32. Поняття первинної, вторинної, третинної профілактики у юридичній психології

В соответствии с классификацией Всемирной Организации Здраво­охранения профилактика делится на первичную, вторичную и третичную.

Первичная профилактика является неспецифической и наиболее массовой. Её контингент включает общую популяцию детей, подростков и молодёжи, а целью является формирование активного, адаптивного, высоко функционального жизненного стиля, направленного на продвижение к здо­ровью, уменьшение числа лиц, имеющих биологические, психологические и социальные факторы риска формирования адцикции, развитие невосприим­чивости к дисфункциональным паттернам наркоманического поведения. Первичная профилактика является наиболее эффективной, поскольку полно­стью стремится избежать патологических исходов, уменьшить число лиц, у которых может быть начат патогенетический процесс. Усилия первичной профилактики меняют одни развивающиеся формы поведения на другие и направлены не столько на предупреждение болезни, сколько на формирова­ние здорового поведения.

Основными способами реализации задач первичной профилактики яв­ляется обучение здоровому поведению: осознание, развитие и тренировка определённых умений справляться с требованиями социальной среды, управ­лять своим поведением, а также оказание детям и подросткам психологиче­ской и социальной поддержки адекватными поддерживающими системами и структурами.

Выполнение задач первичной профилактики должно осуществляться специ­ально обученными в области профилактики психологами, медицинскими и социальными психологами и педагогами.

Вторичная профилактика

Вторичная профилактика у детей, подростков и молодёжи включает в себя как социально-психологические, так и медицинские мероприятия не­специфического характера. Её контингентом являются дети и подростки с поведением риска (аддиктивное поведение, уходы из школы и дома, безнад­зорные дети, дети и подростки, проявляющие другие формы отклоняющегося и асоциального поведения, либо находящиеся в социальной ситуации, прово­цирующей наркотизацию).

По своей направленности на контингенты риска вторичная профилак­тика является массовой, оставаясь индивидуальной в отношении конкретного ребёнка или подростка. Проводимые в рамках вторичной профилактики ме­роприятия ведут к уменьшению числа лиц с наркоманией в популяции путём вмешательства на ранних донозологических этапах её развития. Целью вто­ричной профилактики является изменение малоадаптивного дисфункцио­нального поведения риска на адаптивную форму, прерывание эволюции па­тогенетического процесса.

Выполнение программ вторичной профилактики должно осуществ­ляться специально обученными профессионалами - психотерапевтами, пси­хологами, педагогами и сетью непрофессионалов - членов групп само- и взаимопомощи, консультантами. Эффект от программ вторичной профилактики более быстрый, но менее универсальный и действенный, чем от первич­ной.

Третичная профилактика

Третичная профилактика наркоманий среди детей, подростков и молодёжи является преимущественно медико-социальной, индивидуальной и направленной на предупреждение перехода сформированного заболевания в его более тяжёлую форму, последствий в виде стойкой дезадаптации.

Целью третичной профилактики является максимальное увеличение срока ремиссий. При проведении третичной профилактики резко возрастает роль профессионалов – психотерапевтов, терапевтов и психологов, а также непрофессионалов – консультантов, членов социально-поддерживающих групп и сообществ.

34. Поняття правосвідомості. Розвиток правосвідомості індивіда

Правосвідомість — одна з форм суспільної свідомості. Кожна осо­ба володіє правосвідомістю незалежно від того, усвідомлює вона це чи ні. Ставлення особи до права може бути як позитивним (людина розуміє значення та необхідність права), так і негативним (людина вважає, що право не потрібне). Це ставлення може бути раціональ­ним, розумним, емоційним, на рівні почуттів та настроїв.

Як явище духовного життя, право належить до сфери суспільної й індивідуальної свідомості. Норми права, нормативні акти, правозастосовчі рішення й інші юридичні явища можуть розглядатися як своєрідні відображення культури, для визначення яких використову­ють спеціальне поняття, що відбиває особливий вимір правової ре­альності — правосвідомість.

Право — це об'єктивна реальність, а суб'єктивне ставлення до нього людей є правосвідомістю. Правосвідомість — це внутрішній особистий регулятор юридично значимої поведінки. Правосвідо­мість є невіддільною від права, адже право є регулятором поведінки індивідів, які наділені волею та свідомістю.

