57. Становлення і розвиток гештальтпсихології м.Вертхеймера, к.Коффкі, в.Келера.

Макс Вертхеймер (1880-1943) - німецький психолог, основоположник гештальт-психології, відомий експериментальними розробками області сприйняття й мислення. Народився у Празі, де закінчив середню школу і у віці 18 років вступив до університету на факультет правознавства. Потім він відмовився від занять юриспруденцією і став вивчати філософію, відвідуючи лекції Еренфельса. Надалі Вертхеймер продовжив освіту в Берлінському університеті, де вивчав філософію і психологію. Зацікавився сприйняттям руху, але зустрівся з труднощами, виходивши ми з пояснення з т.з. структуралізму. Саме тоді Вертхеймер відкрив нові принципи психологічного пояснення. Його робота привернула увагу К. Коффки і В. Келера, учнів Штумпфа, які в якості піддослідних брали участь у дослідженнях Вертгеймера. Разом з ними Вертгеймер обговорював результати, метод експериментального дослідження і сформулював новий підхід до пояснення сприйняття руху. Ці дослідження, їх результати і нові принципи були викладені у статті Вертгеймера (1912) "Експериментальне дослідження руху", від якої і прийнято вважати початок гештальтпсихології. З цього часу гештальтпсихология особливо активно розвивається в Берліні, куди Вертгеймер повернувся в 1922р. Двадцяті роки є періодом найвищого розквіту цієї школи. У 1929 р. Вертгеймер був призначений професором до Франкфурта.

У 1921 році Вертхеймер, Коффка і Келер при сприянні Курта Гольдштайна і Ганса Грюль заснували журнал «Психологічні дослідження», який став офіційним друкованим виданням школи гештальт-психології. Тут публікуються результати експериментальних досліджень цієї школи. З цього часу починається вплив школи на світову психологію. 

У 1935 р. Коффка видав книгу «Принципи гештальт-психології», але вона була надто складною для розуміння й тому не стала основним підручником по гештальт, як цього хотів автор.

У 1929 Р. Келер публікує книгу «Гештальт-психологія», яка найбільш повно відобразила погляди цього напрямку.

59. Проблема особистості в гештальтпсихології та теорія поля к.Левіна.

Гештальтпсихологія стверджувала пріоритет цілісної структури, загальної організації, від якої залежать її окремі компоненти.

Гештальтпсихологи вважали, що первинними є саме цілісні структури (гештальти), які в принципі неможливо побудувати з якихось елементів. Гештальти мають свої характеристики і закони. Єдиною психічною реальністю гештальтпсихологи вважали факти свідомості. Гештальтисти застосували в дослідженнях феноменологічний метод - варіант інтроспективного методу, який не вимагає від людини розщеплювати свій досвід на елементи, а навпаки, заохочує до проникнення в реальність душевного життя якомога повніше.

До прикладу, свідомість у особистості в гештальттеорії розглядали як цілісність, охоплену динамікою пізнавальних (когнітивних) структур, які змінюються за психологічними законами.

Курт Левін (1890-1947) - німецький психолог, який емігрував у 1932 році в США.

Увійшов в історію науки як автор теорії поля. Вважав, що образ світу формується відразу як цілісність, і це відбувається в даний момент як інсайт.

Теорія поля - психологічна система Курта Левіна, яка використовує концепцію силового поля для пояснення поведінки особистості. Відповідно до неї, протікання дій\поведінки цілком зводиться до конкретної сукупності умов існуючого в даний момент поля. Поняття поля охоплює чинники як зовнішньої (оточення), так і внутрішнього (суб'єкт) ситуації.

Наприклад, поле напружене (аналог фізичного поля), коли виникає порушення рівноваги між індивідом і середовищем. Ця напруга потребує розрядки, що здійснюється, як реалізація наміри. При реалізації наміру об'єкти, в яких людина не відчуває більш потреби, втрачають свою спонукальну силу. Наприклад, якщо ми хочемо їсти, то бутерброд, який з'явився в полі зору "притягує" нас (в термінах К.Левіна, має позитивну валентність), але, задовольнивши голод, ми втрачаємо до нього інтерес.