Шляхи підвищення ефективності та результативності інноваційної політики

При розробленні комплексу заходів політики важливо усвідомлювати, що чим більше заходів, спрямованих на підвищення інноваційних можливостей, тим більше шансів на успіх. Крім того, варто зважати на взаємовплив заходів.

Наприклад, яким має бути співвідношення між заходами, спрямованими на посилення НДДКР, і заходами з підтримки забезпеченості економіки фахівцями? Або яким чином ці напрями політики можуть доповнювати один одного? Чи є непрямі заходи, такі як податкові субсидії на НДДКР, більш ефективними, ніж прямі субсидії? Яким повинен бути баланс між інструментами, спрямованими на НДДКР світового рівня, і заходами інноваційної політики, орієнтованої на поширення знань і технологій? Яким має бути баланс між зусиллями, спрямованими на підтримання наукової бази, й підтримкою комерційних інновацій?

Комплекс заходів, що застосовуються при реалізації інноваційної політики і їхню ефективність не можна оціню­вати поза контекстом національних інноваційних систем. Сильні й слабкі аспекти цих системи являють собою межі, в яких можна оцінити цілі політики й комплекс заходів, пов'язаних із їх досягненням. Інституціональний контекст, у якому відбувається вироблення цілей інноваційної полі­тики, дозволяє зрозуміти, чому в більшості країн ці цілі все ще визначаються досить розпливчасто.

Визначення ефективного поєднання заходів політики є важливим завданням, тому ОЕСР пропонує три основні правила, яких доцільно дотримуватись при визначенні ефек­тивного комплексу заходів політики:

• по-перше, розроблення конкретних інструментів під­тримки інновацій необхідно здійснювати в контексті загальної послідовної й добре скоординованої стратегії, тобто в рамках збалансованого й реального комплексу заходів політики;

• по-друге, конкретні програми інноваційної політики варто розглядати як навчальні й експериментальні, а тому винятково важливо забезпечити незалежний моніторинг і від­повідне оцінювання цих програм. В ідеальному варіанті програми доцільно вводити як пілотні, а потім закривати їх у разі невдачі або розширювати - у випадку успіху. Велика кількість заходів політики й значна кількість суб'єктів, що беруть участь у програмах, підвищують ризики, з одного боку, дублю­вання зусиль, а з іншого - повільного прийняття рішень;

• по-третє, важливо не перевантажувати стратегії над­мірною кількістю не забезпечених фінансуванням проектів.

Ефективність інноваційної політики залежить як від її загального задуму, так і від того, яким чином інструменти політики, що підтримують національні інноваційні системи, поєднуються в конкретних комплексах заходів політики, що забезпечують їхню взаємодоповнюваність і взаємне поси­лення.

Комплекс заходів політики, що стосується інновацій, у різних країнах регіону істотно відрізняється один від одного, незважаючи на те, що багато інструментів, що використову­ються ними досить схожі між собою. Однак, найбільші від­мінності між розвиненими країнами й країнами наздоганя­ючого розвитку спостерігаються в застосуванні конкретних інструментів. Саме якість реалізації відрізняє справжню модернізацію суспільства. Це стосується і координаційних механізмів, які формально існують у країнах наздоганяючого розвитку, але не функціонують належним чином. Наприклад, у всіх нових державах - членах ЄС створені органи для виконання настанов «Лісабонської стратегії». Проте їх діяль­ність малоефективна. Крім того, при недостатньому залученні зацікавлених суб'єктів, особливо приватного сектора, навіть добре розроблена стратегія й конкретні заходи політики не дають задовільних результатів.

Важливий аспект управління інноваціями й реалізації політичних рішень пов'язаний із розподілом повноважень між міністерствами й агентствами. У суто теоретичній моделі розроблення політики належить до відповідальності міні­стерств і здійснюється на основі політичних рішень уряду, а практична реалізація політики є сферою діяльності агентств, що діють на основі інструкцій міністерства. Однак, як видно з табл. 12, фактично конфігурація меж відповідальності з питань розроблення та реалізації інноваційної політики більш складна.

Таблиця 12