33. Уривки з творів історичної літератури, використовувані на уроках літератури, повинні в собі містити:

1. точне зображення історичних подій, вивчення яких передбачено шкільною програмою;

2. уяви історичних діячів і зображення народних мас;

3. опис обстановки, у якому розвертаються події минулого. Тобто історична література допомагає краще засвоювати події, що викладаються в літературі. Але не до кожного творур художньої літератури може бути використаний історичний матеріал. Потрібний ретельний добір.

Художня література, для якої використовуються історичні відомості, може бути розділена на дві групи: історичні пам'ятники досліджуваної епохи й історична белетристика.

Звичайно, потрібно враховувати, що літературні пам'ятники епохи зображують життя свого часу крізь призму поглядів автора. Тому необхідний критичний підхід до художнього твору. Яскравими прикладами таких творів є “Слово про полку Ігоревім”, написане в 1185 році в Києві з нагоди нападу половецького хана Кончака. Або “Сказання про Мамаєве побоїще”, присвячене Куликівській битві.

Іншу групу складають твори історичної белетристики (історичний роман, повість і т.д.). Ці твори не є ні літературними пам'ятниками епохи, ні живим свідченням її сучасників, тому не можуть служити історичним джерелом.

Але вони можуть бути прекрасним засобом ознайомлення учнів із результатами вивчення минулого, притім у захоплюючих сюжетах, конкретних уявах і виразних характерах, тобто найбільше доступно і цікаво. Ці твори дають нам засоби для конкретизації й ілюстрації викладеного навчального матеріалу, допомагають картинності самого викладу.

Необхідно, щоб учні вміли розрізняти ці групи творів. І тут повинна бути чітка позиція вчителя.

34. Вивчення фольклорного епосу

Перед вчителем-словесником коштують завдання виховання людини нової формації. Одна з цілей літературної освіти в сучасній школі – залучення учнів до мистецтва слова Воно сприяє освоєнню ними духовних цінностей, розвитку художньо-естетичного смаку і творчого потенціалу школярів, формуванню їх етичних позицій. Істотна в зв'язку з цим роль фольклору, знайомство з яким розвиває пізнавальну діяльність школярів, удосконалює культуру мислення, сприяє глибокому освоєнню ними витоків рідної літератури.  Значення фольклору в житті народу важко переоцінити.

фольклор як початковий етап роботи, направленої на розвиток естетичних відчуттів що вчаться, їх образної думки, вдосконалення мови школярів, знайомство з художньою літературою.  Теоретичні дослідження учених внесли цінний внесок до розвитку практичного вивчення фольклору в середній школі

Слово "епос" у грецькій мові означає розповідь. Це один з трьох основних родів літератури, поряд з лірикою та драмою.  Епічний твір – це твір розповідного жанру, в якому зображено життєві події, людські характери, вчинки.  Зміст епічних творів розкривається у формі авторської розповіді. Автор (найчастіше це сам письменник) виступає ніби очевидцем зображуваних подій, які він описує, про які розповідає, виражає своє ставлення до них.  Серед епічних творів, які пропонує до вивчення програма, - казка, байка, оповідання. В залежності від віку та літературного розвитку школярів програма пропонує епічні твори: у 5 класі – казки, у 5-7 класах – оповідання.  З метою посилити увагу учнів до тексту використовують такий прийом, як розповідь (переказ), близько до тексту.  Розповідь чи переказування буває: стислим, розповідь – витяг, творчий переказ. Така робота сприяє розвитку мовлення школярів, збагачує їхній активний словник.  У епічних творах відтворюється життя, дійсний, об'єктивний хід подій, і автор є як би простим оповідачем. Але мета епічного тексту, як і будь-якого іншого, – довести читачеві важливу для автора ідею. Події в епічному творі дані в авторському викладі, збудовані в авторській логіці (сюжетною), герої і їх вчинки іноді безпосередньо оцінюються автором. Тому, не дивлячись на те що автор оповідання здебільшого прихований, ми повинні допомогти дитині побачити авторську позицію, його відношення до людей, збагатити дитяче уявлення роздумами дорослої, розумної, такої, що багато побачив в житті людини, про взаємини людей, причини і наслідки вчинків [20, с.263-270].  Основою епічного тексту є сюжет, він його "цементує". У чарівній казці розвиток сюжету визначається втручанням чарівних надприродних сил. У російських народних казках існує декілька типів сюжетів: що розвиваються через бій з супротивником, засновані на рішенні важкої задачі і ін. У казках авторських, вже як в житті, в основі розвитку сюжету лежать вчинки героїв, їх поведінка, що визначаються якостями їх характеру. Розвиток сюжету, послідовність подій визначають шлях аналізу будь-якого епічного твору, тому нам дуже важливо, особливо якщо наші читачі ще малі і недосвідчені, щоб вони ясно і чітко уявляли собі сюжет епічного твору. Найпоширенішим прийомом осмислення сюжету є складання плану. Це особливо важливо, коли твір достатній велике за об'ємом. План може бути традиційним, а може бути "картинним", тобто мальованим, коли, окрім заголовка, діти малюють ілюстрацію до події.  Велике значення в роботі з епічним текстом має осмислення фіналу твору. Адже в тому, як автор завершує сюжет, виявляються його головні позиції в оцінці героїв і їх вчинків. У фіналі автор "нагороджує" своїх коханих і "карає" злих, неприємних йому героїв. Так поступає А.С. Пушкін в своїх казках, "караючи" жадібну стару або злу, заздрісну мачуху.  Епос, як і будь-який інший поетичний рід, завжди знаходиться в русі. Він історично мінливий і, по суті, як би наново народжується в кожному епічному творі великого художника. У епічному творі завжди повествується про людські долі, про те, що вже здійснилося, вже було.  Епос дає можливість розкривати життєві явища в їх причинно-наслідкових зв'язках, взаємовідображеннях, зчепленнях одиничного із загальним.  В результаті грунтовного оповідання (характерного для будь-якого епічного жанру), що розгортається, кожна конкретна подія постає "як окремий прояв багатобічного, цілого буття" 

