43. Інвестиційна діяльність населення

Фінанси населення за джерелами формування належать до сфери споживання, але завжди від споживання у населення залишається частина коштів, що спрямовуються на заощадження, тобто нагромаджуються.

Частина доходу домогосподарства, що не використовується на купівлю товарів і оплату послуг, а також на сплату податків, називається заощадженнями. Найпоширенішою формою заощаджень є використання частини доходу або для створення нагромаджень у вигляді готівки чи вкладів в ощадних банках, або для придбання цінних паперів.

Вільні кошти, що залишаються після всіх витрат на придбання матеріальних благ, оплату послуг та духовний розвиток, населення використовує:

· як резервний фонд у вигляді простого грошового нагромадження без інвестування;

· як інвестиційний фонд для отримання додаткового доходу його власником.

Вибір виду інвестування вільних фінансових ресурсів населення залежить від законодавчих передумов розширення підприємництва у країні й стану фінансового ринку (у тому числі фондового).

Інвестиції населення здійснює:

· у засоби виробництва для індивідуальної підприємницької діяльності в межах законодавства про підприємництво;

· у цінні папери з метою отримання дивідендів за акціями або доходу за облігаціями;

· у банківські депозити (вклади) та ощадні сертифікати;

· у валютні ресурси.

Вибір між вкладеннями в цінні папери і банківські депозити ґрунтується на стандартному підході: за відсутності інфляції вибирається варіант найбільшої доходності шляхом порівняння банківського відсотка за вкладами і розміру дивідендів за цінними паперами. В умовах інфляції населення переважно обирає інвестування у валютні ресурси.

44. Сутність і функції страхування. Основні терміни і поняття страхування.

Страхування – це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі виникнення певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються за рахунок сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій).

Передумовою виникнення страхових відносин є ризик, без наявності якого немає страхування, тому що відсутній страховий інтерес. Зміст ризику і міра його вірогідності визначають межі страхового захисту.

Економічній сутності страхування відповідають його функції, що виражають суспільне призначення даної категорії. Вони є зовнішніми формами, що дозволяють виявити особливості страхування як ланки фінансової системи. Категорія фінансів виражає свою економічну сутність, насамперед, через розподільну функцію. Ця функція знаходить конкретний, специфічний прояв у функціях, властивих страхуванню - ризиковій, попереджувальній, ощадній.

Головною є ризикова функція, тому що страховий ризик, як можливість збитку, безпосередньо пов'язаний з основним призначенням страхування із надання грошової допомоги постраждалим.

Попереджувальна (превентивна) функція спрямована на фінансування заходів щодо зменшення страхового ризику за рахунок частини коштів страхового фонду.

Ощадна функція страхування пов’язана із заощадженням коштів за допомогою страхування.

Контрольна функція страхування укладена у суворо цільовому використанні коштів страхового фонду.

Всю сукупність термінів, що визначають страхові відносини можна умовно розділити на три групи.

До першої групи належать терміни, пов’язані з загальними умовами здійснення страхування (загальні страхові терміни).

Страховик – це юридична особа будь-якої, визначеної законодавством організаційно-правової форми, що має державний дозвіл (ліцензію) на проведення операцій страхування, що створює і використовує кошти страхового фонду для захисту інтересів страхувальників.

Страхувальник – це юридична або фізична особа, що володіє повною дієздатністю, яка страхує свій власний інтерес або інтерес третьої сторони; сплачує для цього страхові платежі (премії, внески) і має право за законом або договором страхування одержати страхове відшкодування через виникнення страхової події (випадку).

До відзначеної групи належать також наступні терміни:

• страховий захист – це економічна категорія, що означає сукупність специфічних розподільних і перерозподільних відносин, пов'язаних із подоланням або відшкодуванням втрат, що наносяться матеріальному виробництву і життєвому рівню населення в результаті непередбачених подій; сукупність перерозподільних відносин щодо подолання і відшкодування збитку, що наносяться конкретним об'єктам;

• страховий інтерес – економічна потреба або зацікавленість брати участь у страхуванні; страхова сума, у якій оцінюється збиток у зв'язку з можливою загибеллю або знищенням майна;

• застрахований – фізична особа, життя, здоров'я і працездатність якої є об'єктом страхового захисту за особистим страхуванням. Застрахований може одночасно бути страхувальником;

• об'єкти і предмети страхування – матеріальні і нематеріальні цінності, предмети страхування;

• страхова відповідальність – обов'язок страховика виплатити страхове відшкодування або страхову суму в результаті виникнення страхового випадку за певних умов страхування;

• одержувач страхового відшкодування або страхової суми – фізична або юридична особа, якій за умовами страхування надане право на одержання відповідних коштів;

• страхове свідчення – документ, що засвідчує факт страхування майна або особистого страхування.

До другої групи належать терміни, які характеризують страхові відносини, пов'язані з формуванням страхового фонду. Основними термінами в цій групі відносин є такі:

• страхова оцінка – визначення вартості об'єкта для цілей страхування;

• страхове забезпечення – рівень страхової оцінки стосовно вартості майна, прийнятої для страхування. Виражається у відсотках від зазначеної вартості або нормується в грошових одиницях на один об'єкт страхування;

• страхова сума – сума коштів, на якій фактично застраховане майно, життя, здоров'я;

• страховий тариф – виражена в грошових одиницях плата з одиниці страхової суми або процентної ставки від сукупної страхової суми. Є основою для формування страхового фонду (брутто ставка);

• страхова премія (страховий платіж, страховий внесок) – плата за страхування, що сплачується страхувальником страховику за прийняття страховиком на себе зобов’язання здійснити страхову виплату страхувальнику у разі виникнення страхового випадку, який передбачений договором страхування [34, с. 36].

• термін страхування – період часу, протягом якого застраховані об'єкти страхування;

• страхове поле – максимальна кількість об'єктів, що можна застрахувати;

• страховий портфель – фактична кількість застрахованих об'єктів або чинних договорів страхування на певній території;

• страховий вік – вікові групи, у межах яких приймаються на страхування громадяни або підлягає страхуванню поголів'я сільськогосподарських тварин.

У третій групі об'єднані терміни, що характеризують страхові відносини, пов'язані з витратою коштів страхового фонду:

• страховий ризик – можливість нанесення збитку від страхового випадку; конкретний страховий випадок, від якого здійснюється страхування за їхньою страховою оцінкою та ступеню можливості нанесення збитку;

• страховий випадок – подія, що фактично відбулася в зв'язку з негативними або іншими обговореними наслідками якої можуть бути виплачені страхове відшкодування або страхова сума;

• страховий акт – документ, оформлений у встановленому порядку, що підтверджує факт і причину страхового випадку;

• страховий збиток – вартість цілком загиблої або знеціненої частини ушкодженого майна за страховою оцінкою;

• страхове відшкодування – належна до виплати страхувальнику частина або повна сума збитку;

• страхове сторно – кількість достроково перерваних договорів страхування життя в зв'язку з несплатою чергових внесків;

• страхова рента – регулярний прибуток страхувальника, пов'язаний з одержанням довічної або тимчасової пенсії за рахунок витрати внесеного в страховий фонд одночасного страхового внеску або накопичення визначеної суми коштів регулярними внесками.