3. Вплив виробничого навчання і досвіду на рівень витрат

На відносний рівень витрат, тобто собівартість продукції, сут­тєво впливають чинники досвіду й виробничого навчання. Вна­слідок вивчення залежності витрат від досвіду був сформульова­ний «Закон навчання у виробництві» (30-ті роки минулого сто­ліття). Згідно з ним витрати певних факторів на одиницю продук­ції зменшуються із зростанням кількості її виробництва. Цей ефект пояснюється впливом тренування і досвіду працівників на зниження витрат. А тренування й набуття досвіду є наслідком повторювання операцій, яке зростає із збільшенням кількості ви­робів. Найбільший ефект від чинника виробничого навчання реа­лізується через фактор праці. Але й витрати матеріалів теж зни­жуються внаслідок надбання робітниками досвіду: зменшуються підходи, брак, витрати енергії та ін.

Зазначена закономірність виражається так званими кривими навчання.

Найпоширеніша версія теорії кривих навчання стверджує, що при кожному подвоєнні кількості виробів з початку їх виготов­лення (освоєння виробництва) витрати на одиницю продукції знижуються на одну й ту саму відносну величину. В літературі її називають нормою навчання. Норма навчання, позначимо її сим­волом а, коливається в певних межах для різних виробництв. Во­на вища на монтажних і складальних роботах із суттєвою част­кою ручної праці й менша на обробних машинних операціях. Приблизний діапазон її коливання 0,1—0,25 . Приклад кривої навчання показано на рис. 3.1.

Рис. 3.1. Крива навчання за його норми а = 0,2. Символи на рисунку: Со — витрати на одиницю продукції; N— порядковий номер виробу (кількість виготовлених виробів з початку їх виробництва).

Закономірності кривих навчання властиві передусім для виго­товлення складних виробів у дрібносерійному виробництві (літако-, ракетобудування, важке машинобудування, кораблебудуван­ня і т. п.). Із збільшенням серій виробів ефект навчання різко знижується і практично не враховується при плануванні та в ці­новій політиці. В масовому виробництві ця теорія не актуальна (а ―› 0). У виробництвах з високою часткою прямих матеріаль­них витрат і комплектувальних виробів криві навчання слід за­стосовувати до вартості обробки.

Слід зазначити, що закономірності кривих навчання стосу­ються не лише виробничих процесів, а певною мірою поширю­ються на інші бізнес-функції ланцюга цінностей. Це стосується передусім таких функцій, як маркетинг, збут, обслуговування ви­робів. Зростання кількості виготовленої продукції і повторення операцій за такими функціями теж економить ресурси і знижує витрати.

4. Трансферні ціни і їх роль у формуванні витрат

Великі підприємства, розгалужені виробничі комплекси і передусім транснаціональні компанії мають складну структуру, включають ряд підрозділів виробничого й обслуговуючого призначення. Ці підрозділи, утворюючи певну операційну систему, здебільшого перебувають у тісних взаємозв'язках, функціонують в умовах внутрішньої кооперації, передають один одному напівфабрикати для подальшого оброблення, деталі та вузли — для складання виробів, надають виробничі послуги (транспортні, ремонтні, забезпечення енергією і т. п.).

Виробничі взаємозв'язки підрозділів підприємства повинні чітко регулюватися і при цьому їх діяльність має підпорядковуватися принципу економічності — досягненню максимального результату від використання наявних ресурсів. Допомагає розв'язати цю проблему децентралізація управління складними виробничими системами, розширення прав підрозділів і перетворення їх на бізнес-одиниці, що формують прибуток від своєї діяльності.

А для цього потрібні ціни на продукцію внутрішнього призначення, які називають трансфертними.

Трансфертна ціна — це ціна, за якою передається продукція або надаються послуги підрозділами підприємства на основі внутрішньовиробничої кооперації. Підрозділ-постачальник виступає тут як продавець, а гідрозділ-одержувач — як покупець. Слід за значити, що такі внутрішні операції за своєю природою не є ринковими. Вони імітують ринкові відносини з метою оптимального використання ресурсів підрозділів. Від виручки (проданої продукції) у трансфертних цінах віднімаються витрати підрозділу і різниця становить його прибуток. Будучи заінтересованим в одержанні прибутку, керівництво підрозділу прагне забезпечити заданий випуск продукції з мінімальними витратами. Отже, транс­фертні ціни виконують важливу стимулюючу функцію, спонукаючи менеджерів підрозділів знаходити оптимальні рішення. Разом з тим трансфертні ціни є інструментом контролю і оцінки діяльності підрозділів, у чому проявляється їх контролююча функція. На підприємствах з вдало відпрацьованою системою трансфертних ціп оптимізація діяльності підрозділів приводить до ефективної діяльності підприємства в цілому.