2. Епічні жанри фольклору

Українські народні казки

Легенди і перекази

Народні оповідання

Народні анекдоти

Прислів’я і приказки

Загадки

3. Ліро-епічні жанри фольклору

Українські народні думи

Історичні пісні

Пісні-хроніки

Балади

Замовляння

Голосіння

4. Ліричні жанри фольклору

Фольклорна лірика

Родинно-побутові пісні

Соціально-побутові пісні

Коломийки і частівки

5. Календарна обрядовість

6. Драматичні жанри фольклору

Вертеп

Весілля

34. Особливості вивчення фольклорних творів

Значне місце у шкільній програмі з літератури відводиться вивченню усної народної творчості, ознайомленню з її різновидами. Вона представлена багатьма жанрами. Це хитромудрі казки, глибокі за своїм змістом прислів'я і приказки, легенди, перекази, дотепи, анекдоти.

При всій своїй розмаїтості фольклорні твори мають багато спільного. Ця спільність насамперед виявляється в їх правдивості, життєстверджуючому характері, в художньо-образній системі. Визначальною рисою фольклору є колективний характер його творення. Звідси — варіативність його жанрів, відсутність певної усталеності текстів. А це й дає можливість у процесі вивчення усної народної творчості спиратися на фольклорні твори, які побуту­ють у даній місцевості, зіставляти їх варіанти. Наприклад, знайомлячи п'яти­класників з тим, що таке прислів'я, даємо учням завдання записати від стар­ших кілька зразків приказок та прислів'їв на певні теми, скажімо, про працю, досвід, знання, розум, явища природи чи про певні вади людини — підступ­ність, зазнайство, безпринципність, упертість, неохайність та ін.

Поняття про усну творчість учні набувають і збагачують протягом усіх років навчання в школі. Усна народна творчість і література тісно пов'язані між собою. Всі великі письменники виростали на ґрунті фольклору, а тому в їхніх творах можна часто зустріти спільні з фольклором образи, теми, сюжети, образотворчі засоби.

Казки

Жоден з жанрів літератури не користується такою популярністю у дітей, як народна казка. Це чудовий засіб розвитку в них фантазії, засвоєння суспільного досвіду.. Казки завжди повчальні. Близькі дитячому розу­мінню і казкові образи. Діти надто категоричні в оцінці людей, і їм далеко легше сприймати різко полярні казкові персонажі, ніж ті образи, в яких втілю­ються суперечності людського характеру.

Інтерес до казок у дітей виявляється в ранньому віці і значною мірою зумовлюється особливостями сприймання ними навколишнього світу. Дитині не під силу бачити світ у його реальних взаємозв'язках. Логіка життєвих подій і реальних взаємозв'язків через відсутність необхідного досвіду часто підмінюється в неї казковим, фантастичним.

Діти люблять звірів, уподібнюють їх дії людській поведінці. У своєму розвитку вони завжди проходять стадію анімізму й антропоморфізму. Щодо фантастичних і соціально-побутових казок, то ними учні цікавляться значно пізніше. Для розуміння казок соціально-побутового характеру необхідний соціальний досвід. Він набувається дітьми поступово.

Якщо для маленької дитини фантазія, умовна ситуація є засобом засвоєн­ня суспільного досвіду, то учнів середнього шкільного віку казка приваблює насамперед гострим захоплюючим сюжетом, буйністю поетичної фантазії, яскравістю барв, особливою сміливістю думки. У казках добро завжди тор­жествує над злом (діти — оптимісти за своєю натурою).

