3. Комунікативна діяльність.

Важливим видом слідчої (судової) діяльності є комунікативна діяльність. Одержання інформації слідчим (судом) передбачає необхідність комунікації — соціальної взаємодії, спілкування. У психології спілкування визначається як здійснювана знаковими засобам взаємодія суб’єктів. У кримінально-процесуальній діяльності спілкування здійснюється в межах процедури, визначення процесуальт ного становища учасників, предмета спілкування. У розслідувані злочинів розрізняють тактику спілкування слідчого з учасникам окремих слідчих дій.

Одна зі сторін спілкування — комунікативна, яка полягає в обміні інформацією між індивідами, що спілкуються. У слідчій діяльності функція комунікації виявляється в процесі спілкування між слідчим та іншими учасниками в межах процесуальних дій (допиту, очної ставки, пред’явлення для впізнання та ін.). На відміну від ін ціого соціального спілкування предмет розмови в перебігу вербальн слідчих дій, методи, прийоми та засоби спілкування регламентовані кримінально-процесуальним законом і передбачені положеннями криміналістики.

Комунікативна функція охоплює такі напрями:

1) встановлення психологічного контакту;

2) управління спілкуванням з боку слід, чого (судді);

3) здійснення психологічного впливу на підозрювано го, обвинуваченого, свідка чи іншу особу в процесі спілкування;

4) одержання слідчим (суддею) необхідної інформації в процесі спілкування.

Комунікативна діяльність слідчого (судді) відрізняється такими особливостями: багатосторонністю спілкування (комунікацій здійснюється з різними людьми за фахом, віком, рівнем інтелекту, процесуальним становищем та ін.); втіленням у процесуальну форму (в межах слідчих чи судових дій); визначеністю предмета спілкування (наприклад, предмет допиту свідка чи обвинуваченого); допустимістю і правомірністю засобів впливу в перебігу спілкування.

У ході комунікативної діяльності встановленню психологічного контакту можуть заважати так звані бар’єри спілкування (змістовні і психологічні). Інтерес і практичне значення мають виді лення видів бар’єрів спілкування (І. М. Юсупов): бар’єр темпераменту (непоінформованість про тип темпераменту може зруйнувати діалог, що розпочався); бар’єр характеру (з’являється між особами як наслідок акцентуації, з одного боку, і як наслідок низької емпатії тих, хто спілкується, — з другого); бар’єр негативних імоцій (емоції можуть впливати на сприйняття партнера по спілкуванню)³ Крім того, І. М. Юсупов аналізує такі види бар’єрів негативних емоцій: бар’єр страждання (перекручує сприйняття оточуючих: чужа радість може викликати біль і заздрість, породити егоїзм (через жалість до себе) або, навпаки, альтруїзм як спосіб затамувати у собі почуття вини перед ким-небудь); бар’єр гніву (виникає у відповідь на несподівані перепони до задоволення актуальної потреби, на переривання якогось приємного заняття, на несподівану образу або незаслужену кривду, на примушення здійснити який-небуць неприйнятний вчинок); бар’єр огади і бридливості (виникає часом як наслідок негігієнічності співбесідника (неохайність, помнутий брудний одяг, неприємний запах тощо), його поганих манер і відсутності самоконтролю в поведінці); бар'єр презирства (призводить до обмеження контактів з людиною, яка викликає негативні емоції); бар’єр страху (може бути викликаний біологічними причинами, (побоювання за життя і здоров’я, страх каліцтва, зараження хворобою) та соціальними (побоювання за матеріальне і моральне благополуччя, благоговіння перед суспільним втатусом співбесідника, погрози з його боку, побоювання покарання тощо); бар’єр сорому і вини (виникає як відчуття недоречності того, що відбувається, через ніяковість за себе або інших); бар’єр поганого настрою (не може бути виділений в окрему групу причин, що впливають на успіх встановлення контактів у спілкуванні, оскільки він включає в себе більшість перелічених негативних емоцій. Тим не менш його слід враховувати, оскільки поганий настрій у будь-якому разі індукується на партнері.)