Ергування о, е з і

Це чергування є специфічним для української мови. Фонеми о, е виступають найчастіше у відкритих складах, фонема і —в закритих. Наприклад:

1. У різних формах того самого слова: семи —сім, осені — осінь, гори — гір, мого — мій, радість — радості — радістю, ніч — ночі — ніччю, піч — печі — піччю, Канів — Канева, Харків — Харкова, Чернігів — Чернігова.

2. У словах одного кореня або спільної основи: воля — вільний, будова —будівельник, робота — робітник, нога — підніжжя.

3. При зміні початкового звука о на і з'являється протетичний приголосний звук в: овес — вівса, око — вічко.

Примітка. У словах із звукосполученнями: -оро-, -оло-, -ере-, -еле- о, е в закритих складах не переходить в і.

Наприклад: подорож, мороз, сторож, очерет, шелест, прибережний, перед, через, посередній та ін.

 

ЧЕРГУВАННЯ О, Е З НУЛЕМ ЗВУКА

При заміні слова голосні о, е в суфіксах випадають. Наприклад: садок — садка, день — дня, орел — орла, сон — сну.

ЗВУК А З ЕТИМОЛОГІЧНОГО (ДАВНЬОГО) О

У сучасній українській мові є ряд слів, у яких в основі сталася зміна етимологічного (давнього) звука о на а. Наприклад: багато, багаття, багатир (у значенні багач); гаразд, гарячий (але горіти); хазяїн, кажан, калач тощо.

Таку зміну називають гармонійною асиміляцією (уподібненням).

У багатьох словах давній звук о зберігається: богатир (у значенні силач), монастир, солдат, лопата, товар, козак, гончар, корявий, поганий та ін.

 

ЧЕРГУВАННЯ Е З О ПІСЛЯ ШИПЛЯЧИХ ТА J

У сучасній українській мові після шиплячих ж, ч, ш, щ може вживатися звук є і звук о: шести —шостий, четвертий — чотири, жених —жонатий.

1. Звук є після ж, ч, ш, щ, буквосполучення дж та j живається перед м'яким приголосним (зокрема, перед складом з е та и): пшениця, вечеря, учень, щербина, жевріти, вишенька, четверо, честь та ін.

2. Звук о вживається після шиплячих, буквосполучення дж та і перед твердими тіриголоснимй: (зокрема, перед складом з

о, а у, и): пшоно, жолудь, жоржина, бдокола, чоловік, щока, жовтий, знайомий, його, іграшок, жорстокість, дружок.

3. Не змінюється е на о після шиплячих у книжних та іншомовних словах: чек, жетон, печера, чемпіон, ковчег та ін.

4. У деяких словах е зберігається після шиплячих за усталеною традицією: шепіт, черга, чепурний, черпати, чекати, щедрий, щезати, червоний та ін

При фонетичних чергуваннях у відносини альтернаціі вступають аллофонов однієї фонеми - одиниці, що виключають одне одного в різних фонетичних позиціях (наприклад, рус. [І] / / [и] в закінченнях родового відмінка єдиного числа іменників : земл і - вод и ^{[1] [3] [4]}). Таким чином, фонетичні чергування завжди позиційно. Вони служать в фонології матеріалом для визначення фонемного складу даного мови.

Фонетичні чергування поділяються на позиційні (у вузькому сенсі) і комбінаторні . Позиційні - чергування, зумовлені місцем щодо наголосу або межіслова. До такого виду фонетичного чергування ставляться оглушення і редукція. Комбінаторні чергування обумовлені наявністю в оточенні даного звуку інших певних звуків.

Чергування звуків ( аллофонов) і фонем відбуваються в рамках однієї морфеми, що представляє для них одиницю вищого рівня мови. Альтернанти можуть відрізнятися кількісно (довготою звуку) або якісно (способом освіти, місцем освіти).

За характером умов чергувань виділяються два їх типи: фонетичні (звані також автоматичними альтернація ^[3]) і нефонетіческіе (традиційні, історичні) ^[2]. Фонетичні чергування найбільш регулярні (нечисленні винятки можуть спостерігатися в іншомовних словах), однак регулярна фонетична зумовленість історично лежить в основі і нефонетіческіх чергувань. В цілому в системі формоутворення регулярність чергувань вище, ніж условотворенні. Історичні чергування

Альтернантамі історичних чергувань є самостійні фонеми. Такі чергування можуть бути як позиційними, так і непозиційної:

позиційні (морфологічні) - мають місце при регулярному формоутворенні (у певних граматичних формах, наприклад рус. водити - воджу , Дивитися - дивлюся) і словотворенні за допомогою тих чи інших морфем. Є об'єктом вивчення морфонологии;

непозиційної (граматичні) - не обумовлені позицією щодо певної морфеми, але зазвичай самі є засобом словотворення ( рус. сухий - суша , англ. advice / S / 'Рада' - advise / Z / 'Радити') [2] або формоутворення. Виступають внутрішніми флексиями і відносяться до сфери граматики.

