1.2.Поняття, сторони, та зміст колективного договору

Колективний договір - це нормативно-правовий договір, що укладається на виробничому рівні між роботодавцем і найманими працівниками з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин та узгодження інтересів суб'єктів соціального партнерства.

В умовах розвитку в Україні ринкових відносин важливим регулятором суспільних відносин у сфері праці є локальні нормативні акти. Світовий досвід дає підстави стверджувати, що реалізація принципів добровільності праці, моральної та матеріальної зацікавленості в її результатах здійснюється шляхом застосування системи угод для регулювання праці. Ці угоди можна поділити на 2 групи: індивідуальні угоди, що укладаються між працівником і роботодавцем (трудовий договір, договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність) та колективні угоди — різного роду угоди між роботодавцем (їх об'єднаннями) і працівниками (їх органами представництва). Колективні угоди укладаються на державному, галузевому та регіональному рівнях.

Колективна угода на виробничому рівні йменується колективним договором. Преамбула Закону "Про колективні договори і угоди" визначає як основну мету цього Закону сприяння регулюванню трудових відносин та соціально-економічних інтересів працівників і власників. Тобто, преамбула названого Закону однозначно визначає місце колективно-договірного регулювання трудових відносин як додаткового механізму реалізації положень чинного трудового законодавства України в умовах ринкових відносин. Однак необхідно зауважити й те, що йдеться не про приниження ролі колективно-договірного регулювання, а про чітке визначення його місця у правовому регулюванні трудових відносин. Уявляється, що тільки поєднання ефективного централізованого правового регулювання трудових та тісно пов'язаних із ними відносин забезпечить ефективність колективно-договірного механізму правового регулювання. В протилежному випадку, у разі гіперболізації колективного та індивідуального правового регулювання трудових відносин, працівники сам на сам зіткнуться з економічно могутнішим контрагентом — роботодавцем, у якого знайдуться аргументи для нав'язування своїх умов іншій стороні — працівникам. Тому, на сучасному етапі, преамбула Закону України "Про колективні договори i угоди" цілком відповідає реальному стану речей у взаєминах учасників соціально-економічних відносин.

Відповідно до ст. 1 Закону "Про колективні договори і угоди" та ст. 10 КЗпП колективний договір укладається на основі законодавства, прийнятих сторонами зобов'язань з метою регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників та власників або уповноважених ними органів. Згідно зі ст. 2 названого Закону колективний договір укладається на підприємствах, в установах, організаціях незалежно від форм власності і господарювання, які використовують найману працю і мають права юридичної особи. Частина 2 цієї статті вказує, що колективний договір може бути укладено в структурних підрозділах підприємства в межах компетенції цих підрозділів. [1]

Укладання колективного договору ґрунтується на таких принципах:

—рівноправність учасників, паритетне представництво та здійснення контролю за виконанням взятих зобов'язань;

—надання свободи в обговоренні питань, що становлять предмет колективного договору;

—добросовісність в прийнятті зобов'язань, взаємна відповідальність в разі невиконання умов колективного договору;

—врахування реальних можливостей матеріального, виробничого і фінансового забезпечення зобов'язань сторін;

—повноважність представників сторін, які укладають колективний договір;

—дотримання норм трудового законодавства. [4]

Стаття 3 Закону "Про колективні договори і угоди" визначає сторін колективного договору. Колективний договір укладається між власником або уповноваженим ним органом з однієї сторони і однією або кількома профспілковими чи іншими уповноваженими на представництво трудовим колективом органами, а у разі відсутності таких органів — представниками трудящих, обраними і уповноваженими трудовим колективом.

Зміст колективного договору визначається ст. 7 Закону "Про колективні договори і угоди" та ст. 13 КЗпП. Зміст колективного договору визначається сторонами в межах їх компетенції з урахуванням особливостей організації праці та конкретних завдань трудового колективу і реальних можливостей підприємства, установи, організації. Там встановлюються взаємні зобов'язання сторін щодо регулювання виробничих, трудових та соціально-економічних відносин, зокрема щодо:

—змін в організації виробництва і праці;

—забезпечення продуктивності зайнятості;

—нормування і оплати праці, встановлення форм, системи, розмірів заробітної плати та інших видів трудових виплат (доплат, надбавок, премій тощо);

—встановлення гарантій, компенсацій, пільг;

—участі трудового колективу у формуванні, розподілі і використанні прибутку підприємства, установи, організації (якщо це передбачено статутом);

—режиму роботи, тривалості робочого часу і відпочинку;

—умов і охорони праці;

—забезпечення житлово-побутового, культурного, медичного обслуговування, організації оздоровлення і відпочинку працівників;

—гарантії діяльності профспілкової чи інших представницьких організацій трудящих;

—умов регулювання фондів оплати праці та встановлення міжкваліфікаційних (міжпосадових) співвідношень в оплаті праці. [1]

Зміст колективного договору як важливого акту юридичного та соціально-виробничого характеру визначається сторонами в двох формах: правовій і суспільно-моральній.

