20.Джерела та кодифікація конвенційних прав людини та основних свобод.

Конве́нція про за́хист прав люди́ни і основополо́жних свобо́д  прийнята відповідно до Загальної декларації прав людини з метою додержання країнами-підписантами та забезпечення на своїй території прав та основоположних свобод людини. Конвенція складається з 59 статей та 3 розділів: Права і свободи (ст. 2-18), Європейський суд з прав людини (ст. 19-51), Інші положення (ст. 52-59).

21. Універсальна система міжнародного захисту прав людини і основних свобод.

Сучасна міжнародна система захисту прав і свобод людини включає три рівні: міжнародний , регіональний і національний . Формування міжнародних механізмів захисту прав людини пов'язують з Організацією Об'єднаних Націй , Статутом ООН та Загальною декларацією прав людини. Політичний авторитет останньої був настільки високий , що її положення увійшли до конституції багатьох держав світу , мали істотний вплив на подальший розвиток міжнародних відносин та міжнародної політики , формування міжнародної системи захисту прав человека.Международную систему захисту прав людини в рамках ООН істотно розвивають і доповнюють регіональні системи захисту прав людини , засновані на територіальної спільності , приблизно однаковому рівні соціально -економічного розвитку та ряді інших факторів , тобто включають країни , що знаходяться приблизно в одному « історичному часі ». Прийнята в рамках Ради Європи Європейська конвенція про захист прав людини та основних свобод ( 1950г. ) була першим міжнародним договором на регіональному рівні , трансформувавшись принципи , проголошені Загальною декларацією , в конкретні юридичні зобов'язання. Однак цінність даного документа полягає не стільки в зафіксованих правах , скільки у створених механізмах їх имплементации.Существующая в Європі система захисту прав людини є першою міждержавної організацією регіонального характеру , що поклала в основу своєї діяльності захист прав людини. Вона , наприклад , визначила перелік прав , які повинні гарантуватися кожній людині, що знаходиться під юрисдикцією держав - членів , встановила колективні процедури нагляду та гарантії на європейському рівні. Рішення Європейської комісії з прав людини , хоча формально і не є обов'язковими для виконання, зазвичай приймаються всіма державами. Тут вироблений більш ефективний механізм розгляду скарг громадян. Європейський суд з прав людини виніс за результатами розгляду рішення , що стосуються понад 150 справ про порушення різних прав людини і підлягають обов'язковому виконанню . У світовому масштабі це поки єдиний приклад значною передачі повноважень щодо забезпечення прав і свобод людини державами наднаціональному політичному співтовариству.

22.Європейська Конвенція прав людини та основних свобод.

Конвенція про захист прав людини та основних свобод , також відома під неофіційною назвою Європейська конвенція з прав людини , є одним з основних документів Ради Європи. Цей міжнародний договір підписаний в 1950 році і набув чинності 3 вересня 1953 . Конвенція встановлює невід'ємні права і свободи для кожного і зобов'язує держави гарантувати ці права кожній людині, яка перебуває під їх юрисдикцією. Головна відмінність Конвенції від інших міжнародних договорів у галузі прав людини - існування реально діючого механізму захисту декларованих прав - Європейського суду з прав людини (скор. ЄСПЛ) , що розглядає індивідуальні скарги на порушення конвенції. Будь-який громадянин або житель країни Ради Європи , який вважає , що його права і свободи , закріплені небудь статтею Конвенції , було порушено, має можливість звернення до Європейського суду з прав людини , якщо відповідна стаття була його країною ратифікована.Членами Конвенції є всі країни Ради Європи.