Правосвідомість — це специфічна форма суспільної свідомості, си­стема відображення правової дійсності у формі юридичних знань, оці­нок, правових установок, ціннісних орієнтацій, які визначають пове­дінку людей в юридично значимих ситуаціях.

Правосвідомість діє і на стадії правотворчості, і на стадії реалі­зації права. Однаковою мірою правосвідомість присутня в усіх еле­ментах механізму правового регулювання — в нормах права, право­відносинах, актах реалізації права тощо. Правосвідомість найбільш повно і різнобічно відбиває ідеальну, духовну сутність права як еле­мента культури.

Велике значення правосвідомість має на стадії реалізації права, у процесі втілення в життя юридичних прав та обов'язків. Від рівня правосвідомості залежить, якою буде поведінка людини в суспіль­стві — правомірною або неправомірною.

Правосвідомість складається з трьох елементів.

1.  Раціональні, світоглядні компоненти правосвідомості включа­ють в себе знання та уявлення про право та правові явища в суспіль­стві.

2. На відміну від раціонального компонента правосвідомості, правова психологія, яка утворює емоційний компонент правосвідо­мості, утворюється стихійно, на основі емоційного ставлення до пра­вових явищ в суспільстві, яке може бути і позитивним, і негативним.

3. Поведінковий, або вольовий елемент правосвідомості включає в себе мотиви правової поведінки, правові установки, тобто ті уста­новки, які зумовлюють та визначають поведінку особи у правовому середовищі.

Правова свідомість виконує наступні функції:

1. Пізнавальну, націлену на пізнання правової дійсності і як на­слідок — формування правових знань.

2. Оціночну, за допомогою якої дається оцінка конкретним життє­вим обставинам як юридично значимим.

3. Регулятивну, що здійснює безпосередній вплив на поведінку людини, на суспільні відносини через правові знання, оцінки, по­чуття, мотиви і установки. Регулятивна функція правосвідомості реалізується через систему мотивів, ціннісних орієнтацій, правових установок, що виступають специфічними регуляторами поведінки і мають особливі механізми дії.

Різновиди правосвідомості, які поділяються :

Перший рівень — повсякденна правосвідомість, притаманна більшості членів суспільства, формується в повсякденному житті у сфері правового регулювання. Вона складається стихійно, під впли­вом особистого досвіду.

Другий рівень — професійна правосвідомість, яка складається в ході спеціальної підготовки та в процесі здійснення практичної юри­дичної діяльності. Це правосвідомість юристів-практиків.

Третій рівень — науково-теоретична правосвідомість, яка прита­манна вченим-юристам, які займаються вирішенням теоретичних пи­тань у правовій сфері. Формується на базі широких і глибоких пра­вових узагальнень, знань закономірностей тощо.

За суб'єктами (носіями) правосвідомість поділяється на індивіду­альну (належить окремим індивідам) і колективну (притаманну окре­мим суспільним групам, класам, верствам суспільства). Колективну правосвідомість треба відокремлювати від масової, яка характерна для нестабільних, тимчасових об'єднань людей —мітингів, демонст­рацій. Для характеристики макроколективів використовують понят­тя суспільної правосвідомості (правосвідомість населення країни, нації, народності).

Важливим чинником, який позитивно впливає на формування правосвідомості громадян, є їх активна участь у реформуванні всіх сфер суспільного життя через участь у діяльності політичних партій, громадських об’єднань, неурядових організацій та інших інститутів громадянського суспільства.

До основних напрямків розвитку правосвідомості громадян України можна віднести:

• По-перше, через правовий захист і використання позитивних чинників правовиховного впливу. Основними позитивними чинниками формування правової свідомості можуть бути: реальність правового захисту громадянина правоохоронними органами і судом; право на самозахист, гарантоване державою кожній особі; правовий захист сім’ї; і т.д.

• По-друге, через протидію негативним чинникам формування правової свідомості особи. Серед негативних чинників слід назвати: корупцію, тіньову економіку, безробіття; вживання молоддю наркотичних і психотропних речовин; культ насильства та жорстокості на екранах телебачення, у пресі, творах кіно- та відеопродукції.

• По-третє, шляхом цілеспрямованого формування позитивних правових настанов як вирішальних чинників правомірної поведінки. Необхідність формування в особи почуття національної єдності, поваги до співгромадянина як основи індивідуальної правової культури та ін.