Вивчення казки переважно включає такі етапи:

1. Підготовка учнів до сприймання казки.

2. Читання чи розповідь казки вчителем або прослуховування твору у виконанні майстрів художнього слова.

4. Робота над текстом казки.

5. Повторне читання казки (можливе і з елементами інсценування).

6. Виготовлення ілюстрацій до окремих епізодів казки.

Казка як специфічний жанр фольклору обов'язково передбачає слухача. А тому поряд з читанням казку можна учням розповідати. Вчитель, розпо­відаючи казку, повинен обов'язково використовувати традиційні зачини, казкові образи й прийоми.

Під час аналізу казок необхідно досліджувати логіку тих життєвих подій, які змальовані в них, психологічно вмотивовувати поведінку героїв, ставити питання, які спонукають дітей помислити, поміркувати: чого вчить той чи інший казковий персонаж? Які думки і почуття народу висловлені у казці? Що схвалюється, а що засуджується у ній?

Слід практикувати такі види роботи, які б допомогли учням збагнути поетичні узагальнення, що втілені у народних казках. З цією метою на уроках можна використовувати приказки і прислів'я, які діти ілюструють відпо­відними епізодами казки.

Щоб успішно керувати процесом осмислення і конструювання учнями казкових образів, учитель-словесник повинен враховувати особливості казки як специфічного жанру фольклору.

Учні засвоюють казкові прийоми тільки тоді, коли безпосередньо працю­ють над текстом твору, спостерігають за його художньою структурою. Без цього в них навіть і після вивчення розділу "Казки" так і не складеться уявлення про специфічні особливості відображення життя у народних казках, про роль казкової вигадки.

Казка не знає статичних моментів. У народних казках немає описів природи як певного фону, на якому розгортається дія. Природа виступає в ній активною життєвою силою, здатною втрутитися в події і відповідно змінити їх.

У народних казках здебільшого час є замкнутим сам по собі, не зв'язаним з часом, що виражає хід історії. Для казкового сюжету є нехарактерним забігання вперед чи повернення назад, як це буває в інших епічних жанрах.

Щоб зрозуміти специфіку жанру, необхідно усвідомити його генезис, ті історичні, соціальні й інші причини, що покликали його до життя і закріпили за ним певні художні прийоми зображення. Наприклад, фантастичні казки насичені чудесами. Тут і баба-яга, і вогненний змій, перетворення людини у кам'яну гору, бідної хатки у прекрасний палац. У фантастичних казках часто зустрічаються образи чарівного персня, вогню, цілющої води, дзеркала тощо. Образи фантастичних казок виникли давно, на зорі людської історії, і пов'язані вони з вірою людини в магію. Саме певними магічними обрядами прагнула безсила перед явищами природи людина підкорити і змінити їх.

Казка як своєрідний фольклорний жанр складалася протягом багатьох віків. Зберігалися і передавалися з покоління в покоління образно-стилістичні прийоми. Усе випадкове забувалося з часом. Так виробилися усталені форми, певний загальноприйнятий стиль викладу. Тому під час розгляду певної казки необхідно звертатися до інших взірців, що й дасть можливість учням зробити потрібні наукові узагальнення.

Ніщо так ефективно не сприяє розумінню природи казки, як самостійна творчість дітей. Скласти казку — це значить свідомо осмислити ідею, якій підпорядковується і система образів, і її композиційна побудова, і її худож­ньо-зображувальні засоби.

Робота над складанням казкового сюжету — могутній засіб розвитку уяви. Здатність фантазувати — необхідна якість, яку слід виховувати у дітей.

Важливим джерелом творчості дітей може стати навколишня дійсність. "Одного разу на світанку, — зазначає В.Сухомлинський, — ми з дітьми сиділи на березі ставка, заворожені народженням ранкової зорі. Я розповідав дітям казку про чарівника, який посіяв у небі рожеві маківки. Це була казка про Макове поле. Вона пробудила дитячу думку. Тут же на березі ставка, в цей дивний світанок, я почув десять нових казок про сонце і місяць, про небо й жайворонка. Заговорили найнесміливіші, заграла думка у найслабкіших. Я ще раз переконався: казка — це радість мислення..."²

Щоб навчити учнів логічно розвивати дію, можна практикувати створення"казок на основі запропонованого початку.

Складні казки потрібно колективно проаналізувати з погляду їх змісту і особливостей форми. Учні визначають, до якого виду казок їх можна зарахувати і чому. Слід з'ясувати, що хоче сказати учень своєю казкою, що ріднить її з народними казками, які місця казки учням сподобалися, що вони хотіли б порадити автору.

Розрізнені знання учнів про народну казку та її різновиди словесник приводить у певну систему на уроках з позакласного читання. Адже діти читають казки, різні за ідейним спрямуванням і жанровими особливостями.

