1. Предмет «Органічна хімія», його зміст і завдання..
Історія пізнання органічних речовин, а також використання їх для практичних цілей почалась з глибокої давнини. Відомо, наприклад, що в Китаї, Індії, Єгипті, Греції, Римі отримували із рослин, тварин і насікомих олії, фарби, вина, мила, ліки, духмяні рідини, отрута і таке інше.
Майже до ХІХ століття вважалось, що органічні речовини утворюються тільки в живих організмах. Ця обставина і трудність вивчення їх в порівнянні з речовинами мінеральними, отриманими із неживої природи, заставило хіміків виділити особливу галузь хімії – органічну.
Шведський вчений Берцеліус в 1827р. писав, що «… в живій природі елементи повинуються іншим законам, чим в безжиттєвій», і визначив органічні хімію як «хімію рослинних і тваринних речовин, або речовин, що утворюються під впливом життєвої сили».
Це вчення відповідало ідеалістичній філософії того часу і поширювалось під назвою віталістичної теорії (від латинського слова vita – життя).
Берцеліус і його послідовники – віталісти вважали неможливим перетворити мінеральні речовини в органічні звичайними фізико-хімічними методами. Така уява була глибоко помилковою, ідеалістична і тормозила розвиток органічної хімії.
Початком до опроверження невірної теорії стали роботи німецького хіміка Ф. Велера – учня Берцеліуса.
В 1824р. він отримав із неорганічного газу дициана і води щавелеву кислоту, відому до цього як продукт рослинного походження:
(CN)2
+ 4H2O
H2C2O4
+ 2NH3
дициан щавелева кислота
В 1842 р. російський вчений М.М, Зінін синтезував відновленням нітробензолу анілін, котрий є важливим продуктом для отримання барвників.
В 1845 р. німецький хімік Кольбе отримав оцтову кислоту взяв для цього вугілля, хлор і воду.
В 1854 р. французький учений Берейло синтезував виний спирт, жир і інші органічні речовини.
В 1861 р. Бутлеров вперше здійснив синтез цукристої речовини, дією на водний розчин формальдегіду розчином гашеного вапна.
Ці научні відкриття вкрай підтвердили помилковість цього вчення Берцеліуса.
Карбон є обов’язковою складовою частиною всіх органічних сполук.
В даний час назва органічні відноситься до всіх карбоновмісних сполук як природного так і отриманих синтетичним шляхом, крім оксиду карбону (ІІ), вуглекислого газу, карбонової кислоти та її солей.
Різкої межі між органічними і неорганічними речовинами провести неможливо.
2. Роль вітчизняних і закордонних учених в розвитку органічної хімії
Органічні речовини відрізняються деякими особливостями: легко окислюються, розкладаються при нагріванні; при високій температурі здатні горіти; багато з них нерозчинні у воді, не дисоціюють на іони; характер зв’язку у них інший, чим в молекулах неорганічних речовин; широко розповсюджено явище ізомерії.
Здібність атомів карбону з’єднуватись не лише з атомами інших елементів, але і між собою дає велику різноманітність органічних сполук і складність їх молекул.
Вивчаючі ці особливості органічних речовин допомогло в подальшому хімікам добитись великих успіхів в області синтезу штучних і синтетичних речовин.
Органічний синтез, отримання більш складних органічних речовин із менш складних органічних: неорганічних речовин, визначали шлях розвитку органічної хімії; в котрій на сьогодні відомо декілька мільйонів речовин і число їх росте з кожним днем. Неорганічних відомо поки що менше 100 тисяч.
В даний час синтетичним і штучним шляхом отримані такі речовини, яких немає ні в рослинних, ні в тваринних організмах і які перевершують по якості природні органічні сполуки.