31. Забування, його закономірності та боротьба з ним.

Забування – це повна або часткова втрата інформації в корі головного мозку. Воно відбувається тому, що запам'ятовування матеріалу не є важливим для людини і тому фіксується недостатньо міцно. Щоб запобігти забуванню, потрібно добре заучувати матеріал. Темп забування в умовах перевантаження пам'яті обсягом інформації зростає, особливо в перші часи і дні після засвоєння.

Закономірності:

Ремінісценція – відстрочене в часі відтворення матеріалу, який здався забутим, при цьому емоційний компонент подавляє інтелектуальний.

Шляхи боротьби з забуванням:

• Повторення: суцільне; перервне в часі.

• Зв'язок знань з практикою життя.

• Установка – недостатня усвідомленість до чогось.

32. Індивідуальні відмінності в пам’яті. Типи пам’яті.

Індивідуальні відмінності:

1. Швидкість запам'ятовування визначається кількістю повторень, необхідних для запам'ятовування нового матеріалу.

2. Точність запам'ятовування характеризується відповідністю відтвореного тому, що запам'ятовувалося.

3. Міцність запам'ятовування виявляється у тривалості збереження заученого або повільності його забування.

4. Готовність до відтворення - у тому, як швидко та легко в потрібний момент людина може пригадати необхідні їй знання, вміння, навички.

Індивідуальні відмінності пам'яті зумовлені типом вищої нервової діяльності (ВНД). При зіставленні показників ефективності пам'яті з виразністю основних трьох безумовних властивостей ВНД (сили, лабільності, врівноваженості) було встановлено поступові взаємозв'язки. Люди з сильною нервовою системою мають кращі показники пам'яті при роботі в ускладнених умовах, бо у них більш вираженою є швидкість утворення умовних рефлексів. Вони виявляють переваги в заучуванні складного матеріалу з недостатньою логічністю. У людей зі слабкою нервовою системою існують переваги при запам'ятовуванні логічно пов'язаної вербальної інформації. Індивіди з лабільною нервовою системою мають більшу продуктивність мимовільного запам'ятовування, з інертною - переваги в довільному запам'ятовуванні.

Типи пам’яті:

1. Наочно-образний тип пам'яті характерний для живописців, письменників, музикантів.

2. Словесно-абстрактний - для науковців.

3. Змішаний тип пам'яті спостерігається в людей, у діяльності яких не помітні переваги певного типу.

33. Поняття про мислення, як вищу форму пізнавальної дія-ті. Мислення і чуттєве пізнання.

Мислення – процес опосередкованого та узагальненого відображення предметів і явищ довкілля в їхніх істотних властивостях і зв’язках. Мислення, на відміну від процесів чуттєвого відображення, опосередковано відображає дійсність. Воно здійснюється через аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, тобто через мисленнєві операції, спираючись на знання, що дістає вираження у слові. Воно дає можливість вийти за межі безпосереднього досвіду. Це відображення відбувається на основі виникнення другосигнальних тимчасових нервових зв'язків з опорою на першосигнальні зв'язки. Тимчасові нервові зв'язки на рівні першої сигнальної системи віддзеркалюють емпіричні знання, у яких істотне і варіативне співіснують. Слово ж вбирає в себе суттєве у характеристиці предметів, явищ і подій, завдяки своїй здатності до узагальнення дає змогу відірватися від дійсності, абстрактно відобразити глибинне в об'єктах буття. Мислення виникає тоді, коли є проблема або задача. Мислення без слова не існує, чим краще людина володіє мовою, тим краще мислення. Мислення починається з розуміння. Мислення без знань не відбувається, а знання нам дає чуттєве пізнання. Мислення як пізнавальна дія-ть формується завдяки розумовим діям.

34. Етапи формування розумової дії, їх характеристика.

Етапи розумової дії. Інтерерізація – процес переходу від зовн. реальної дії до внутрішньої ідеальної.

1. Попереднього ознайомлення з предметом.

2. Матерелізованої дії.

3. Гнучномовний

4. Мови «про себе»

5. Етап розумової дії.

Розуміння - це продуктивний процес, він завжди пов'язаний з пізнанням нового, із залученням невідомого до системи раніше набутого досвіду. А тому фізіологічною основою розуміння є активізація утворених раніше тимчасових нервових зв'язків, їхнє застосування в нових умовах і формування нових зв'язків.

