20. Роль запорозького козацтва в боротьбі проти турок і татар (15-17 ст.). П. Сагайдачний

З кінця XV ст. з'являються перші літературні згадки про козацтво, які нерозривно пов'язані з боротьбою проти турецько-татарських завойовників. На період існування Томаківської Січі з 60-х по 90-ті роки припадають численні й результативні походи на турецькі й татарські фортеці Причорномор'я. Особливо резонансними стали походи запорозького гетмана (молдаванина за - походженням) Івана Підкови на Молдавію. Розгромивши військо молдавського господаря - турецького ставленика, він сам став господарем. У другій половині XVI ст. запорожці створюють власний флот, що складався з великих (як на той час) човнів на 50-70 козаків кожен. Вони брали на борт запаси продовольства і навіть кілька гармат. Запорозькі "чайки" досить ефективно протистояли в боях турецьким галерам. З цього часу почали здійснюватися комбіновані походи сушею і морем до татарських та турецьких володінь. У 1575 р. успішні походи проти Криму і Туреччини були здійснені під керівництвом кошового отамана литовського княжича .Богдана Ружинського. Татарські та турецькі міста й фортеці Перекоп, Трапезунд, Синоп, передмістя Константинополя, Іслам-Кермен зазнали значних руйнувань. У 70-80 роках запорожці знову робили походи до Криму, де захопили фортецю Козлов (Євпаторію), а в Північному Причорномор'ї брали штурмом міста Очаків, Акерман (Бєлгород). Чергова активізація воєнних дій запорожців проти Туреччини і Криму припадає на кінець XVI - початок XVII ст. і пов'язана з іменем запорозького отамана Сямійла Кішки Після 25-річного перебування в турецькій неволі він у 1599 р. неподолік від Євпаторії підняв повстання серед веслярів на турецькій галері, визволив невільників і повернувся на Запорожжя. Петро́ Конаше́вич Сагайда́чний (*1570†20 березня 1622,) — шляхтич червоноруський з Перемишльської землї, козацький ватажок, кошовий отаман Війська Запорозького, Гетьман реєстрового козацтва. Організатор успішних походів українських козаків проти Кримського ханства, Османської імперії та Московського царства, меценат православних шкіл. Оспіваний у багатьох козацьких думах та українських народних піснях.П.К.С. народився 1570 року в селі Кульчицях Перемишильскої землі Руського воєводства (нині Самбірського району Львівської області) у шляхетській православній родині. Свій рід виводив з дрібної шляхти Попелів-Конашевичів. Навчався у Острозькій школі на Волині разом із Мелетієм Смотрицьким, автором знаменитої «Граматики». Після випуску, С. переїхав до Львова, а потім до Києва, де працював домашнім вчителем, а також помічником київського судді Яна Аксака.

21. Козацько-селянські повстання першої половини XVI - XVII ст.

Основними формами протесту селян і бідних верств козацтва були скарги, відмова виконувати панщину, сплачувати податки, підпали маєтків своїх панів, втечі на вільні землі, масові антифеодальні виступи. Одним із перших великих козацько­-селянських повстань кінця XVI ст. було повстання під проводом К. Косинського (1591–­1593). Воно охопило територію Поділля, Волині і Київщини. Повстанці, підтримані реєстровцями і міським населенням, заволоділи великими мі­стами: Білою Церквою, Трипіллям, Переяславом, Богуславом. Однак влітку 1593 р. після вбивства К. Косинського повстанці під натиском військ шляхетської Польщі зазнали поразки. Навесні 1594 р. почалося нове повстання під проводом Северина Наливайка, який організував селян, бідних козаків і міщан у військо, що налічувало кілька тисяч. Для приборкання козацтва та повстанського руху, який розгортався у Середньому Подніпров'ї, влітку 1625 р. сюди було спрямовано 30-тисячне польське військо на чолі з С. Конєцпольським. Проти нього виступили бл. 20 тис. місцевих повстанців та запорожців, яких очолив гетьман Марко Жмайло. Запеклий бій між українцями та поляками, 25 жовтня 1625 р. під м. Криловим не дав переваги жодній зі сторін. Наступного дня М. Жмайло, намагаючись уникнути штурму, відвів своє військо до Курукового озера неподалік Кременчука, де заклав табір. Невдалі спроби польського війська здобути його та різке похолодання змусило С. Конєцпольського запропонувати повстанцям переговори. У березні 1630 р. 10-тисячне козацьке військо вирушило з Січі на "волость". Його очолив гетьман Тарас Федорович (Трясило), який звернувся до українського народу із закликом до повстання. Незабаром усе Середнє Подніпров'я піднялося проти поляків. Величезне народне невдоволення Переяславською угодою привело до того, що тисячі повстанців відмовлялися повертатися в кріпацьке ярмо і створювали нові загони або втікали на Запоріжжя. Тому на поч. 1635 р. сейм Речі Посполитої затвердив постанову "Про припинення козацького свавілля". Було вирішено збільшити кількість коронних військ на Подніпров'ї, щоб зміцнити контроль за українським населенням, а для повної ізоляції Запорізької Січі від решти України протягом березня — липня 1635 р. над Дніпром збудували Козацьку фортецю. її гарнізон затримував усіх, хто добирався на Запоріжжя. Порушників карали. Розуміючи, що без припливу свіжих сил Січ приречена, запорожці вирішили ліквідувати небезпеку. Ввіч па 12 серпня 1635 р. З тис. січовиків на чолі з гетьманом Іваном Сулимою зруйнували фортецю й винищили її гарнізон. Ця подія могла стати сигналом для нового козацького повстання. Однак І. Судиму та найближчих соратників було схоплено і страчено. Страта І. Сулими та скорочення реєстру до 7 тис. осіб спричинили масове обурення, ставши приводом до нового повстання 1637—1638 років. На першому його етапі керівником став полковник Павло Бут. Невдовзі повстанський рух охопив усе Подніпров'я.