами державного кредиту є натуральні позики (на¬приклад, хлібні, цукрові), державні позики (облігації, скарб¬ницькі зобов’язання) та інші кредитні документи. Кошти, які збирає держава за реалізовані цінні папери, становлять її борг. Після закінчення строку позики держава повинна розрахува¬тися з кредиторами. Призначенням державного кредиту є мобілізація державою коштів для фінансування державних ви¬датків та покриття частки державного боргу.

Банківський кредит є основною формою кредиту і надається суб’єктам господарської діяльності усіх форм влас¬ності у тимчасове користування на умовах, передбачених кре¬дитним договором.

Банківський кредит — це економічні відносини з акумуляції кредитних ресурсів за рахунок статут¬них та інших фондів банків, коштів на депозитних рахунках, коштів в обігу та в міжбанківських розрахунках та інших гро-шових ресурсів, а також надання банками грошей (готівкою, безготівкове) в позику юридичним та фізичним особам, дер¬жаві. Банківський кредит класифікується залежно від певних ознак та різних підстав. Зокрема, залежно від економічної сфери застосування розрізняють кредит внутрішній і міжна-родний. В Україні дворівнева банківська система передбачає кредит центрального банку і кредит комерційних банків. За¬лежно від позичальників та мети використання кредити поділяються на: виробничі, споживчі, інвестиційні, кредити на операції з цінними паперами, міжбанківські, імпортні та ек¬спортні. Залежно від забезпеченості кредити поділяють на незабезпечені (бланкові) та забезпечені (персональні). Більшість кредитів, що надаються банками, мають відповідне забезпе¬чення: наявність застави, відповідна гарантія або порука, стра¬хування кредитного ризику. Надання незабезпечених кредитів означає вияв особливої довіри банку до свого клієнта, свідчить про його платоспроможність і враховується банком при аналізі економічного становища клієнтів.

Кредити, які надаються банками, за строками користуван¬ня поділяють на коротко-, середньо- й довгостроковії. Строк користування короткостроковими кредитами не перевищує 12 місяців, середньостроковими — до 3 років, довгостроко¬вими — понад 3 роки.

За ступенем ризику кредити поділяють на:

а)стандартні;

б) з підвищеним ризиком. За методами надання:

а) у разовому порядку;

б) відповідно до відкритої кредитної лінії;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов’язання). За строками погашення:

а) одночасно;

б) у розстрочку;

в) достроково (на вимогу кредитора або за заявою пози¬чальника);

г) з регресією платежів;

д) після закінчення обумовленого періоду (місяця, кварталу).

У практиці існують кредити на поточні та капітальні вит¬рати, у зв'язку з ним розрізняють кредити в оборотні фонди і , фонди обігу, а також кредити в основні фонди.

Ще однією формою кредиту є комерційний, який надається одним суб’єктом господарської діяльності іншому у вигляді продажу товарів з відстроченням платежу. Комерційний кре¬дит оформляється векселем і призначений для прискорення реалізації товарів та одержання підприємствами прибутку. В нашій країні комерційне кредитування здійснюється відповідно до Закону України “Про підприємства в Україні” від 27 березня 1991р.

Для реалізації кредитної політики, яка забезпечує функціону¬вання суспільного виробництва, важлива роль у державі відво¬диться кредитній системі — сукупності кредитно-фінансових ус¬танов, які акумулюють вільні грошові капітали, доходи і на¬дають їх у позичку — юридичним і фізичним особам, уряду, і тим самим реалізують кредитні відносини в державі.

Кредитну систему України очолює Національний банк України, який здійснює систему заходів у кредитній сфері з метою регулювання грошового обігу. До кредитної системи України належать також комерційні банки та небанківські кредитно-фінансові установи, які повинні мати ліцензію Національного банку України для здійснення кредитування,

До небанківських кредитно-фінансових установ належать лізингові, факторингові, фінансові, страхові, інвестиційні ком¬панії, біржі, пенсійні фонди, ломбарди, каси взаємної допомо¬ги та кредитні спілки.

Відповідно до п. З ст. 47 Закону України “Про банки і банківську систему” до поширених банківських операцій належать розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик.

Статтею 49 Закону України “Про банки і банківську діяльність” передбачено, що для проведення спільного фі¬нансування банки можуть укладати угоди про консорціумів кредитування. В рамках такої угоди банки-учасники встанов¬люють умови надання кредиту та призначають банк, відповідальний за виконання угоди. Банки-учасники несуть ризик по наданому кредиту пропорційно до внесених у кон¬сорціум коштів. Банки зобов’язані мати підрозділ, функціями якого є надання кредитів та управління операціями, пов’язаними з кредитуванням.

Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів мож¬ливе з дозволу Національного банку України.

Банки зобов’язані при наданні кредитів додержуватися ос¬новних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кре¬дитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кредитів, додержуватися встановлених НБУ вимог щодо кон¬центрації ризиків. Банки не можуть надавати кредити під відсоток, ставка якого є нижчою від відсоткової ставки за кре¬дитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що випла¬чується ним по депозитах. Виняток може бути зроблений лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не мати¬ме збитків.

Банки мають право видавати бланкові кредити за умов до¬держання економічних нормативів. Надання безвідсоткових кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банки мають право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов’язання, якщо це передба¬чено угодою.

Чинне законодавство також передбачає, що до функції Національного банку України належить те, що він виступає кредитором останньої інстанції для банків і організує систему рефінансування. Національний банк надає кредити ко¬мерційним банкам та іншим фінансово-кредитним установам для підтримки ліквідності за ставкою не нижче ставки рефі¬нансування Національного банку та в порядку, визначеному Національним банком (п. 1 ст. 42 Закону України “Про Національний банк України”).

Комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони створюють у процесі своєї діяль¬ності. В разі потреби банки можуть на договірних засадах по¬зичати ресурси один в одного або брати позички в Національ¬ному банку України, залучати і розміщувати кошти у формі депозитів та вкладів.

При здійсненні кредитної політики, визначеної НБУ, ко¬мерційні банки виходять з необхідності забезпечення поєднан¬ня інтересів банку, його акціонерів і вкладників та суб’єктів господарської діяльності із врахуванням загальнодержавних інтересів. При наданні позичальнику кредиту в розмірі, що пе¬ревищує 10 відсотків власного капіталу (“великі кредити”), ко-мерційний банк повідомляє про кожний такий випадок Національному банку України. Жоден з виданих великих кре¬дитів не може перевищувати 25 відсотків власних коштів банків. Загальний обсяг наданих кредитів не може бути більшим за восьмикратний розмір власних коштів ко¬мерційного банку, а загальний розмір отримання ко¬мерційними банками міжбанківських кредитів обмежується двократним розміром власних коштів банку.

Слід також зазначити, що отримання кредитів в іноземній валюті резидентами України регламентується спеціальними нормативними актами.

81. Фінансові санкції за порушення податкового законодавства.

82. Валютні операції та їх види.