4. Психологія планування та організації процесуальної діяльності.

Психологічні основи планування слідчої (судової) діяльності зу­мовлюються загальними положеннями планування роботи з урахуванням специфіки названої галузі. У психології праці планування розуміють як розумовий процес, що включає порядок, послідовність та очікувані результати майбутніх дій. З психологічного погляду планування діяльності полягає в тому, що людина уявно намічає шляхи, способи, заходи і строки виконання певних дій, які вирішують окремі завдання і приводять зрештою до досягнення поставленої мети. Таким чином, у процесі планування спочатку створюється діяльність в уявленнях.

Планування в слідчій (судовій) діяльності має специфічні риси, зумовлені його головною метою — встановленням об’єктивної істини. Оскільки планування в цих умовах передбачає пошук інформації, слідів, доказів тощо, то воно ґрунтується на побудові версій. Останні відіграють роль необхідних орієнтирів, яким підкорені напрям розумової діяльності і побудова завдань, спрямованих на організацію роботи. Тут гіпотетична діяльність характеризується багатоаспектністю, невизначеністю, що пояснюється незначною кількістю вихідних даних, а також відсутністю останніх або маскуванням, що спотворює розуміння сутності події або факту. Висуванню версій передують складний аналіз, установлення причинних зв’язків, що стосуються досліджуваної події. Більше того, висунення версій має багатозначний характер, тому що обмежена кількість інформації дає; змогу висунути одночасно декілька припущень — версій, що у процесі перевірки можуть бути відкинуті як необгрунтовані.

Великі труднощі викликає планування розслідування злочинів, особливо на етапі висування версій. Сама побудова версій характеризується значною розумовою діяльністю, яка передбачає не тільки висунення власне версії — обґрунтованого припущення щодо події, факту, особи, яка вчинила діяння, а й висловлення так званих висновків, даних, що з необхідністю повинні випливати з припущення, яке допускається. Так, якщо йдеться про висунення версії щодо місця та особи, яка вчинила вбивство, то прогнозування наслідків має включати дані про те (якщо припущення правильне), що на місці події мають бути виявлені сліди перебування цієї особи, а на самій людині — сліди причетності до події — кров, сліди боротьби, нашарування на одязі, які свідчать про можливий контакт у період події злочину. Названі фрагменти, з яких відновлюється картина події, ілюструють не тільки_; розумову діяльність, а й побудовану на її основі організацію розслідування. Планування судової діяльності, пов’язаної із з’ясуванням, досягненням об’єктивної істини, дещо спрощується діяльністю, розпочатою в процесі розслідування, хоча в окремих випадках результати останньої можуть бути повністю спростовані у зв’язку з недоведеністю або обставинами, що недавно стали відомими.

В основі організації будь-якого виду діяльності лежить вирішення розумових завдань, які визначають загальні та окремі напрями такої організації. Розумове завдання є підґрунтям майбутньої загальної моделі організації будь-якого процесу або окремого випадку. Організація того або іншого виду діяльності, навіть у найпростішому вираженні,

розпочинається з вирішення завдань, пов’язаних з обмірковуванням функцій і порядку цієї діяльності.

Якщо згідно з викладеним звернутися до розумових завдань, що вирішуються в процесі судочинства, то серед них можна виділити два найбільш значні типи. Перший включає завдання, які умовно можна назвати ідеальними розумовими, другий становлять так звані реальні розумові завдання.

Ідеальні розумові завдання — це насамперед слідчі версії. Як правило, вони пов’язані з уявними побудовами, що спрямовані на пошук пояснень злочинної події або іншого факту і не містять у собі діючого організаційного елемента. Проте вони тісно пов’язані з іншим типом завдань, що мають організаційний і в цьому сенсі реальний характер. Зазначені типи розумових завдань є взаємообумовленими. Наприклад, ідеальні розумові завдання є підґрунтям для виникнення і здійснення організаційних розумових завдань, пов’язаних з перевіркою висунутих версій, організацією процесуальних та оперативно-розшукових дій.

Обидва типи завдань виконують пізнавальну функцію як ізольовано, так і у взаємозв’язку. Якщо розумові завдання, пов’язані з побудовою різноманітних версій, у літературі досліджено досить докладно, то завдання, що стосуються організації діяльності слідчого або судді, розглядаються фрагментарно, у зв’язку з загальними проблемами наукової організації праці або організацією окремих процесуальних дій. Так, розгляд реальних розумових завдань — завдань щодо організації судово - слідчої діяльності — дає змогу класифікувати їх:

1) завдання щодо взначення джерел інформації;

2) завдання щодо організації процесуальних та оперативно-розшукових дій;

3) завдання з координації діяльності;

4) завдання з економії процесуальних засобів і визначення строків діяльності;

5) завдання щодо організації профілактичних заходів.

Психологія організації ґрунтується не тільки на розумінні тих або інших завдань, пов’язаних з досягненням мети, а й на вмінні правильно знайти оптимальні шляхи їхнього вирішення. У цьому аспекті важливу роль відіграє творчий елемент у судово-слідчій діяльності, що полягає в обранні найбільш ефективних процесуальних дій, їхніх систем, ступеня і послідовності використання. Значна увага в організації діяльності осіб, які здійснюють функції в судово-слідчій роботі, приділяється їхнім особистісним нахилам і здібностям (організатор, виконавець, індивідуаліст, колективіст та ін.), що істотно впливає на відповідність обраної соціальної ролі службовому становищу і визначає ефективність виконуваних функцій.