Добавил:
Upload Опубликованный материал нарушает ваши авторские права? Сообщите нам.
Вуз: Предмет: Файл:
druk.doc
Скачиваний:
5
Добавлен:
01.05.2025
Размер:
667 Кб
Скачать
☆

68. Відкриття першого московського психологічного інституту під керівництвом Челпанова та Корнілова.

Челпанов Георгій Іванович (1862-1936) - український і російський психолог, філософ і логік.

З 1907 по 1923 рр. він працює професором Московського університету. На гроші купця Сергія Івановича Щукіна заснував перший в Росії інститут психології, де все було організовано краще, ніж у цей час де-небудь у світі. З метою знайомства з різними методиками, апаратурним забезпеченням експериментів Челпанов здійснює поїздки до Німеччини і США, близько знайомиться з роботою 9 психологічних інститутів. Інститут був побудований за 10 місяців 1911, а в 1912 р. робота в ньому вже почалася. Челпанов очолював його по 1923 р. За його словами, головним завданням психологічного інституту є об'єднання всіх психологічних досліджень під одним дахом, для того, щоб зберегти єдність психології. Челпанов започаткував і керував експериментальними дослідженнями сприйняття простору й часу, розробив методи лабораторних досліджень у психології.

Костянтин Миколайович Корнілов (1879-1957). У боротьбі проти Челпанова і рефлексології висуває програму нової науки - реактології. Поведінку він розглядав як сукупність реакцій людини на біосоціальні подразники. Реакція - одиниця поведінки людини, акт біологічного порядку. У структурі реакції виділялося три компоненти: сенсорний (роздратування органу); центральний (процес в ЦНС); моторний (руховий імпульс). Сенсорний і моторний компоненти можуть бути в прихованій формі. Основна сутність життєвого процесу - здатність реагувати на зовнішні подразники. Тобто реація - це основна форма будь-якого життєвого прояву.

У 1910 закінчив Московський університет. На I і II Всеросійських з'їздах по психоневрології (1923 і 1924) обгрунтовував необхідність зв'язку психології з діалектикою. У 1926 вийшло 1-е його видання «Підручника психології». Був одним з організаторів педагогічного факультету Московського університету, перетвореного потім у педагогічний інститут, був його деканом.

У 1923-1930 і 1938-1941 - директор Інституту психології .

69. Культурно-історичної концепції л. С. Виготського

Лев Семенович Виготський (1896-1934 рр.) розробив культурно-історичну концепцію розвитку вищих психічних функцій. Згідно цієї концепції, розвиток дитини здійснюється через інтеріоризацію способів дій, існуючих у її найближчому оточенні. Вважаючи помилковим погляд про те, що зріла особа представлена вже в матеріальній структурі людського організму в зародковому стані, а в колективі вона знаходить свою реалізацію, Виготський стверджує, що вищі психічні функції (мовлення, теоретичне мислення, довільна увага, словесно-логічна пам'ять, уява, воля) ніяк не представлені в матеріальній структурі організму, а є результатом розвитку органічно представлених нижчих психічних структур людини в умовах суспільства: "процес культурного розвитку треба розуміти як зміну основної початкової структури і виникнення на її основі нових структур, що характеризуються новим співвідношенням частин"

Вищі психічні функції виникають у процесі навчання і виховання в людському суспільстві й відсутні в тваринному світі. Всі ці психічні функції забезпечують здійснення свідомої людської діяльності.

Розвиток людини відбувається в процесі засвоєння засобів діяльності (зовнішніх і внутрішніх) шляхом навчання. Тому навчання має центральне місце в житті людини, визначаючи її психічний розвиток.

Важливими поняттями культурно-історичної концепції розвитку за Л.С.Виготським - є рівень актуального розвитку та зона найближчого розвитку.

Рівень актуального розвитку - це ті способи діяльності, якими дитина володіє самостійно, без допомоги дорослого (самостійно читає, пише, розв'язує задачі, відповідає на тестові запитання).

Зона найближчого розвитку - це ті способи діяльності, якими дитина не володіє самостійно, але може їх виконати при допомозі дорослого. Розвиваюче навчання повинно орієнтуватися на зону найближчого розвитку.

Ідеї Л. С. Виготського знайшли продовження в працях його численних послідовників (Л. І. Божович, П. Я. Гальперіна, В. В. Давидова, Г. С. Костюка, О. М. Леонтьєва, С. Д. Максименка, Д. Б. Ельконіна та ін.).

Соседние файлы в предмете [НЕСОРТИРОВАННОЕ]