35. Мислиннєві операції, їх характеристика.

1. Порівняння – спрямована на виділення предмету спільного і відмінного. Індивід може порівнювати наочно наявні або уявлювані об'єкти, створюючи їхні образи. Складним є процес порівняння людей, літературних персонажів, суспільних явищ.

2. Аналіз – мисл. операція спрямована на виділення предмета, частин, структур і якостей.

3. Синтез – об’єднання частин структур, властивостей, якостей в одне ціле. Аналіз і синтез є основними мисленнєвими операціями. Це операції, які взаємодіють і взаємо зумовлюють одна одну. Повний аналіз, тобто вирізнення основних одиниць цілого, сприяє успішному виокремленню зв'язків між елементами, ознаками цілого. Операції аналізу та синтезу зароджуються у практичних, зовнішніх діях і виконуються мимовільно. Розвиваючись, перетворюються на цілеспрямовані та внутрішні операції (здійснюються подумки).

4. Абстрагування – умовне виділення певних особливостей предмету для біль детального їх вивчення. Зароджується абстракція в практичному мисленні, а свій подальший розвиток дістає у слові як засобі вираження свого продукту. Слово значно розширює можливості цієї операції. Оскільки абстрагування відіграє провідну роль в утворенні понять і розробленні теоретичних положень, якими оперує наукове мислення, його ще називають абстрактним мисленням.

5. Узагальнення – поділ предметів на групи, види, класи за їх характерними ознаками. Узагальнення відбувається на основі абстракції, бо остання здійснює вирізнення істотних ознак та відділення їх від неістотних. Операція узагальнення необхідна тоді, коли треба зробити висновок, визначення, вивести правило тощо. Ця операція є продовженням операції синтезу, але складніша від неї.

36. Мислення і шляхи вирішення задач.

Мислення – процес опосередкованого та узагальненого відображення предметів і явищ довкілля в їхніх істотних властивостях і зв’язках. Мислення, на відміну від процесів чуттєвого відображення, опосередковано відображає дійсність. Воно здійснюється через аналіз, синтез, порівняння, узагальнення, тобто через мисленнєві операції, спираючись на знання, що дістає вираження у слові. Воно дає можливість вийти за межі безпосереднього досвіду.

Шляхи вирішення задач:

1. Шлях спроб та помилок

Особливості:

• Задача вирішується шляхом практичних дій.

• На цей шлях стаємо коли не маємо достатньо знань для проблеми яку вирішуємо.

2. Логічний шлях (дискурсивний)

Особливості:

• Вирішення задач починається з розуміння питання задач.

• Типова поетапність:

• Співставлення задачі з подібними

• Висунення гіпотези.

• Підтвердження гіпотези.

• Безпосереднє вирішення задачі.

3. Інтуїтивний шлях.

Особливості:

• Вирішення задач починається з осяяння

• Нерозуміння вирішення задач.

37. Форми мислення.

Логіка – це наука, яка вивчає форми мислення.

Форми:

1. Поняття – мисль чи думка в якій узагальнено характерні і важливі ознаки предметів навколишнього середовища.

За обсягом:

• одиничні, - поняття, в якому відображаються ознаки якого-небудь одиничного предмета або явища ("Земля", "Київ" тощо).

• загальні, - відображають ознаки певної групи чи класу (множини) предметів. Обсяг таких понять завжди буде більшим від обсягу одного елемента. Наприклад, "планета", "дерево", "лампа", "держава" тощо.

• Збірні - відображають ознаки певної сукупності однорідних предметів, що мисляться як одне ціле. Ці поняття охоплюють ознаки особливого, збірного індивідуального предмета. Наприклад, "оркестр", "листя", "сузір'я" тощо. .

За змістом:

• Конкретні поняття відображають предмет у сукупності його ознак. Цим поняттям відповідають певні конкретні предмети, напр.: "книжка", "школа" тощо.

• Абстрактні поняття відображають будь-яку ознаку предмета, яка відділяється подумки від предмета і сама стає предметом мислення, напр.: "мужність" "сила", "загадковість" тощо.

2. Судження – це знання про предмети навколишньої дійсності.

• Прості - щось стверджується або заперечується. Судження, в якому стверджується або заперечується наявність певної властивості в того чи іншого об'єкта, - це судження про належність, або атрибутивне ("Одеса - місто-герой").