Правова форма змісту колективного договору полягає в тому, що в ній зафіксовані пропозиції трудового колективу, які прийняті роботодавцем з питань виробництва і господарювання. Згідно зі ст. 10 КЗпП колективний договір укладається з метою регулювання виробничих, трудових і соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників і роботодавців. Трудове законодавство визначає межі, за які сторони вийти не можуть у регулюванні цих відносин. В колективному договорі фіксуються всі загальні та групові умови праці, заробітної плати та побуту, які встановлюються на підприємстві, в установі, організації.

Суспільно-моральне значення змісту колективного договору полягає в тому, що в ньому зафіксовані моральні обов'язки трудового колективу, які направлено на зростання продуктивності праці, підвищення якості виконуваної роботи, ефективності виробництва тощо.

Таким чином, зміст колективного договору обумовлюється нормами і зобов'язаннями, які в нього включені, а також економічними і соціальними завданнями, що стоять перед підприємством. А тому умови колективного договору поділяються на 2 основні різновиди: нормативні положення і зобов'язання сторін.

Нормативні положення колективного договору містять в собі як окремі норми централізованого законодавства, так і локальні норми. Перша група нормативних положень, яка має централізований характер, має не тільки регулююче, але й важливе інформаційне значення, бо знайомить працівників з встановленими законодавством найважливішими умовами праці, додатковими пільгами тощо. Друга група нормативних положень — локальні норми, що встановлюються з питань, які або зовсім не врегульовані в централізованому порядку, або врегульовані нормами, що допускають їх подальшу конкретизацію стосовно до умов конкретного виробництва. Прийняття цих норм направлено на підвищення гарантій реалізації прав працівників конкретного підприємства. Нормативні положення колективного договору, які діють тривалий час, можуть бути виділені в окремий додаток.

Крім положень нормативного характеру в колективному договорі містяться й взаємні зобов'язання роботодавця і трудового колективу в особі уповноважених представників. На відміну від нормативних положень зобов'язання не мають загального характеру і укладаються для здійснення конкретних дій, якими і вичерпуються. Зобов'язання в колективному договорі повинні бути чітко сформульовані із зазначенням конкретних строків їх виконання, відповідальних осіб, а в разі необхідності і джерел фінансування.

Таким чином, колективний договір, по-перше, виступає як основна організаційно-правова форма, яка забезпечує активну участь працівників в управлінні підприємством; по-друге, являє собою один із найважливіших різновидів локальних нормативних актів; по-третє, є засобом реалізації планів соціального розвитку трудового колективу; по-четверте, є одним із найважливіших засобів реалізації активності та ініціативи працівників у вирішенні завдань підприємства.[10]

Отже, колективний договір — це локальний нормативно-правовий акт, який містить правила поведінки та зобов'язання сторін щодо регулювання трудових, виробничих та соціально-економічних відносин і узгодження інтересів працівників з інтересами роботодавця.

Важливе значення при розробці змісту колективного договору має його структура та спрямованість. Тематичні розділи колективного договору обумовлюються його головною спрямованістю. Головними напрямами, які визначають зміст колективного договору, е:• розвиток і підвищення ефективності виробництва, збільшення прибутків підприємства;• вирішення невідкладних завдань соціального розвитку трудового колективу, задоволення потреб працюючих;• житлово-побутове та соціально-культурне обслуговування працюючих.

Невід'ємною частиною колективного договору є додатки до нього. В додатках як правило уточнюються і розвиваються окремі зобов'язання і положення договору. Питання про те, скільки і які нормативні і зобов'язальні положення колективного договору конкретизуються і доповнюються додатками, вирішується угодою сторін. В більшості колективних договорів додатками є:• положення про виплату винагороди за результатами річної роботи підприємства;• положення про преміювання працівників;• графік відпусток;• перелік працівників з ненормованим робочим днем;• положення про порядок забезпечення спецодягом та іншими засобами індивідуального і колективного захисту працівників;• правила внутрішнього трудового розпорядку тощо.[5]