3 Послідовних етапів: виділення із зараженого організму, перебування у довкіллі,про-

никнення у новий організм. При сапронозах перший етап відсутній.

При кишкових інфекціях- фекально-оральний механізм зараження; повітряно-крапельний характерний для інфекцій дихальних шляхів; трансмісивний харак-

терний для кров'яних інфекцій.якщо зараження відбувається через переносників.

Парентеральний механізм можливий при медикаментозних втручаннях через не-

достатньо простерилізований інструментарій.Вертикальний забезпечує перехід збудника від матері до плода через плаценту. Контактний механізм властивий для інфекцій зовнішніх покривів. Він здійснюється прямим або непрямим контактом. Інфікування шляхом прямого контакту характерне, зокрема, для таких антропонозів, як: венеричні хвороби, сказ, содоку (хвороба укусу щурів), ВІЛ-інфекція. Збудники цих хвороб малостійкі у довкіллі, тому прямий контакт їм конче потрібний для зараження. Усі інші інфекції цієї групи передаються головним чином непрямим контактом: інфекційний мононуклеоз, корста, сибірка, бруцельоз тощо.

Контактно- побутовий (побутовий) шлях передачі інфекції уможливлює перенесення стійких збудників. З джерела вони потрапляють на різноманітні предмети вжитку (білизну, рушник, іграшки, дверні ручки, ванну тощо). В окремих випадках патогенні мікроби можуть дуже довго зберігатися на об’єктах довкілля, а при переміщенні цих об'єктів-заноситися на нові території. Так, відомі випадки заносу сибірки і гарячки ку при перевезеннях різноманітних предметів і товарів з однієї країни в іншу.

Розповсюдження інфекції прямим (у тому числі й статевим) і непрямим (контактно-побутовим) шляхами здійснюється повільно. Захворювання концентруються переважно у сім'ях, квартирах, виробничих і дитячих колективах.

Одні інфекції проникають через здорову шкіру, інші-лише через ушкодження під час медичних парантеральних маніпуляцій. Через недостатньо простерилізований інструментарій поширюються збудники гепатитів B, C, D, ВІЛ- інфекція та ін. враховуючи те, що збудники цих захворювань проникають лише через пошкодження зовнішніх покривів, використовують термін« рановий механізм передачі», підкреслюючи цим те, що для реалізації епідемічного процесу недостатньо лише простого контакту.

Сприятливість та імунітет

Третьою ланкою епідемічного процесу є сприятливий організм, оскільки лише в ньому може розвинутися інфекційний процес у відповідь на вторгнення збудника.

Сприятливісить- це видова здатність організму реагувати на інфікування розвитком хвороби або носійства.

До багатьох інфекційних хвороб відзначається висока сприйнятливість людей, що пов'язано як з особливостями збудників (їх патогенністю, адаптованістю до організму хазяїна, інфекційною дозою), так і з факторами, що залежать від самого організму. Так, після зараження бактеріями дифтерії, червоного тифу чи вірусом кору звичайно розвивається інфекційна хвороба з яскравими клінічними проявами. У таких випадках говорять про високу сприйнятливість до інфекцій.

Разом зх тим, люди як біологічний вид мають видову несприйнятливість до ряду інфекційних хвороб тварин, що передається за спадковістю.

Відповідно виділяють ще одне поняття, за змістом протилежне до сприйнятливості,-резистентність макроорганізму, тобто природну не сприйнятливість.

Вона базується на багатьох неспецифічних і спецмфічнтх факторах захисту.

До факторів неспецифічної резистентності належать загальні покриви- шкіра і слизові оболонки, що є серйозною механічною першкодою для мікроорганізмів. Окремі ділянки слизової оболонки вкриті миготливим епітелієм, який спияє механічному видаленню мікроорганізмів з її поверхні. Нормальна мікрофлора, що заселяє шкіру і слизові оболонки, є антагоністом для патогенної. Важливу захисну роль відіграють лізоцим, що є у всіх тканинах, шлунковий сік і травні ферменти. Вагомий неспецифічний захист складають фагоцитарна система і ряд гуморальних факторів (нормальні антитіла, комплемент, лейкіни, інтерферон та ін.).

Другою, дуже потужною лінією оборони організму є імунітет- властивість організму оберігати свою антигенну постійність впродовж життя.

Імунітет може бути природженим і набутим. Природжений імунітет у свою чергу буває видовим, завдяки якому люди не заражаються багатьма хворобами тварин, і материнським (пасивним), що зумовлений наявністю у новонароджених антитіл, отриманих від імунної матері через плаценту або з молоком. Саме цей імунітет оберігає дітей перших 3-6 міс. життя віл гепатиту А, краснухи, кору та деяких інших інфекційних хвороб.

Після перенесеної інфекції виробляється набутий природний імунітет, який може бути стерильним (коли збудник, що спричинив хворобу, видалений з організму цілком) і нестерильним (при зберіганні живого збудника в макроорганізмі). Стерильний імунітет виникає після пренесення гострих інфекцій, але напруженість його неоднакова. Так, після краснухи, кору, вітрянки, кашлюку, гепатиту А звичайно виникає стійкий довічний імунітет і повторні захворювання трапляються рідко; дифтерія, черевний тиф залишають менш стійкий імунітет; дизентерія і грип характеризуються короткочасним постінфекційним імунітетом. Нестерильний імунітет формується при туберкульозі, бруцельозі та сифілісі, захищаючи організм людини від повторних заражень.

На формування імунітету суттєво впливають різні фактори: індивідуальні особливості організму (в окремих осіб імунітет виробляється сповільнено або не виробляється)

Отож, розрізняють індивідуальний і колективний імунітет.Під колективним розуміють несприйнятливість суспільства до інфекційних хвороб.Він створюється

Внаслідок перенесеної епідемії або завдяки масовій імунізації населення. Вакцина-

ція вважається успішною, якщо після неїв колективі не менше 80% осіб набуває повноцінного імунітету. За таких умов створюється достатній імунний прошарок населення .