Успішне формування в учнів теоретико-літературного поняття про народну казку можливе лише тоді, коли здійснюється тісний взаємозв'язок у викладанні літератур.

Формування понять про народну казку поглиблюється і під час вивчення учнями казок літературного походження, хоч зрозуміло, що літературна казка і народна казка мають свої особливості. Зіставляючи їх, учні знаходять ряд спільних моментів, яскравіше виділяють те характерне, що властиве народним і літературним казкам.

Легенда – від. лат. legenda – „те, що слід читати”. Фольклорна легенда – твір, у якому представлене фантастичне осмислення (на основі поширеннях у народі уявлень) явищ природи, минулого, видатних осіб, надприродних істот (Бог, янголи) тощо. Функції: пояснювальна та повчальна. На відміну від казки має настанову на достовірність. Літературна легенда – невеликий прозовий чи віршований твір, побудований на матеріалі народної легенди.

Прислів'я та приказки

Тему "Прислів'я" учні вивчають у п'ятому класі. У молодших класах вони вже знайомилися з народними афоризмами, в яких розкривається мудрість народу, його спостережливість, життєвий досвід. Та і в повсякден­ному житті діти часто зустрічаються з прислів'ями, які побутують у розмов­ній мові.

Учнів не важко підвести до висновку, що прислів'я — це коротенькі, влучні народні вислови повчального змісту. Складність виникає в тому, що далеко не всі діти розуміють зміст багатьох народних прислів'їв.

Прислів'я, що вживаються у прямому значенні, наприклад: "Пильнуй кордон, як зіницю ока", "Розум — скарб людини", здебільшого зрозумілі учням. Значно важче усвідомлюють вони вислови, які вживаються і в пря­мому і в переносному значеннях. Не всі учні можуть збагнути широту того художнього узагальнення, яке містять у собі приказки і прислів'я. Так, при­слів'ю "За двома зайцями поженешся — жодного не спіймаєш" вони іноді дають такі тлумачення: "Краще піймати одного зайця, ніж нічого", "Не треба бути жадібним. І одного зайця вистачить". На запитання, як розуміти вираз "Любиш їздити, люби санчата возити", учень відповів: "Якщо хочеш кататися, то не будь ледарем, тягни за собою сани". П'ятикласники схильні до конкретного мислення. Звідси напрошується висновок: у процесі вивчення прислів'їв необхідно в основному зосередити увагу на тих висловах, розуміння яких може викликати у них певні труднощі.

Оскільки в п'ятикласників ще слабо розвинене абстрактне мислення, вчителю необхідно практикувати такі види роботи, які дадуть можливість зіставляти зміст окремих прислів'їв з конкретними життєвими епізодами. Можна, наприклад, запропонувати учням дібрати народні афоризми до певних життєвих ситуацій.

Саме шляхом зіставлень змісту народних прислів'їв з конкретними жит­тєвими епізодами розкривається перед учнями їх велика узагальнююча сила. Цікавий ілюстративний матеріал учитель може взяти безпосередньо з художньої літератури, яка адресована дітям.

Прослухавши уривок, діти обирають різні варіанти синонімічних при­слів'їв. Учні бачать застосування того чи іншого прислів'я в конкретних життєвих обста­винах. Так поступово формується поняття про прислів'я як про згусток народ­ної мудрості.

Слід загальними рисами охарактеризувати учням, що таке приказка. Практично п'ятикласники ще не вміють розрізняти приказку від прислів'я, а тому легко ототожнюють їх. Звичайно, приказки і прислів'я мають багато спільного, але є в них і свої особливості. Якщо прислів'я — розгорнуте судження, висновок, то приказка — лише образний вираз.

Важливо, щоб учні усвідомили, що приказки й прислів'я узагальнюють соціально-історичний досвід народу. З цією метою вчитель повинен на уроці використовувати народні вислови, створені в різний історичний час.

У кожного народу є характерні лише для нього ідіоматичні вислови. Саме такими є більшість прислів'їв і приказок. Вони не допускають дослівного перекладу з однієї мови на іншу.

Іноді вчителі дають завдання учням складати приказки й прислів'я. На наш погляд, така робота не може бути виправданою. П'ятикласникам не під силу створювати афористичні, гранично стислі, влучні вислови, сповнені глибокої думки і почуття.

Корисно для учнів писати твори на тему прислів'я: "Вірний приятель — то найбільший скарб", "Що посієш, те й пожнеш", "Не одяг красить людину, а добрі діла", "Вік живи — вік учись", "Під лежачий камінь вода не тече", "Який Сава, така й слава". Діти охоче розкривають зміст народних при­слів'їв, придумують епізоди, пов'язані з життям класу, школи.