- •1.1 Перші кроки
- •1.2 Змінні й арифметичні вирази
- •1.3 Твердження for
- •1.4 Символічні константи
- •1.5 Ввід і вивід знаків
- •1.5.1 Копіювання файла
- •1.5.2 Відлік символів
- •1.5.3 Відлік рядків
- •1.6 Масиви
- •1.7 Функції
- •1.8 Аргументи - виклик за значенням
- •1.9 Символьні масиви
- •1.10 Зовнішні змінні й область дії
- •2.1 Назви змінних
- •2.2 Типи даних і розміри
- •2.3 Константи
- •2.4 Оголошення
- •2.5 Арифметичні операції
- •2.6 Реляційні та логічні оператори
- •2.7 Перетворення типів
- •2.8 Оператори приросту та спаду
- •2.9 Розрядні оператори
- •2.10 Оператори та вирази присвоєння
- •2.11 Вирази умов
- •2.12 Пріоритет і послідовність обчислення
- •3.1 Вирази та блоки
- •3.3 Else if
- •3.4 Switch
- •3.5 Цикли while та for
- •3.6 Цикли do-while
- •3.7 Break і continue
- •3.8 Goto та мітки
- •4.1 Основні знання про функції
- •4.2 Функції, які не повертають цілих
- •4.3 Зовнішні змінні
- •4.4 Правила області дії
- •4.5 Файли заголовка
- •4.6 Статичні змінні
- •4.7 Регістрові змінні
- •4.8 Структура блоків
- •4.10 Рекурсія
- •4.11 Препроцесор c
- •4.11.1 Включення файлів
- •4.11.2 Заміна макросів
- •4.11.3 Обумовлене включення файлів
- •5.1 Покажчики й адреси
- •5.2 Покажчики й аргументи функцій
- •5.3 Покажчики та масиви
- •5.4 Арифметика адрес
- •5.5 Покажчики на символи та функції
- •5.6 Масив покажчиків; покажчики на покажчики
- •5.7 Багатовимірні масиви
- •5.8 Ініціалізація масиву покажчиків
- •5.9 Покажчики в порівнянні з багатовимірними масивами
- •5.10 Аргументи командного рядка
- •5.11 Покажчики на функції
- •5.12 Складні оголошення
- •6.1 Основні поняття про структури
- •6.2 Структури та функції
- •6.3 Масиви структур
- •6.4 Покажчики на структури
- •6.5 Структури зі зворотнім звертанням
- •6.6 Пошук по таблиці
- •6.7 Typedef
- •6.8 Сполуки
- •6.9 Розрядні поля
- •7.1 Стандартний ввід і вивід
- •7.2 Форматований вивід - printf
- •7.3 Списки аргументів довільної довжини
- •7.4 Форматований ввід - scanf
- •7.5 Доступ до файлів
- •7.6 Обробка помилок - stderr і exit
- •7.7 Ввід і вивід рядків
- •7.8 Додаткові функції
- •7.8.1 Операції з ланцюжками
- •7.8.2 Перевірка і перетворення класів символів
- •7.8.3 Ungetc
- •7.8.4 Виконання команд
- •7.8.5 Керування пам'яттю
- •7.8.6 Математичні функції
- •7.8.7 Генератор випадкових чисел
- •8.1 Дескриптори файлів
- •8.2 Низькорівневий ввід/вивід - read і write
- •8.3 Open, creat, close, unlink
- •8.4 Довільний доступ - lseek
- •8.5 Приклад: втілення fopen і getc
- •8.6 Приклад - перелік вмісту каталогів
- •8.7 Приклад - розподільник пам'яті
4.11 Препроцесор c
C забеспечує певними додатковими мовними засобами через посередництво препроцесора, який концептуально, являється окремим першим кроком в компляції. Дві, риси, якими найчастіше користуються, це #include — для включення вмісту іншого файла під час компіляції і#define — для заміни лексеми певною послідовністю знаків. Іншими властивостями, розглянутими у цьому розділі, являються обумовлена компіляція і макроси з аргументами.
4.11.1 Включення файлів
Включення файлів полегшує використання наборів #define і оголошень (серед інших речей). Будь-який рядок вихідного тексту, що має форму
#include "filename"
або
#include <filename>
замінюється на вміст файла filename. Якщо назву файла взато у лапки, його пошук, типово, почнеться з того місця, де перебуває вихідний текст програми; якщо його там не знайдено, або якщо назву файла включено у < й >, пошук слідує правилам, визначеним системою, щоб знайти його. Включений файл може й самий містити рядки #include.
Часто, ви знайдете декілька рядків #include напочатку вихідного файла, для включення загальних тверджень #define і оголошень extern, або для доступу до оголошень прототипів функцій для бібліотечних функцій з таких заголовків як <stdio.h>, наприклад. (Якщо бути точним, заголовки не обов'язково повинні бути файлами; деталі щодо звернення до заголовків визначаються системою).
