43. Платонівська академія у Флоренції та її місце в італійській гуманістичній культурі 15 ст.

У другій половині XV ст. гуманістична література набуває нових властивостей. На перший план поступово висувається література італійською, а не латинською мовою. Особливість її полягає в тому, що національна традиція в ній поєднується з античною. Найвизначнішу роль у розвитку культури цього часу відігравала Флоренція. Тут, зумівши заручитися підтримкою народу у боротьбі з конкурентами, встановив свою владу могутній банкірський дім Медічі, який незабаром вийшов на велику політичну арену Європи. Козімо Медічі, що правив Флоренцією протягом трьох десятиліть, сприяв розвитку наук і мистецтв, зокрема, за його задумом була створена Платонівська академія - вільне товариство поклонників Платона. Розквіт її діяльності припадає на 70-80-ті роки, коли Флоренцією правив Лоренцо Медічі, названий Пишним (1448-1492). Платонівська академія стала центром вивчення античної філософії платонізму та неоплагонівських ідей. Система поглядів учасників академії одержала назву неоплатонізму. Неоплатоніки звеличували розум і пізнання, визнавали безмежні творчі можливості людини, стверджували, що основне покликання людини - насолоджуватися красою світу і прагнути до щастя.

Головною в неоплатонізмі була ідея гідності людини, всебічне висвітлення якої подав у своїй «Промові про гідність людини» Джованні Піко делла Мірандола. За його твердженням, людина є творцем своєї власної природи, вона подібна до бога і у проявах своєї могутності нічим не обмежена.

«Утвердження високої гідності людини та її творчих можливостей, права на вільнодумство, визнання необхідності духовного розвитку людини, зрештою, підкреслення домінуючої ролі філософії у формуванні свідомості людей роблять вчення Піко про гідність людини однією з вершин у розвитку ренесансного світогляду».

«Промова про гідність людини» стала своєрідним маніфестом гуманістичного руху другої половини XV-початку XVI ст. На ідейній основі гуманізму й розвивалося мистецтво, досягши особливого розквіту у Флоренції. Лоренцо Медічі зібрав при своєму дворі видатних художників, філософів, поетів - серед них Ботічеллі, Леонардо да Вінчі, Мікеланджело, Піко делла Мірандола. Навколо Лоренцо об'єднався гурток поетів, твори яких стали значним досягненням італійської літератури другої половини XV ст.

Сам Лоренцо Медічі був талановитим поетом, високоосвіченою людиною. Він звертався до античних авторів, але водночас опирався на традиції Петрарки і Боккаччо, виявляв великий інтерес до народної поезії. Епікуреєць, він був байдужий до питань віри, славив у своїх поезіях радощі й насолоди життя. Кращу частину його творчості становлять «Карнавальні пісні», в яких він використав форми італійської народної поезії. Це насамперед стосується жанру народної карнавальної пісні, дуже поширеного в Італії. Карнавальна пісня, як правило, закликає до чуттєвих утіх, але брутальність знімається в ній щирою веселістю, дотепною карикатурою.

Вілла Кареджі більше трьох десятиліть була місцем , де проходили диспути учасників Платонівської академії , очолюваної всі ці роки Марсіліо Фічіно . Здобувши освіту у Флорентійському університеті , де він вивчав літературу , медицину і філософію , Фічино починав свої гуманістичні штудії з захоплення філософією Аристотеля і Епікура , але в зрілі роки цілком присвятив себе перекладам з грецької на латинську творів легендарного Гермеса Трисмегиста , діалогів Платона і творів неплатників . Цю філософську традицію античності він зробив доступною (у тому числі і завдяки швидко Розвивається книгодрукування ) широкому колу освічених людей в Італії та інших країнах Європи. До того ж як глава Платонівської академії він вів велике листування з гуманістами , богословами та іншими освіченими людьми різних країн , ще тільки починали долучатися до платонізму .