6 Орфоепі́я (грец. ορθος — правильний, грец. επος — мова, мовлення) — це розділ мовознавчої науки, що вивчає сукупність правил про літературну вимову. Предметом орфоепії є звукові особливості мовлення, однак усне мовлення розглядається в цьому випадку не взагалі, а тільки з погляду його відповідності сучасним літературним нормам. Першим почав використовувати М. В. Гоголь

Орфоепічні норми – це загальноприйняті правила літературної вимови.

Систему норм літературної вимови вивчає орфоепія.

Українська орфоепія включає норми вимови звуків (голосних і

приголосних), а також звукосполучень у процесі асиміляції, подвоєння,

подовження, спрощення, збігу звуків.

Вимова голосних і приголосних звуків характеризується такими

особливостями:

– голосні звуки вимовляються повнозвучно в будь-якій позиції

(наголошеній чи ненаголошеній) (конвенція, інвестор); звуки [а], [і],

[у] передаються завжди чітко і виразно (аудит, акція); ненаголошений [о]

не наближається до [а], як у російській мові (конкурент, монополія), але

перед складом з наголошеним [у] та [і] – [о] (корупція, запорука);

ненаголошений [е] вимовляється як [еи], а ненаголошений [и] – як [ие]

(вексель, дисконт); звуки [е], [і] в іншомовних словах після голосних

можуть йотуватися (клієнт, егоїст);

– приголосні дзвінкі не оглушуються в кінці слів та в середині перед

глухими, тільки [г] у словах нігті, кігті, легко, вогко, дьогтю та в

похідних від них перед глухими вимовляється як [х]; глухі приголосні

перед дзвінкими передаються дзвінко (клятьба, просьба); прийменник і

префікс з перед глухими послідовно оглушуються (з товаром, з попитом);

звук [з] у префіксах роз-, без-, через- та прийменниках без, через перед

глухими залежно від темпу мовлення може вимовлятися дзвінко або оглушено

(розпорядчий, безприбутковий, через транспорт); губні, шиплячі

(неподовжені), задньоязикові і гортанний [г] звучать твердо, лише перед

[і] пом’якшено (біржа, мільйон, шість, банкір, архів); у деяких питомо

українських та іншомовних словах губні, задньоязикові, гортанний та

подовжені шиплячі пом’якшуються перед я, ю (бюджет, кювет, річчю,

бездоріжжя); перед [е] приголосні вимовляються твердо (цейтнот, тендер)

тощо.

Вимова звукосполучень пов’язана з такими процесами:

– з асимілятивними змінами; напр., у закінченнях дієслів -ться,

-шся вимовляються як [ц?:а], [с?:а] (інвестується, фінансуєшся), -жся,

-чся у дієсловах наказового способу передаються як [з?с?а], [ц?с?а]

(уріжся, морочся), [з] перед шиплячими уподібнюється до них і

вимовляється як [ш:], [ж:], [жш] (зшити, безжурність, безшумний);

– з подвоєнням звуків; напр., два звуки вимовляються при збігу однакових

приголосних на стику префікса і кореня, кореня і суфікса, двох суфіксів,

двох префіксів, основи дієслова і постфікса (віддаль, корінний,

годинник, возз’єднання, піднісся); у похідних від слів з подвоєними

звуками (законно, невинність); у прикметниках на –анн-ий, -янн-ий,

-енн-ий зі значенням можливості дії (здійсненний, але довгожданий); в

іншомовних власних назвах (Брюссель, Голландія, Канни, Оттава, Діккенс);

у словах алло, брутто, нетто та інших;

– з подовженням звуків; напр., подовжено вимовляються звуки [д], [т],

[з], [с], [л], [н], [ж], [ш], [ц], [ч] після голосного перед я, ю, є, і

у всіх відмінках імен. сер.р. на -я ІІ відм. (крім Р.в. без закінчення

зі спрощенням звуків у групах приголосних при словотворенні або

словозміні; напр., у групах ждн – жн (тиждень – тижневий), здн – зн

(проїзд – проїзний), стн – сн (якість – якісний), (містити – місце), скн

– сн (тиск – тиснути); спрощення не відбувається у питомих та іншомовних

словах на -т, -ст (агент – агентський, Карпати – карпатський), у групах

приголосних -стц-, -стч- (монополістка - монополістці), у числівниках

(шістсот, шістнадцять);