Трансфертні ціни впливають на формування витрат підрозділів, які отримують продукцію за внутрішньою кооперацією від інших підрозділів. Ступінь цього впливу залежить від методів трансфертного ціноутворення. Є три основні методи формування трансфертних цін, а саме:

—трансфертні ціни встановлені на основі ринкових цін;

—трансфертні ціни сформовані на основі витрат;

—договірні трансфертні ціни.

Трансфертні ціни на основі ринкових цін застосовуються тоді, коли існує конкурентний ринок відповідної продукції (напівфабрикатів), виробнича залежність підрозділів не суттєва і за своїм статусом вони мають право вступати у зовнішні відносини купівлі-продажу, тобто є суб'єктами ринку. За цих умов підрозділ постачальник передає продукцію підрозділу-отримувачу за ринковою ціною в межах його потреби, поки граничні витрати нижчі за ціну. Якщо обсяг поставки обмежений виробничою потужністю підрозділу-виробника або граничними витратами, то додаткову кількість продукції підрозділ отримувач закуповує на ринку. І, у свою чергу, коли виробничі можливості підрозділу-виробника вищі за внутрішні потреби, додатковий випуск продукції продається на ринку. Інтереси підрозділів тут узгоджені та є можливість мінімізувати їх витрати.

При встановленні трансфертних цін на базі ринкових слід враховувати, що передача продукції всередині підприємства не потребує ряду витрат, пов'язаних з її продажем і закупівлею на ринку. Це транспортні, комісійні, рекламні та деякі інші витрати. Тому доцільно коригувати ринкові ціни з урахуванням цих витрат, створюючи додаткові стимули до внутрішніх взаємозв'язків підрозділів. Тоді трансфертна ціна встановлюється за схемою:

Ц_т=Цр-ДЦр,

де Ц- трансфертна ціна;

Ц_р— ринкова ціна;

ДЦ_Р — знижка ринкової ціни згідно з економією витрат на одиницю продукції при її внутрішній передачі порівняно з ринковим оборотом.

Величина ДЦр встановлюється таким чином, щоб додатковий прибуток від внутрішньої передачі й економії витрат отримали як виробник, так і одержувач продукції.

Трансфертні ціни на основі витрат встановлюються за відомою формулою

Ц_Т=С₀+П_Ц,

де С₀ — витрати на одиницю продукції;

Пц — прибуток у складі трансфертної ціни.

Ця модель трансфертної ціни досить поширена і застосовуєть­ся за умов відсутності ринкових цін на продукцію підрозділів або складності їх застосування (нестабільність цін, відсутність виходу підрозділів на ринок та ін.).

Залежно від конкретних умов за базу трансфертної ціни може братись повна собівартість, виробнича собівартість і змінні витрати підрозділу. Кожна з цих моделей має свої переваги, недоліки і, відповідно, сферу застосування. Докладніше це висвітлено у спеціальній літературі [13, 18, 23]. Тут лише зазначимо, що фор­мування трансфертних цін на базі витрат змушує підрозділи більш ретельно ставитися до проблеми калькулювання. А це сприяє підвищенню загального рівня управління витратами й оптимальному використанню ресурсів.

Договірні трансфертні ціни формуються спільно підрозділами, які поставляють і одержують продукцію, в процесі переговорів. Такі ціни можуть базуватись як на основі ринкових цін, так і витрат, але з урахуванням інтересів партнерів. У результаті встановлюються взаємоприйнятні трансфертні ціни. Важливо й те, що підвищується роль менеджерів підрозділів в організації внутрішніх відносин та їх відповідальність за ефективність останніх. Недолік такого порядку трансфертного ціноутворення — тривалий процес узгоджень цін і відволікання часу кваліфікованих фахівців на цю процедуру.

Про застосування окремих методів встановлення трансфертних цін в компаніях деяких країн світу свідчить таблиця 2.1, складена за даними роботи [18, с. 942]. Узагальнених відомостей щодо цього питання на вітчизняних підприємствах немає.

Трансфертні ціни можуть використовуватись як інструмент впливу на витрати і перерозподілу прибутку між підрозділами транснаціональних компаній з метою мінімізації податків. Така ситуація виникає тоді, коли підрозділи постачальники і отримувачі знаходяться в різних країнах з неоднаковими ставками оподаткування. За цих умов компанія заінтересована через трансфертні ціни спрямовувати більшу частку прибутку туди, де податки на нього нижчі. Занижені ціни у постачальника, наприклад, на основі змінних витрат, приводять до перерозподілу прибутку на користь отримувача і, навпаки, завищені ціни спричиняють зворотний ефект. Щоправда, в цьому випадку не збігаються інтереси партнерів і потрібні рішення на рівні керівництва компанії. Також можуть бути проблеми із національним податковим законодавством, згідно з яким контролюється процес формування прибутку як бази оподаткування.

Незважаючи на певні складності застосування трансфертних цін, вони є важливим економічним засобом впливу на функціонування підрозділів підприємства за умов децентралізації управління, дозволяють впливати на їх витрати і прибуток з метою оптимізації діяльності підприємства у цілому.