36. Поведінковий підхід до лідирування.

Поведінковий підхід. Згідно поведінкового підходу до лідерства результативність управління визначається не стільки особистими якостями, скільки тим, як керівник поводить себе зі своїми підлеглими. Отже, поведінковий підхід спирається на стиль керування.

Стиль керування – це манера поведінки керівника щодо підлеглих, через яку і здійснюється вплив на працівників організації.

При цьому слід зауважити, що манера поведінки керівника формується під впливом багатьох факторів, які до того ж постійно змінюються:

• особисті якості керівника;

• особисті якості підлеглих;

• завдання та дії, які вони виконують тощо.

Внаслідок цього дуже важко окреслити чіткі межі того або іншого стилю керування. Тому в теорії управління стиль даного конкретного керівника виступає як позиція на континуумі. Отже будь-який з проміжних стилів керування характеризується різним ступенем впливу крайніх позицій континууму.

37.Ситуаційний підхід до лідирування.

Метою сучасних ситуаційних теорій лідирування є визначення особистих якостей менеджерів і стилів керування, які щонайкраще відповідають певним ситуаціям. Це означає, що стиль керування має змінюватися в залежності від конкретної ситуації, тобто керівник повинний вміти вести себе по-різному за різних обставин.

Відповідно до ситуаційним підходом управління є відповіддю на вплив обставин, що на даний певний час чи у майбутньому істотно впливають на становище організації. Його основи заклав Р.Дениссон, стверджував, що "застосування різні методи управління зумовлено ситуацією, т. е. конкретним набором обставин, що на даний певний час чи у майбутньому істотно впливають на становище організації. Його завдання у тому аналізі, доборі підхожих прийомів і методів розв'язання проблеми з урахуванням системного взаємодії внутрішньої і до зовнішньої середовища (тоді він ставить акцент), обмежень, кваліфікації менеджерів, прийнятого стилю керівництва. Передбачається, що керівник повинен правильно зрозуміти ситуацію, чинники, її що визначають, індивідуальне і групове поведінка людей; бути знайомий із стилями і методами управління, ймовірними наслідками їх застосування, вміти вибрати найбільш підходящі прийоми (зокрема що мінімізують побічні ефекти), дають максимальний результат.

38.Теорія х та у Дугласа МакГрегора.

В основу автократично-демократичного континууму стилів керування покладено теорію Х та теорію Y Дугласа МакГрегора, який виокремив дві системи уявлень щодо мотивів виробничої діяльності людей.

Згідно “теорії Х” працівники за своєю природою є лінивими, безвідповідальними, такими що при першій ліпшій нагоді намагаються уникнути праці. Отже для досягнення цілей організації їх необхідно постійно примушувати, спрямовувати та контролювати. Справедлива заробітна плата здатна зробити роботу терпимою, а необхідний рівень її виконання буде наслідком постійного контролю.

“Теорія Х” характеризує основи автократичного керування. Автократ має достатньо влади, щоб нав’язати свою волю виконавцям, і у разі необхідності без вагань вдається до цього. Автократ вважає, що його керівництво ґрунтується на авторитеті посади, яку він обіймає. Сила влади автоматично примушує підлеглих беззастережно коритися наказам та інструкціям.

Характерні риси автократичного стилю керівництва:

• висока централізація повноважень;

• висока структурованість роботи підлеглих;

• різке обмеження свободи підлеглих щодо прийняття рішень;

• численні правила поведінки;

• апеляція до потреб низького рівня у підлеглих (за Маслоу).

За “теорією Y”, навпаки, менеджер бачить своїх підлеглих працьовитими, відповідальними, такими що прагнуть до схвалення та підтримки. Цією теорією визнається, що зовнішній контроль та загроза покарання не є єдиним засобом, який спрямовує зусилля людей. Людина і сама здатна себе контролювати, якщо вона прямує до мети, у досягненні якої вона зацікавлена. “Теорія Y” характеризує основи демократичного керування.