Форми міжнародної передачі технології

Основними формами передачі технології є:

1.                Патентні угоди – міжнародна торговельна угода, по якій власник патенту уступає свої права на використання винаходу покупцеві патенту.

2.                Ліцензійні угоди – міжнародна торговельна угода, по якій власник винаходу або технічних знань надає іншій стороні дозвіл на використання у визначених межах своїх прав на технологію.

3.                «Ноу-хау» - надання технічного досвіду і секретів виробництва, що включають зведення технологічного, економічного, адміністративного, фінансового характеру, використання яких забезпечує визначені переваги (звичайно комерційно коштовні, але не запатентовані  винаходи).

4.                Інжиніринг – надання технологічних знань, необхідних для придбання, монтажу і використання куплених або орендованих машин і устаткування.

5.                Франчайзінг - надання прав на використання торговельної марки або фірмової назви,  а також надання послуг  по технічній допомозі, підвищенню кваліфікації робочої с, організації торгівлі і керуванню.

Крім того, на комерційних умовах технологія передається меду країнами в рамках угод про промислове співробітництво, про науково-технічну і виробничу кооперацію, про інвестиційне співробітництво й у багатьох інших організаційно-правових формах.

Зразковий перелік каналів по яких здійснюється комерційний обмін технологіями приведений на малюнку. Зазначені форми передачі технології найчастіше переплітаються і доповнюють один одного.

 

Передача технології в рамках об'єднання капіталів

      Спільні підприємства, зареєстровані на території України

      Спільні підприємства, зареєстровані в інших країнах

 

2. Передача технології в рамках міжнародного руху товарів і послуг

     

      Торгівля наукомісткими товарами

                окремими готовими виробами

                комплектним устаткуванням

                на основі компенсаційних угод

                у рамках коопераційних угод

      Ліцензійна торгівля

            чисті ліцензії

            супутні ліцензії

            науково-дослідна і виробнича кооперація на основі ліцензій

            передача прав на торговельні марки й особливі привілеї

      Торгівля послугами

                  оренда наукомістких товарів (рентинг, хайринг, лізинг)

                  торгівля послугами типу «інжиніринг»

                  торгівля управлінськими послугами

 

У міжнародній практиці найбільше часто зустрічаються патентні ліцензії з одночасною передачею ноу-хау і наданням технічної допомоги в налагодженні виробництва. Друге місце займають ліцензії на ноу-хау  тільки третє — чисто патентні ліцензії, що не передбачають передачі ноу-хау. Це порозумівається, зокрема, тим, що при сучасному рівні розвитку техніки освоєння більшої частини винаходів без надання ноу-хау, тобто досвіду і знань, якими розташовує фірма-продавець, або взагалі неможливо, або веде до непродуктивних витрат часу і засобів, тому ноу-хау є основним об'єктом не тільки ліцензій, але й інших форм передачі технології.

При висновку договорів на ноу-хау не діє патентний захист, тому особливе значення в даному виді ліцензійних угод мають умови про нерозголошення ноу-хау як у період терміну дії ліцензійної угоди, так і після його закінчення. У цьому зв'язку іноді в угоді навіть обмовляється порядок ознайомлення з ноу-хау співробітників ліцензіата.

Самостійною формою ліцензійних угод є контракти на використання товарного знаку — франчайзінг. Розміри платежів по цих контрактах коливаються від 1,5 до 12% сумарних річних продажів. Відмітною рисою франчайзінга є сегментування ринку щоб уникнути конкуренції між його окремими одержувачами. Операції по франчайзінгу проводяться, як правило, між великими компаніями і дрібними фірмами або приватними особами, що звичайно тільки починають бізнес.

В даний час франчайзінг широко застосовується в міжнародних економічних відносинах. У США, де франчайзінг уперше з'явився й одержав широке поширення, ці угоди підрозділяються на три види:

франчайзінг продукту і торговельної марки, що передбачає реалізацію дилером товарів головної компанії винятково під її товарним знаком. У цьому випадку дилер спеціалізується тільки на продукції даної компанії, що характерно для продажу бензину, автомобілів, безалкогольних напоїв;

комплексний франчайзінг, що передбачає надання дилерові головною компанією права на використання товарного знаку, розробку маркетингової стратегії і технології бізнесу, підготовку посібника з експлуатації, контроль якості продукції. Такий вид угод розповсюджений у сфері ресторанного бізнесу, рентинга й ін.;

роздрібний франчайзінг (retail franchising), що практикується при продажі будівельних матеріалів, меблів, побутової апаратури й ін.

У міжнародній практиці звичайно використовуються два перших види угоди. Особливо широко використовують франчайзінг американські фірми.

Приймаюча країна одержує чималі вигоди від франчайзінга, тому що вона здобуває управлінський досвід і технічні знання. У той же час вигоди має і франчайзер, оскільки йому надається можливість контролювати ринок даної країни з мінімальними капітальними витратами.

Самостійною і дуже розповсюдженою формою міжнародного технологічного обміну є інжиніринг, що являє собою сукупність видів діяльності, спрямованих на оптимізацію інвестицій або мінімізацію витрат, зв'язаних з реалізацією проектів різного призначення. Інжиніринг — це послуги по використанню технологічних і інших науково-технічних розробок. У цьому полягає його відмінність від ліцензійної торгівлі, де об'єктом купівлі-продажу є сама технологія. Отже, інжиніринг є лише непрямою формою передачі технології.

