1.3. Перспективний педагогічний досвід формування духовності особистості засобами літератури.

Над проблемою формування духовності учнів під час навчального процесу працював Ільїн Є.М. Він стверджував, що саме вчитель мови і літератури покликаний мораллю літератури формувати етичні підвалини особистості, розвивати її духовний і душевний потенціал. Особливість системи Ільїна полягає в тому, що проводячи урок літератури, вчитель має виходити із потреб учнів, їх інтересів і бажань в чомусь розібратися. Іноді неможливо відчути, чого потребує учень в даний момент, що для нього цінне, а що зовсім не важливе. „Не тільки свої запитання ставлю школярам. У тексті відшукую і їх запитання… І вже не діти „вгадують” мене, а я їх, що, мабуть, складніше й цікавіше” (12: 25)

Надзвичайно актуальними є його прийоми:

• „Мистецтво запитання”. Сучасний ритм життя вимагає не мовчазності, а цікавості. Саме таким і росте сучасне покоління, і дуже важливо навчити його не мовчати, зціпивши зуби, а ризикувати, діяти, рухатись.

• „Відкрита етика”. Іноді так потрібно відійти від сухого аналізу і перейти до відвертої розмови, до прямого, нехитрого контакту з учнем, до людського, а не лише професійного спілкування з ним.

• „Слухати учня по-толстовськи” – основний принцип педагога, що значить прагнути не „відмінної” відповіді учня, а його власної, а це речі не тотожні.

Ці та багато інших методів його системи потрібно взяти на озброєння сучасному вчителеві для того, щоб учень „нового часу” адекватно сприймав і засвоював інформацію. Саме Ільїн наголошує на тому, що „нова людина” вимагає нових підходів у навчанні, і треба не боятися ризикувати та експериментувати з учнями.

Львова Ю.Л. стверджує, що успіх на уроці літератури залежить від самого вчителя, від його психологічного настрою та усвідомленого бажання передати учням певні людські ідеали через літературу. На перше місце вона ставить саме особистість вчителя, який найпершим має бути для учнів носієм культурних надбань людської цивілізації, втіленням чеснот і моральності.

В.Біблер та його прихильники розглядають процес формування духовності особистості як процес становлення особистості в контексті вільного діалогу (спілкування) вихованців і педагогів, молодших і старших товаришів. Таке спілкування цінне тим, що учасники висловлюють свої погляди на світ і на себе в ньому. „На думку теоретиків „Школи діалогу культур”, психологія і педагогіка повинні виходити з глобальних особливостей сучасного мислення й актуальних форм діяльності, сприяти переорієнтації від „людини освіченої” до „людини культури”.(8:160-170)

Цікавими є їх ідеї про організацію навчання не на основі підручника, а на основі реальних авторських текстів конкретної культури. Саме з них учні черпають інформацію про загальнолюдські цінності, ідеали, що в сукупності і впливають на формування їх духовності. Тому результатом освітньої діяльності в „Школі діалогу культур” стає базова культура особистості. „Головним у культурі є не предмети і знання, а цінності і норми, способи мислення й творчості” .(8:160-170)

Сухомлинський В. О. також давав цінні поради щодо формування духовності особистості. Він стверджував, що „пізнання розумом і серцем повинно включати в себе не тільки захоплення красою, а й обурення злом. Із безсмертних творів світової літератури потрібно брати образи, в яких геній художників втілив людські вади, пробуджувати в юних серцях глибоко особисте почуття непримиренності зі злом”. (35:201)