35. Оригінальна давньоруська література

Перш ніж розпочати розмову про оригінальну давньоруську літературу, вчитель перевірить, як засвоїли його вихованці перекладні літературні пам’ятки Київської Русі, релігійні та світські: біблійні книги, апокрифи, житійні повісті та оповідання, патерики, хронографи, повісті про Троянську війну, про Александра Македонського (“Александрія”), про Варлаама і Йоасафа тощо. Відповіді дітей учитель підсумує, зауваживши, що названі ними перекладні літературні пам’ятки були спільними для східних слов’ян, болгар, сербів, молдаван, румунів та візантійців. Для всього православного півдня й сходу Європи єдиними були біблійна, богослужбова, проповідницька, агіографічна, церковно-історична, природничо-наукова та частково світська історіографічна й повістева літератури, зокрема такі популярні збірники, як прологи, пчоли, фізіологи, шестидневи.

Разом з тим характер давньоруської літератури визначали не переклади, а оригінальні твори, що виникли під впливом перекладної літератури на грунті реального життя та на основі власної усної словесності. Жанри та роди оригінальної літератури Київської Русі також надзвичайно різноманітні. У Київській Русі розвиваються літописання, ораторсько-повчальна література, паломницьке письменство. Літературне життя не тільки Києва, а й усієї Русі активізується завдяки заходам князя Ярослава Мудрого, за часів якого при Софійському соборі в Києві було засновано бібліотеку, де велося літописання, перекладалися та переписувалися грецькі книги, складалися оригінальні твори давньоруських книжників; можливо, саме там, вважають дослідники, було укладено перший кодекс руського права, так звану “Руську правду”. Трохи пізніше книжники працювали у Києво-Печерському та Видубицькому монастирях, складаючи твори, які утверджували церковну рівноправність Русі з Візантією, звеличували Давньоруську державу.

Ярослав Мудрий домагається заснування у Києві руської митрополії (1039 р.), очоленої спочатку греком, а з 1051 р. — першим руським митрополитом, видатним письменником і проповідником Іларіоном.

З найдавнішого київського літописання можна виділити три основні твори: Початковий літопис (1093), “Повість минулих літ” та Київський літопис (1200).

Але перш ніж з’ясовувати питання про шляхи формування літописного жанру, причини його появи, вчитель запропонує учням дати визначення самому поняттю “літопис”, апелюючи до тих найдопитливіших, хто вже прочитав “Літопис руський” хоча б за хрестоматією, звертався до словничка літературознавчих термінів чи гортав “УЛЕ”.