З Платонівської академією були пов'язані багато відомих гуманісти - Кристофоро Ландіна , Джованні Піко делла Мірандола , Джованні Незі , а також поети Анджело Поліціано , Джироламо Бенівьені , Нальдо Нальді , художник Сандро Боттічеллі та інші. На засіданнях академії , яка не мала строго фіксованого членства , могли бути присутніми всі , хто цікавився філософськими проблемами.

Однією з провідних тем дискусій була естетика (вчення про прекрасне). Академію відрізняла атмосфера вільного наукового пошуку , дружнє обговорення питань , які викликали загальний інтерес , прагнення до синтезу областей знання.

44. Поетичний гурток Лоренцо Медичі. Творчість його найяскравіших представників. (починати треба 43-м питанням, бо Лоренцо Медічі якраз і був засновником платонівської академії, якраз про цей гурток йдеться)

Найвидатнішими поетами флорентійського гуртка були Анджело Поліціано і Луїджі Пульчі. Анджело Поліціано (1454-1494), будучи блискучим знавцем і популяризатором античної культури, творив, однак, у дусі вимог гуртка. Не нехтуючи народною поетичною традицією, він особливо дбав про майстерність і витонченість форми своїх поезій. Визначні його твори - «Сказання про Орфея» (1471) і «Станси» (1475). «Орфей» - міфологічна драма, в основі якої лежить античний сюжет, оброблений у формі італійської містерії. Смисл твору - заперечення аскетизму і ствердження радощів життя. Поліціано спирається на канони античної драми, переважно латинської (Теренція, Сенеки). його твір започаткував розвиток «ученої» драми Відродження.

У XV ст. в Італії існував й інший тип драми - комедія масок. В ній поєднувалися елементи середньовічного міського театру містерій і міраклів, народних і античних творів. На цій основі виникла національна комедія - commedia dell'arte.

Луїджі Пульчі (1432-1484) особливо близько стояв до народної поезії, зокрема до творчості кантасторіїв - вуличних співців, народних буфонів, які розповідали про незвичайні пригоди, пересипаючи свої пісні блазенськими витівками і жартами. Найбільш розповсюдженими були переробки і перекази французьких рицарських романів та епічних поем. Уже наприкінці XII-на початку XIII ст. кантасторії клали в основу італійських епопей образи Роланда, Карла Великого, їхні історії. Кантасторії найбільше уваги приділяли захоплюючим і незвичайним авантюрам, казковим елементам. Разом з тим рицарський світ поставав у них у плані іронічно-побутової інтерпретації, таким, яким його уявляв народ.

На грунті народних італійських обробок «Пісні про Роланда» виник найвидатніший твір Пульчі - комічна рицарська поема «Великий Моргант» (1483). У дусі кантасторіїв Пульчі насичує поему захоплюючими дивовижними пригодами і героїкою, розгортає дію швидко, не зупиняючись на описі чи аналізі деталей, блискавично переміщаючи героїв з однієї країни в іншу. Поема пройнята іронією, поруч з героїчними постатями зображені комічні. Зокрема, багато комізму в твір вносять Моргант і Маргутте - персонаж, відсутній у сюжетних джерелах, придуманий самим Пульчі. Моргант - це велетень з країни невірних, якого Роланд взяв у полон і охрестив, після чого велетень став його вірним супутником. Він проявляє себе добрим і мужнім, але водночас смішить надмірним апетитом, невіглаством, нестримною хвальбою. Напіввелетень Маргутте - волоцюга, злодій і шахрай. Веселий, дотепний і вигадливий, він навіть помирає незвичайно: побачивши, як мавпа одягає його чоботи, Маргутте так розвеселився, що луснув зі сміху.

Головним комічним прийомом Пульчі є перебільшення, нагромадження неймовірних пригод. Своєю поемою Пульчі виразив іронічне ставлення народу до феодально-рицарських ідеалів. Вона була спрямована проти модного тоді у вищому буржуазному середовищі милування рицарським світом.