7. Міжнародні науково-технічні зв'язки

 

7.1. Технологічні ресурси світу. Світовий ринок технологій

 

Технологія - сукупність знань про використання або удосконалення машин, устаткування, що забезпечують обробку, виготовлення, зміну стану, якості і форми сировини, матеріалів або напівфабрикатів, а також про реалізацію продукції.

Міжнародні документи ООН трактують поняття «технологія» як:

набір конструкторських рішень, методів і процесів виробництва товарів і надання послуг;

матеріалізовану або упредметнену технологію (машини, устаткування і т.д.)

Міжнародний технологічний обмін – це сукупність економічних відносин між іноземними контрагентами з приводу використання результатів науково-технічної діяльності, що мають наукову і практичну цінність.

Формування світового ринку технологій  відбулося в другій половині  50-х – 60-і роки ХХ сторіччя, коли обсяг міжнародних комерційних операцій за технологіями перевищив масштаби національного обміну. Це дозволило виділити міжнародний обмін технологіями в окрему форму МЕВ. За даними МВФ кількість країн, що обмінюються технологіями з 1960 року збільшилося з 22 до 84, розширився  обсяг щорічних ліцензійних операцій,  що свідчить про зростаючу економічну роль цього виду товарів для всіх учасників обміну технологіями. За деякими оцінками, у розрахунку на одиницю витрат валютний ефект від реалізації технологічного ресурсу на світовому ринку набагато вище, ніж експорт звичайних товарів. Технологічний обмін перевищує традиційні світогосподарські потоки товарів, послуг і капіталів.

Основні передумови, що обумов бурхливий розвиток міжнародного обміну технологіями:

на рівні країни – це нерівномірність розвитку країн світового господарства в науково-технічній сфері, що може бути зв'язане з недостатнім  обсягом витрат на НДОКР у деяких країнах і з розходженням цілей їхнього застосування.

на рівні підприємств придбання технології сприяє рішенню конкретних економічних і науково-технічних проблем; подоланню вузькості науково-технічної бази, недоліку виробничих потужностей і інших ресурсів; одержанню нових стратегічних можливостей у розвитку.

Економічна доцільність експорту технології порозумівається тим, що це:

джерело одержання доходів;

форма боротьби за товарний ринок;

спосіб обійти проблеми експорту відповідного товару;

спосіб установлення контролю над закордонною фірмою через такі умови ліцензійної угоди, як обсяг виробництва, участь у прибутках і т.п.

можливість доступу до іншої технології через «перехресне ліцензування»;

можливість більш ефективного удосконалювання об'єкта ліцензії за участю покупця і т.д.

Економічна доцільність імпорту технології порозумівається тим, що це:

доступ до нововведень високого технічного рівня;

засіб економії витрат на НДОКР;

засіб зменшення валютних витрат на товарний імпорт;

забезпечення використання національного капіталу і робочої с;

умова розширення експорту продукції, що випускається по закордонних технологіях;

гарантія освоєння продукту або процесу за допомогою продавця і т.д.

Основними центрами, де сконцентровані світові технологічні ресурси є США, Японія і країни Західної Європи  (зокрема члени ЄС). Однак останнім часом стрімко збільшується кількість науково-технічних працівників і зміцнюються позиції в області високих технологій  країн, що раніш вважалися країнами «третього світу».

У 1994 р. загальний темп економічного росту в країнах, що розвиваються, наблизився до 6%, що в 3 рази більше, ніж у США, Японії або Західній Європі. Особливо треба відзначити Південну Корею, Тайвань,  Таїланд і Сінгапур, і трохи  пізніше   до них приєдналися деякі країни Латинської Америки й Індія. Наприклад, в області науки, техніки, програмного забезпечення Мексика готує стільки ж фахівців як Франція, Південна Корея - більше, ніж будь-яка країна Європи (крім Німеччини),  Індія або Китай - більше чим Франція і Німеччина разом узяті.

Унаслідок збільшення інтелектуальної еліти «третій світ» усе більше завойовує позиції в деяких передових галузях промисловості. Наприклад, Витрати на експлуатацію заводу напівпровідників у Східній Азії з її великою пропозицією робочої с і зростаючим бізнесом приблизно в 5 разів нижче, ніж у Японії і США і майже на третину нижче,  ніж у Європі.

Індія, де вдвічі більше інженерів-програмістів, чим у Японії або Німеччині,  створила успішно зростаючу індустрію програмного забезпечення, у якій зайняте близько 300 тис. чоловік. Компанії зі штаб-квартирами в Індії роблять комп'ютерні програми, мікросхеми, специфікації комп'ютерів для декількох ведучих фірм США.

Найбільший вплив у цій сфері робить Східна Азія. Вони мають рівень грамотності вище, ніж у США.  Південна Корея, що була в 1960 р. на рівні країн Африки південніше Сахари,   обігнала Англію по показниках ВНП.