#include — це переважний спосіб зв'язування разом оголошень у великих програмах. Він гарантує, що всі вихідні файли забезпечено тими самими визначеннями і оголошенням змінних, усуваючи можливість особливо неприємних вад. Звичайно, якщо включений файл змінено, то всі файли, які залежать від нього, слід перекомпілювати.
4.11.2 Заміна макросів
Визначення макроса має форму
#define назва текст-заміни
Це вимагає найпростішої заміни макроса — наступні появи лексеми «назва» буде замінено «текстом заміни». Назва в #define має ту саму форму, що й назви змінних; текст заміни може бути довільним. Зазвичай текст заміни розміщено на тому самому рядкові, але якщо треба продовжити його на наступних, додайте зворотню похилу \ вкінці кожного рядка, який ви хочете продовжити. Зона дії назви, означеної #define, починаєтьсся з пункту, де її було означено і аж до кінця файла, який буде компільовано. Визначення можуть вживати попередні визначення. Заміни матимуть місце тільки для лексем і не відбуваються всередині ланцюжків взятих у лапки. Скажімо, якщо YES — це означена назва, заміна стане неможливою у випадку printf("YES")або YESMAN. Назву можна пов'язати з будь-яким текстом заміни. Наприклад
#define forever for(;;) /* нескінчений цикл */
визначає для нескінченого циклу нове слово — forever.
Можна також означити макроси з аргументами, тож текст заміни зможе відрізнятися для різних викликів макроса. Для прикладу, створимо макрос під назвою max:
#define max(A, B) ((A) > (B) ? (A) : (B))
Хоч це й виглядає ніби виклик функції, виклик max розкривається у вбудований код. Кожна поява формального параметра (у цьому випадку A й B) замінюватиметься на відповідні дійсні аргументи. Таким чином, рядок
x = max(p+q, r+s);
замінюється на
x = ((p+q) > (r+s) ? (p+q) : (r+s));
Доки аргументи вживаються несуперечливо, цей макрос служитиме для будь-якого типу даних; немає потреби у відмінному max для іншого типу даних, як це відбувається у функціях.
Якщо ви розглянете розкриття max, то можете помітити деякі пастки. Вирази обчислено двічі; це може бути погано, якщо вони включатимуть побічні ефекти, такі як оператори приросту або ввід і вивід. Так, наприклад,
max(i++, j++); /* НЕПРАВИЛЬНО */
здіснить приріст більшого значення двічі. Треба також звертати увагу на дужки, щоб упевнитись, що порядок обчислень збережено; уявіть, що станеться якщо макрос
#define square(x) x * x /* НЕПРАВИЛЬНО */
викликати як square(z+1).
Не зважаючи на це, макроси корисні. Один з прикладів їхнього використання на практиці можна знайти в <stdio.h>, де getchar і putchar часто означено як макроси, щоб запобігти втраті робочого часу на виклик функції для кожного опрацьованого знака. Функції у <ctype.h>також часто втілено як макроси.
Назви можна скасувати за допомогою #undef, зазвичай, щоб упевнитись, що якась функція є справді функцією а не макросом:
#undef getchar
int getchar(void) { ... }
Формальні праметри не замінюються, якщо іх було взято у лапки при означенні макроса. Проте, якщо попереду назви параметра стоїть знак # у тексті заміни, комбінація розшириться до взятого в лапки ланцюжка, у якому параметр заміниться на фактичний аргумент. Це можна комбінувати зі зчепленням ланцюжків, наприклад для відлагодження макросу виводу:
#define dprint(expr) printf(#expr " = %g\n", expr)
Якщо його викликати як
dprint(x/y)
макрос розкриється у
printf("x/y" " = %g\n", x/y);
ланцюжки буде зчеплено, тож отримаємо
printf("x/y = %g\n", x/y);
Всередині отриманого аргументу, кожний знак " замінюється на \" і кожний \ на \\, тож результат буде допустимою ланцюжковою константою.
Оператор препроцесора ## дає можливість зчепити дійсні аргументи під час розкриття макросу. Якщо параметр у тексті заміни є суміжним з ##, цей параметр буде замінено на дійсний аргумент, ## і оточуючі пробіли усунуто і результат переглянуто. Наприклад, наступний макросpaste зчеплює власні два аргументи:
#define paste(front, back) front ## back
тож paste(name, 1) створить лексему name1.
Правила гніздованого використання ## досить заплутані; подальші деталі ви знайдете у Додатку А.
Вправа 4-14. Означте макрос swap(t,x,y), який міняє місцями два аргументи типу t. (Тут поможе блокова структура коду.)