Інжинірингові послуги можна підрозділити на три групи:

1) послуги по підготовці виробництва:

передпроектні послуги (соціально-економічні дослідження, вивчення ринку, польові дослідження, топографічна зйомка, дослідження ґрунтів, розвідка корисних копалин, підготовка техніко-економічних обґрунтувань і т.п., а також консультації і нагляд за  проведенням зазначених робіт);

проектні послуги (складання генеральних планів і схем, робочих креслень, технічних специфікацій і т.п., а також консультації і нагляд);

післяпроектні послуги (підготовка контрактної документації, ведення проекту, нагляд і інспекція за здійсненням робіт, керування будівництвом, приймально-здавальні роботи і т.п.);

2) послуги по організації процесу виробництва і керуванню підприємством;

3) послуги по забезпеченню реалізації продукції. Існує три основних методи будівництва, відповідно до яких розрізняється зміст контрактів на надання інжинірингових послуг.

При першому методі велика частина робіт здійснюється персоналом замовника або місцевих фірм. У цьому випадку закордонна інжинірингова фірма виступає звичайно лише як консультанта і не несе відповідальності за здійснення проекту.

Другий метод припускає виконання іноземною інжиніринговою фірмою більшої частини або всіх інжинірингових послуг і, відповідно, її відповідальність за виконання проекту.

Третій метод застосовується при будівництві об'єктів «під ключ», коли інжинірингові послуги надаються генеральним підрядчиком як складену частину всього комплексу послуг. Спеціалізовані інжинірингові фірми можуть залучатися як субпідрядні організації.

Міжнародний контракт на надання інжинірингових послуг включає ряд обов'язкових пунктів, що регулюють основні умови участі інжинірингової фірми в будівництві об'єктів за рубежем. До них відносяться:

зобов'язання інжинірингової фірми і замовника з додатком переліку підлягаючому виконанню робіт;

терміни і графіки виконання робіт;

чисельність і склад персоналу інжинірингової фірми, що приймає участь у роботах за контрактом;

ступінь відповідальності сторін за порушення ними договірних зобов'язань;

умови і ставки оплати;

умови висновку субпідрядних контрактів і ін.

Висновок контракту на надання інжинірингових послуг найчастіше відбувається в результаті проведення торгів. При оплаті інжинірингових послуг використовуються три основних методи.

1. Погодинна оплата на базі ставок заробітної плати інженерів-консультантів.

Цей метод застосовується для оплати таких видів персональних послуг, як консультування, навчання фахівців, і інших робіт незмінного характеру, обсяг яких найчастіше неможливо визначити. Розцінки по даному методі встановлюються на основі ринкових погодинних або денних ставок заробітної плати персоналу інжинірингової фірми, включаючи різні доплати, витрати на соціальне забезпечення, нарахування на зарплату і т.п. Ці ставки диференційовані відповідно до характеру роботи, рівнем кваліфікації, службовим становищем працівника і т.п. Сукупні витрати на оплату праці персоналу інжинірингової фірми, розраховані на основі фактично відпрацьованого часу кожного працівника, збільшуються на встановлений у контракті коефіцієнт, щоб забезпечити покриття фірмою накладних витрат, відсотка на вкладений капітал, одержання приб і відшкодування деяких інших витрат. До отриманої величини додається фактична сума прямих матеріальних і інших витрат. У результаті виходить загальна сума оплати за послуги, надані інжиніринговою фірмою.

Ставки оплати праці і розміри коефіцієнта змінюються в залежності від національної приналежності, а також престижу і досвіду роботи даної фірми. Коефіцієнт, установлюваний фірмами промислово розвитих країн, коливається в межах 2-3, а ставки оплати персоналу розрізняються ще більше.

2. Оплата фактичних витрат плюс фіксована винагорода.

Цей метод застосовується при проведенні інжинірингових робіт з не визначеними заздалегідь обсягом і структурою. При даному методі оплати замовник відшкодовує інжиніринговій фірмі усі фактичні витрати, як прямі, так і накладні, і відповідно до умов контракту виплачує фіксовану суму або процентну надбавку, установлену з урахуванням загального обсягу роботи, кон'юнктури й інших факторів. Частка такої надбавки в сукупних витратах інжинірингової фірми коливається від 10% для особливо великих проектів до 25% для невеликих проектів.

3. Оплата у відсотках від вартості будівництва.

Цей метод застосовується при наданні всього комплексу інжинірингових послуг (повний інжиніринг). На міжнародному ринку даний тип контрактів займає ведуче місце, тому цей метод оплати найбільше часто використовується при визначенні ціни інжинірингових послуг в експортних угодах.

Ціни на експортовані інжинірингові послуги звичайно вище внутрішніх на 40—50% для імпортерів у промислово розвитих країнах і в два рази для імпортерів у країнах, що розвиваються. Така цінова політика порозумівається, з одного боку, підвищеним попитом на інжинірингові послуги в країнах, що розвиваються, а з іншого боку — фактичною монополією на надання цих послуг з боку промислово розвитих країн.

Серед експортерів інжинірингових послуг домінуюче положення займають американські компанії, їх основними суперниками є фірми Великобританії, Німеччини, Японії, Франції і деяких інших промислово розвитих країн.