Розділ VII ранній залізний вік

На початку І тисячоліття до н.е. стародавнє населення на території сучасної України почало застосовувати у своєму побуті новий метал — залізо. Це мало вирішальне значення для подальшого розвитку суспільства. Залізо сприяло появі знарядь такої міцності й гостроти, яких не можна було виготовити з каменю, міді чи бронзи.

Окремі давні народи знали залізо ще в ІУ-Ш тисячоліттях до н,е. У Єгипті і Месопотамії використовували метеоритне, чисте залізо, яке йшло на виготовлення ювелірних прикрас. Античні греки вважали винахідниками заліза стародавній народ халібів, мешканців Південно-Східного При­чорномор'я. Відносно ранню обробку рудного заліза у Закавказзі та на сході Малої АзІЇ зафіксовано й археологічними дослідженнями.

Заміна бронзи залізом на території України почалася приблизно в XI-IX ст. до н.е. В кургані білозерського періоду зрубної культури поблизу Каховки знайдено залізні кинджальчики. Поширення заліза у племен і на­родів Південно-Східної Європи припадає на IX — середину VII ст. до н.е. Раннім залізним віком на території України археологи вважають час від VIII ст. до н.е. до IV ст. н.е.

Стародавня технологія одержання заліза з болотної залізної руди сиро­дутним способом була досить складною і малопродуктивною. Руду промивали, подрібнювали і випалювали (просушували) на відкритих вогнищах (так званий агломераційний процес). Потім її разом з деревним вугіллям завантажували у горно, на дні якого було розкладено багаття. Давній каркас металургійного горна виготовляли з дерева й каменю і обмазували глиною. Шари руди і де­ревного вугілля чергувалися. У верхній частині горна залишали невеликий отвір для виходу відпрацьованих газів, у нижній — робили сопла, які з'єдну­валися з шкіряними міхами. За допомогою цих міхів у горно нагніталося непі-дігріте ("сире") повітря. Температура в горні досягала 1200°С, хоча при інтен­сивному згорянні деревного вугілля оксиди заліза відновлюються оксидами вуглецю вже при температурі 900°С. Технологія сиродутного процесу полягала практично в тому, що залізо концентрувалося в нижній частині горна у в'язкому тістоподібному стані. За такого технологічного процесу приблизно 50 % заліза залишалося в шлаках.

Після закінчення технологічного циклу давні майстри розбирали каркас горна і виймали залізну, з пористою поверхнею, болванку — крицю. Після відповідної обробки на ковадлі одержували досить високої якості залізо, з якого виготовляли знаряддя праці, побутові речі та предмети озброєння. Землеробство, як галузь господарства, характерне для більшості стародав­нього населення території України, розвивалося в тісному зв'язку з подаль­шим удосконаленням залізоробного ремесла. Не випадково, що історія ряду важливих знарядь праці починається у ранньому залізному віці (заступ, сокира, пилка, напилок тощо). За свідченням Арістотеля (IV ст. до н.е.), давні греки вже знали спеціальні технічні терміни: "сідерос"—залізо і "халіпс" — сталь. Зі сталі виготовляли клинки мечів, кинджалів, ножів та ін.

У залізному віці з самого початку були створені нові технічні можливос­ті для спеціалізації ремесел. Це зумовило другий великий поділ праці: ремесло відокремилося від землеробства. У зв'язку з цим виникає вироб­ництво безпосередньо для обміну, тобто товарне виробництво, аразом з ним і торгівля, що з часом вийшла за межі окремого племені.

Розвиток землеробства, ремесла і торгівлі сприяв поглибленню майно­вого розшарування, використанню прані рабів у населення І тисячоліття до н.е., що проживало на території Південно-Східної Європи. Це простежується, зокрема, у племен скіфів і сарматів, в античних державах Північного Причорно­мор'я, а також частково у давніх східних слов'ян межі першої половини І ти­сячоліття н.е. (зарубинецька, птлеворська і черняхівська культури).