57. Гештальтпсихологія як прогресивний напрямок розвитку німецької психології. Вплив феноменології на виникнення гештальтпсихології.

Гештальтпсихологія (Gestalt — цілісна форма, образ, структура) - одна з найбільших шкіл зарубіжної психології 1-ї половини 20 ст., що висунула центральну тезу про необхідність проведення принципу цілісності при аналізі складних психічних явищ. Виникнення гештальтпсихології пов'язане із загальною кризою механістичного світогляду на рубежі 19—20 ст. й асоціативної психології як специфічної форми цього світогляду в психологічній науці. Отже, гештальтпсихологія розвивалася внаслідок протесту проти біхевіоризму і існуючих раніше психологічних напрямків. Її представники вважали, що поведінка — щось більше, ніж зв'язування рефлексів; вона цілісна й, отже, цілісний підхід до психіки протиставлявся гештальтпсихологами всім іншим напрямкам.

Гештальтпсихологія виходила з вчення Ф. Брентано та Е. Гуссерля про інтенціональності свідомості. Головні представники - М. Вертгеймер, В. Келер, К. Коффка провели дослідження в області сприйняття, принципи яких були перенесені на вивчення мислення, а також - особистості (К. Левін). Дослідження охоплювали сприйняття, мислення, потреби, афекти, волю.

Як і у будь-якого наукового напрямку, у гештальт-психології були свої історичні попередники. Відображення її головного принципу, заснованого на цілісності сприйняття, можна знайти в роботах німецького філософа Іммануїла Канта, який стверджував, що, коли ми сприймаємо те, що називаємо об'єктами, ми маємо справу з психічними процесами, які можуть здатися нам складеними з окремих чутливих елементів. Ці елементи значною мірою справді організовуються апріорно, саме наш розум у процесі сприйняття формує єдиний досвід.

Засновник гештальт-психології Макс Вертхеймер, зазначав, що «найважливіший імпульс» розвитку нових ідей додали саме роботи Еренфельса, який припустив, що існують якості, які не можуть бути пояснені простим комбінуванням елементарних відчуттів. Він назвав їх якості форми (gestalt qualitaten) - тобто якостями, заснованими на чомусь, що не сприймається індивідуальними відчуттями. Наприклад, мелодії властиве якість форми, яке вона зберігається і при перекладі мелодії в будь-яку іншу тональність. Іншими словами, мелодія не залежить від сприйняття елементарних відчуттів. Тобто саме розум надає форму нашим елементарним відчуттям.

Дослідження Вільяма Джемса, який виступав проти ідеї атомізму, також послужили основою для створення гештальт-психології. Джемс розглядав елементи свідомості лише як абстрактних понять. Він підкреслював, що ми сприймаємо об'єкти як єдине ціле, а не як набір відчуттів.

Гештальтпсихологія сформувалася під час панування ідеалістичної філософії, що, природно, відбилося на її спрямованості. Також на виникнення гештальт-психології вплинув феноменологічний рух. Феноменологія вивчає неспотворений опис безпосереднього досвіду в тому вигляді, в якому він відбувається, без аналізу окремих елементів. Іншими словами, вона використовує нескоректоване спостереження, при якому досвід не розбивається на окремі елементи і не розчленовується ніяким іншим чином. Феноменологія досліджує прості, якоюсь мірою навіть примітивні переживання людей, що керуються тільки здоровим глуздом, протиставляючи їх переживанням підготовлених спостерігачів, що мають певну внутрішню орієнтацію.

Група психологів феноменологічного напряму працювала в лабораторії Мюллера в Геттінгенському університеті в Німеччині в період з 1909 по 1915 рік - саме в той час, коли почався розвиток руху гештальт-психології. Роботи цієї групи прискорили формальне створення школи гештальт-психології, яка згодом успадкувала підхід феноменологів.