13.6. Методи обліку і калькулювання фактичної собівартості

Правильний розрахунок собівартості продукції має важливе значення: чим краще організований облік, тим досконаліші методи калькуляції, тим простіше виявити за допомогою аналізу резерви зниження собівартості продукції.

Метод обліку виробничих витрат – це визначення складу і розміру витрат за окремими виробами, видами, групами виробів, переділами, замовленнями і т.ін. Визначальними факторами при виборі методу обліку виробництва є галузева належність, тип виробництва, характер технологічного процесу, номенклатура продукції, що випускається, організаційна структура управління виробництвом.

В наш час можна виділити такі основні методи обліку витрат:

• стосовно технологічного процесу – позамовний, попередільний;

• за об’єктами калькуляції – деталь, вузол, виріб, процес, переділ, виробництво, замовлення;

• за способами збору інформації, що забезпечує контроль витрат, – метод прямого обліку, нормативний метод, облік з неповної собівартості.

Позамовний метод обліку витрат на виробництво застосовується в індивідуальних і дрібносерійних виробництвах обробних галузей промисловості, де виробляються вироби, що не повторюються чи повторюються рідко, а також для урахування собівартості робіт у допоміжних виробництвах підприємства.

Об’єктом обліку витрат є окреме замовлення, що відкривається на заздалегідь установлену кількість однакових виробів, або певний обсяг виконаних робіт чи послуг. Виробничі витрати розраховуються на окреме замовлення, а всередині нього – у розрізі встановленої номенклатури калькуляційних статей видатків.

Фактична собівартість випущених виробів, виконаних робіт або послуг по кожному замовленню підраховується після його закінчення підсумовуванням витрат на виробництво з урахуванням повернення невикористаних матеріальних цінностей і є не середньою, а конкретно визначеною величиною. Калькулювання фактичної собівартості окремих виробів здійснюється способом прямого обліку, тобто сума всіх витрат на виробництво поділяється на кількість виробів, що входять у замовлення.

Попередільний метод обліку витрат на виробництво застосовується в масових виробництвах, де технологічний процес складається з кількох послідовних переділів – окремих стадій обробки, що утворюють сукупність операцій або процесів, під час яких виготовляється однорідна за вихідними матеріалами і характером обробки продукція. Суть цього методу полягає в тому, що виробничі витрати враховуються за переділами виробничого процесу, а всередині кожного переділу – за калькуляційними статтями витрат. Попередільний метод застосовують головним чином в металургійній, текстильній, деревообробній, скляній, паперовій, харчовій промисловості.

Метод прямого обліку ґрунтується на аналізі фактичних витрат розрахункового періоду. Під фактичними витратами розуміють витрати, що дійсно мають місце на даному об’єкті у розглянутому періоді при фактичному обсязі виробництва і рівні обсягу спожитих виробничих ресурсів, помноженому на діючі ціни цих ресурсів. Причому контроль їх рентабельності може бути проведений таким чином, що фактичні витрати минулого періоду можуть розглядатися як планові витрати і порівнюватися з фактичними витратами розрахункового періоду.

Головний недолік розглянутого методу полягає в неможливості поточного контролю витрат. Фактичні витрати є результатом спільної дії багатьох факторів: коливань у завантаженні, зміни потужності, рівня цін, а також прояву безгосподарності на підприємстві. При цьому не досягається головна мета обліку витрат, а саме – контроль економічності.

Найбільш широко на промислових підприємствах, що виробляють товари народного споживання, застосовується нормативний спосіб. Калькулювання собівартості за нормативними витратами може застосовуватися там, де є повторення операцій у виробництві. Якщо такого повторення операцій немає, то неможливо встановити певні норми. Нормативна собівартість становить один із видів собівартості, у процесі калькулювання якої використовують нормативи, затверджені підприємством. До їх числа належать комплекс завдань, нормативів, норм і кошторисів, які використовуються для планування, організації і контролю виробничого процесу. Ці нормативи подаються у вигляді планових завдань, нормативних документів технічної підготовки виробництва, а також у вигляді нормативів витрат ресурсів і допоміжних матеріалів.

Відомо, що планову собівартість підприємства складають на квартал або рік (середня на квартал, на рік). Нормативну ж собівартість розраховують на місяць по цехах і підприємству в цілому з урахуванням браку і залишків незавершеного виробництва. По кожному кварталу і року перевіряють відповідність планової і нормативної собівартості, аналізують, щоб потім до розрахунків внести необхідні корективи для підвищення обґрунтованості планових показників.

Нормативний метод обліку витрат на виробництво характеризується такими принципами організації обліку:

1) попереднє складання нормативних калькуляцій на основі технічно обґрунтованих діючих норм витрат за основними статтями видатків на виробництво в натуральному і грошовому вираженнях;

2) облік змін діючих поточних норм і визначення впливу цих змін на собівартість продукції;

3) виявлення відхилень фактичних витрат від діючих норм за причинами і винуватцями.

Застосування системи нормативного обліку дає можливість використовувати нормативний спосіб калькулювання, при якому фактична собівартість продукції обчислюється шляхом алгебраїчного додавання до нормативної собівартості величини змін норм та відхилень від норм. Організація нормативного методу обліку дає змогу здійснювати повсякденний і безперервний облік і контроль за поточними витратами.

У країнах ринкової економіки досить широко застосовується облік витрат за неповною собівартістю, тобто коли в калькуляцію включають не всі витрати на виробництво і збут продукції. Частина накладних витрат не включається у собівартість окремих виробів, а безпосередньо віднімається з виручки за певний період під час визначення прибутку. Класичним методом калькулювання за неповною собівартістю є облік з використанням системи "директ-костінг", коли до собівартості окремих видів продукції відносять тільки прямі витрати, а до фінансового результату – непрямі. Перевагою даного принципу калькулювання слід вважати:

• можливість проведення аналізу беззбитковості на основі розподілу витрат на постійні і змінні;

• використання більш гнучкого ціноутворення, що дає змогу збільшити конкурентоспроможність продукції і зменшує наслідки "осідання" продукції на складі;

• можливість визначення прибутку, який приносить продаж кожної додаткової одиниці продукції;

• планування цін і знижок на певний обсяг продажів.

Собівартість – це один із ключових показників роботи підприємства, що використовується для визначення потреби в обігових коштах, планування прибутку, визначення економічної ефективності окремих організаційно-технічних заходів і виробництва в цілому, для внутрішньозаводського планування, а також для формування цін. За даними обліку витрат визначаються результати діяльності структурних підрозділів і підприємства в цілому, оцінюється й аналізується виконання планових завдань на зниження собівартості і підвищення ефективності виробництва.