27. Гетьманування Івана Мазепи

Після того як І. Самойловича було заарештовано і позбавлено гетьманства, новим гетьманом обрали генерального осавула Івана Мазепу (Ї687—1709).Ставши гетьманом, І. Мазепа прагнув об'єднати в єдиний державний організм усі українські землі. Його ідеалом була станова держава західноєвропейського типу зі збереженням традиційного козацького устрою. Тому він дбав про формування в Україні аристократичної верхівки, надаючи козацькій старшині значні землеволодіння, нові права й привілеї. Тисячі селян вільних військових сіл опинилися в руках нових панів. Це викликало незадоволення у середовищі окремих суспільних груп. Як показало майбутнє, саме соціальна політика гетьмана стале помилкою фундаментального характеру. Великою мірою планам творення нової аристократичної верстви була підпорядкована культурні просвітницька діяльність І. Мазепи. Він опікувався станом науки та освіти. Завдяки його підтримці Києво-Могилянська колегія в 1701 р. одержала статус академії, було створено Чернігівський колегіум, засновано інші школи і друкарні. Однією з головних засад політики гетьмана Мазепи було намагання підтримувати добрі відносини з Москвою. Він увійшов у довір'я до молодого московського монарха Петра І і згодом між ними зав'язалися приязні стосунки. Був радником царя у польських питаннях, надавав йому активну допомогу в походах на турків і татар. Отже, спроба І. Мазепи вирвати Україну з лабет московського царату зазнала невдачі. Але його вчинок залишив глибокий слід в українській історії, а його ім'я стало символом боротьби за незалежність України для майбутніх поколінь.

28. Гетьман Пилип Орлик та його Конституція

Після поразки в Полтавській битві та смерті І. Мазепи рештки козацького війська, що перебували тоді у володіннях Туреччини, на загальній раді під головуванням кошового отамана K. Гордієнка 5 квітня 1710 р. обрали гетьманом України (в еміграції) генерального писаря Пилипа Орлика.

Рада також прийняла своєрідні статті — "Пакти й конституції законів та вольностей Війська Запорізького", згодом названі "Конституцією Орлика", які були договором між гетьманом і Військом Запорізьким про державний устрій України після її визволення від московського панування. Цей документ, що складався з преамбули й 16 параграфів, ніколи не був утілений у життя, але увійшов в історію як одна з перших в Європі демократичних конституцій, став свідченням існування передової української суспільно-політичної думки: 1) Україна обох боків Дніпра (по р. Случ) мала бути вільною від чужого панування; 2) гетьманська влада обмежувалася Генеральною радою, яка збиралася тричі на рік і складалася з представників генеральної і полкової старшини, генеральних радників, які обиралися по одному від кожного полку, а також послів від Війська Запорізького; 3) виборність усіх посадових осіб з наступним затвердженням їх гетьманом; 4) недоторканність особи та її відповідальність лише перед судом; 5) строгий розподіл між державною скарбницею й особистими коштами гетьмана; 6) ревізія захоплених старшиною земельних маєтків та скасування всіх тягарів, накладених на простий народ; 7) православ'я проголошувалося державною релігією, а також передбачалася автокефалія української церкви за формального підпорядкування константинопольському патріархові тощо. Після обрання гетьманом П. Орлик розробив широкий план визволення України, уклавши союз зі Швецією, Кримом, Туреччиною. Навесні 1711 р. з 16-тисячним запорізьким військом і татарським допоміжним корпусом він рушив в Україну. На Правобережжі його з прихильністю зустрічало населення, під його булаву переходили правобережні полки. Живучи впродовж десятиліть в еміграції (у Швеції, Німеччині, Туреччині, Греції), він до самої смерті (1742) не припиняв боротьби, використовував кожну нагоду для пошуків нових союзників проти Москви, прагнув зацікавити їх українською справою. Багато робив для того, щоб європейські держави отримували правдиву інформацію про життя України. Справу Орлика продовжили його син Григорій та мазепинці-емігранти, яких називали в Європі апостолами Української незалежної держави.