Східноазіатські і латиноамериканські  ринки вже мають велике значення для багатьох американських експортерів, особливо виробників дорогих споживчих товарів  і засобів виробництва, тому що Японія і Європа переживають спад.  За 5 останнього років обсяг американського експорту в Мексику виріс майже в 3 рази і ще більше після створення інтеграційного об'єднання  НАФТА. Протягом 80-х років американський експорт у Сінгапур, Тайвань і Гонконг виріс на 160%, вони є для США великим ринком , чим будь-яка європейська країна.

Україна в цьому плані переживає далеко не кращі часи. Глибока економічна і соціальна криза привела до того, що досить значимий технологічний і науковий потенціал України використовується не цілком. Більш того, щорічно наукову сферу залишають 30 тис. вчених і фахівців. Тільки 1% промислових підприємств України займаються освоєнням нових технологій.

Світовий ринок технологій можна підрозділити на 4 сегменти:

ринок патентів і ліцензій;

ринок науко- і технологічно ємної продукції;

ринок високотехнологічного капіталу;

ринок науково-технічних фахівців.

На промислово розвиті країни приходиться близько 90% світового ринку технології, у т.ч. більш 60% приходиться на США, Японію, Великобританію, Німеччину і Францію. Велика частина торгівлі ліцензіями приходиться на наступні галузі: електротехнічна й електронна промисловість – 19%, загальне машинобудування – 18%; хімічна промисловість – 17,4%, транспортне машинобудування – 10,2% всього обсягу комерційних операцій.

Особливості сучасного світового ринку технологій:

1.       Світовий ранок технологій сприяє інтелектуалізації світової економіки в цілому.

2.       Головними суб'єктами виступають ТНК, у яких відбувається спільне використання результатів НДОКР материнськими і дочірніми компаніями, у результаті чого світовий ринок технологій розвитий краще національного. Близько 2/3 світового технологічного обміну приходиться на внутріфірмовий обмін ТНК. Більш 60% ліцензійних надходжень промислово розвитих країн приходиться на частку внутрікорпораційних надходжень (у США – 80%).

3.       Найбільші ТНК зосереджують дослідження у своїх руках, що сприяє монополізації світового ринку технологій (рівень монополістичного контролю 89-90%);

4.        Стратегія поводження ТНК на світовому ринку технологій стосовно незалежних фірм і країн визначається життєвим циклом технології:

1 етап – продаж готової продукції, зробленої за новою технологією;

2 етап – технологічний обмін супроводжується або здійснюється у формі прямих закордонних інвестицій;

3 етап – чисте ліцензування.

Т.ч., новітні технології в основному використовуються в країні базування, а в міру їх устарювання передаються у філії і далі продаються за рубіж у виді ліцензій.

5.       Технологічний розрив між різними групами країн, спричиняє багатоступінчасту структуру світового ринку технологій:

високі технології (унікальні, прогресивні) звертаються між промислово розвитими країнами;

низькі (морально застарілі) і середні (традиційні) технології промислово розвитих країн є новими для що розвиваються і були соціалістичних країн.

Технології створювані в розвитих країнах – праце- і ресурсномісткі, але капіталозаощаджуючі; технології країн, що розвиваються – працезаощаджуючі, але ресурсо- і капіталомісткі. Т.ч. міжнародна торгівля технологіями на практиці обмежена розвитком адаптаційних можливостей у їхньому застосуванні в тій або іншій країні.

6.       Світовий ринок технологій має специфічну нормативно-правову базу свого функціонування (Міжнародний кодекс поводження в області передачі технологій), а також міжнародні органи регулювання (Угода всесвітньої торговельної організації по аспектах прав на інтелектуальну власність (ТРИПС), комітет з передачі технології Конференції ООН по торгівлі і розвиткові (ЮНКТАД), Всесвітня організація інтелектуальної власності (ВОІС), координаційний комітет з контролю за експортом (КОКОМ), Нарада фахівців з безпеки технології (СТЕМ)).

У міжнародній економіці носіями технології можуть виступати такі фактори виробництва:

товар - у випадку міжнародної торгівлі  високотехнологічними товарами;

капітал - у випадку міжнародної  торгівлі  високотехнологічними капіталомісткими товарами;

праця - у випадку міжнародної міграції  висококваліфікованих науково-технічних кадрів;

земля - у випадку торгівлі природними ресурсами, для розробки яких використане новітнє науково-технічне досягнення.

У міжнародний технологічний обмін широко  залучені  всі чотири сфери людської діяльності:  наука,  техніка,  виробництво і керування,

Будучи обмеженої  складової світової економічної інтеграції, науково-технічне співробітництво має свою специфіку, форми і  методи,  обумовлені  самою  природою науки і техніки.

Сучасні міжнародні науково-технічні  зв'язки  являють собою комплекс найрізноманітніших відносин, що  виникають як на рівні організацій,  підприємств,  об'єднань підприємств, так і на рівні держав і міждержавних організацій. Вони здобувають різні форми обміну, співробітництва, що розвиваються, удосконалюються,  доповнюють один одного.  Обмін науково-технічними досягненнями може бути як безкоштовним,  так і комерційним.