• Складні - яке відображає відношення між об'єктами, - це судження про відношення, або релятивне ("Планета Юпітер за розмірами більша за планету Земля").

3. Умовисновок – це висновок з двох або більше суджень.

38. Види мислення.

Види:

1. Практично-дійове – розв’язання задач за допомогою дій «я думаю, що я роблю». полягає в тому, що розв'язання задач здійснюється шляхом реального перетворення ситуації та виконання рухового акту. Так, у ранньому віці діти виявляють здатність до аналізу і синтезу, коли сприймають предмети в певний момент і мають можливість оперувати ними.

2. Наочно-образне мислення - це вид мислення, який відбувається на основі образів уявлень, перетворення ситуації в план образів. Цей різновид мислення виявляють поети, художники, архітектори, парфумери, модельєри. Значення цього мислення полягає в тому, що за його допомогою повніше відтворюється різноманітність характеристик об'єкта, відбувається встановлення незвичних поєднань предметів та їхніх властивостей.

3. Абстрактного (словесно-логічного) мислення є те, що воно відбувається з опорою на поняття, судження, з допомогою логіки, не використовуючи емпіричних даних. Р. Декарт висловив таку думку: "Я мислю, отже, я існую". Цими словами вчений наголошує на провідній ролі у психічній діяльності мислення, і саме словесно-логічного.

39. Індивідуальні якості розуму, їх характеристика.

Якості:

1. Глибина розуму – уміння проникнути в суть проблеми яку вирішуємо і встановити з ними тісні зв’язки. Полягає у здатності суб'єкта виділити суттєві характеристики об'єкта і зробити відповідне узагальнення.

2. Широта – вміння залучити до вирішення проблеми знання з різних галузей науки.

3. Гнучкість – вміння змінити свої погляди і по суті. Протилежною до цієї якості є інертність розуму, що виявляється в малорухомості мислення, у здатності мислити звичним способом, за звичною схемою.

4. Швидкість – вміння в найкоротший час знайти найоптимальніший шлях вирішення проблеми.

5. Ментизм – некерований потік думок.

40. Поняття про уяву.

Уява – це психічний процес створення нових образів, обставин, знань шляхом переконання наявних знань. В усіх видах творчої дія-ті в основі лежить антиципуванняи- передбачення майбутніх дій. Вона лежить в основі здатності людини передбачати майбутні події. Антиципуюча уява добуває будівельний матеріал із запасів пам'яті. Антиципація майбутнього можлива завдяки прихованій реакції очікування, що виникає на основі уяви. Уява – це складна аналітико-синтетична дія-ть кори головного мозку. Уява тісно пов’язана з органічним і нервово мозковими процесами людини. Уява властива лише людині і є необхідною умовою її діяльності. Уява завжди спрямована на практичну діяльність. Перш ніж щось зробити, людина уявляє, що потрібно зробити і як вона це робитиме. Людина також заздалегідь уявляє кінцевий результат своєї праці і цим відрізняється від найуміліших тварин. Уява значною мірою залежить від спрямованості особистості: її інтересів, прагнень, потреб, переконань. Уява тісно пов'язана з мисленням, пам'яттю, відчуттям, сприйманням та емоціями. Нелегко відокремити процес уяви від процесів відчуття і пам'яті, а також від процесів мислення. Уява знаходить розв'язання проблемної ситуації навіть за відсутності необхідної повноти знань, які потрібні для мислення. Уява дає змогу "перескочити" через якісь етапи мислення й уявити кінцевий результат. Але саме в цьому полягає слабкість процесу уяви, оскільки намічені уявою шляхи розв'язання не завжди правильні. Образи уяви відрізняються від образів пам'яті тим, що в уяві ми змінюємо згадуване або створюємо щось таке, чого не було в нашій пам'яті. Стимулюють уяву запах, ритми музики. Розроблено спеціальний метод активізації уяви - метод "мозкового штурму". Він полягає в тому, що створюється невимушена атмосфера спілкування і пошуку, коли вільно висловлюється необмежений некритичний потік асоціацій, уявлень, ідей, образів, тобто народжуються припущення, нереальні ідеї. Ситуація фрустрації, безвиході, скажімо, при нерозділеному коханні також активізує уяву.