§ 1. Березань та Ольвія

На берегах Дніпровсько-Бузького лиману виникли перші осе­редки давньогрецької культури — поселення на острові Березань і місто Ольвія. В 1926 р. для охорони пам'яток античності утворено державний заповідник. Сьогодні площа заповідної території складає 265,7 га в Ольвії та 23,6 га острова Березань. Протягом 1972-1994 рр. постійно діючу оль-війську експедицію очолював С. Д. Крижицький (з 1995 р. її науковий керівник), з 1995 р. — В. В. Крапівіна.

Поселення Борисфеніда було засноване в 645-644 рр. до н.е. на пів­острові (тепер острів) Березань. Площа поселення становила понад 10 га. Для домобудування раннього етапу розвитку Борисфеніди характерні два типи жител: напівземлянки і наземні сирцево-кам'яні будинки. Почина­ючи з кінця VI ст. до н.е. поселення було забудоване наземними житлами, що утворили вулиці й провулки. По обидва боки вулиць відкрито будинки прямокутної у плані форми площею 45-75 м². Вони складалися з кількох приміщень з глинобитними долівками й печами. Внутрішні подвір'я були вимощені. Поряд з будинками знаходилися господарські приміщення, цис­терни і глибокі колодязі. Сирцево-кам'яні житлові і громадські будинки цен­тральної частини поселення зведено на початку V ст. до н.е. Виявлено також культові споруди, зокрема апсидний храм першої половини V ст. до н.е.

З другої половини VI ст. до н.е. на Березані формується міський осере­док. У цей період БорисфєнІда була політичне незалежним утворенням — полісом, до сфери економічного і політичного впливу якого входили землероб­ські поселення по обох берегах Березанського лиману. В обігу була власна полісна монета. Борисфеніда мала економічні й культурні зв'язки з іонійсь­кими містами. Наприкінці VI ст. до н.е. Березань увійшла до складу Оль-війської держави, це зафіксовано не лише знахідками ольвійських монет і виробів, а й спільними рисами у релігійних культах.

Рис. 68. Датуючі частини амфор -- вінчики, ніжки та клейма;

1-ІУ — еволюція основних профілюючих елементів у мілетських амфорах з Нижнього Побужжя (І тип — друга половина VII — перша половина У! ст. до н.е.; II тип — друга половини VI ст. до н.е.; ПІ тип — кінець VI — початок V ст. до н.е.; IVтип — кінець першої чверті — початок третьої чверті Уст. до н.е.).

Основою економіки Березані були сільське господарство, рибний промисел, ремесла, торгівля.

З другої чверті V по Ш ст. до н.е. простежується поступовий занепад на Березанському поселенні. Життя його, як показують археологічні матеріали, тривало до кінця Ш ст. до н.е. Новий етап історії Березані датується І-Щ ст. н.е.

На Березані досліджено залишки некрополя VI — першої половини V ст. до н.е. Головним типом поховальних споруд були грунтові ями, іноді перекриті деревом і камінням. Відомо і кілька курганів, під якими виявлено колективні поховання. Обряд поховань включає трулопокладення, трупо-спалення, дитячі поховання в амфорах або урнах. Переважно нечисленний супровідний інвентар становлять керамічний і скляний посуд, предмети туалету і побуту, зброя (мечі, ножі, наконечники стріл).

Антична Ольвія була розташована на правому березі Південно-Бузького лиману біля с. Парутино Очаківського району Миколаївської області. Усере­дині VI ст. до н.е. місто заснували вихідці з Мілета. Залишки основної незатопленої частини верхнього міста становлять площу 33 га. Значна час­тина нижнього міста зруйнована водами лиману. Історію розвитку Ольвії поділяють на два етапи. Перший етап (середина VI ст. — 49—44 рр. до н.е.) характеризується поступальним розвитком економіки і культури, що був перерваний нападом гетів. На наступному етапі (друга половина І ст. до н.е. — середина III ст. н.е.) Ольвія зазнає інтенсивного тиску з боку місцевих племен і, зрештою, потрапляє в політичну залежність від Риму.

Наприкінці VI — на початку V ст. до н.е. у центрі міста були зведені перші громадські споруди: вівтар, вимощена каменем доріжка, що вела до священного гаю. Очевидно, тоді ж виникла й агора. Основу житлової забудови становили землянки і напівземлянки, розміщені по обидва боки головної поздовжньої вулиці. З початку V ст. до н.е. різко зростає щільність забудови, що було пов'язано зі збільшенням кількості мешканців. Заданими палеодемографічних спостережень, в Ольвії тоді налічувалося 6-Ю тис. чо­ловік. Основну масу населення міста становили греки/Відбувається оста­точне формування поліса — функціонують теменос і агора як центри соціально-економічного, політичного і культового життя, розпочинається карбування місцевої монети (дельфінчиків і ассів). Хоч основу економіки міста становило сшьське господарство, але досить розвинутими були вже й різноманітні ремесла та промисли. Ольвія мала міцні торговельні, куль­турні зв'язки з населенням Подніпров'я й Побужжя та із середземномор­ськими античними міськими центрами (Мілет, Хіос, Родос, Корінф та ін.).

У V ст. до н.е. простежується масовий перехід до спорудження наземних сирцево-кам'яних будинків. Навколо міста зведено оборонні кам'яні мури і башти. Центральний теменос обнесено кам'яною огорожею, в межах якої споруджено храм іонічного ордера Аполлона Дельфінія і монументальний вівтар. Цим же періодом датується поява зі східного й західного боків агори торговельних рядів, а з півдня — будинку гімнасія.

Рис. 69. Лгора в Ольвії (за С. Д. Крижицьким).

Житлові квартали Ольвії відкриті поблизу теменоса, агори, а також у Нижньому місті та на його північній околиці. Площа будинків у межах 10О-600 м². Найбагатші з них розміщувалися в центрі міста. Вони мали підвали, цистерни для зберігання води, вирізані у лесі. Реконструкція гро­мадських споруд і житлових комплексів на агорі елліністичної пори пока зує, що забудова тут була регламентована. Зокрема, до центральної площ прилягають фасадні кутові частини громадських і житлових будинків. , і У У-ІУ ст. до н.е. досить інтенсивно розвивалася економіка міста. Важ­ливу роль відігравала торгівля з Південним Причорномор'ям і Малою Азією. У 331 р. до н.е. до Ольвії підступили війська Зопіріона (одного з воє­начальників завойовницької армії Олександра Македонського). За допо­могою скіфів облогу вдалося зняти.

З кінця III — початку II ст. до н.е. на території поліса та його округи починається нова військово-політична криза. У пам'ятці тих часів — де­креті на честь Протогена, вибитому на мармуровій плиті, розповідається про людину з багатої міської верхівки, яка чимало зробила для ремонту та відновлення оборонних стін і башт Ольвії.

УII ст. до н.е. Ольвія потрапляє під протекторат скіфського царя Скілу-ра. Посилюються її зв'язки з Кримом і Неаполем скіфським. В середині І ст. до н.е. Ольвію спустошили гети. УІТ—на початку Піст. н.е. становище Ольвії дещо стабілізується. Тут розміщується римський військовий гарні­зон, а заСептимія Севера (193-211 рр.) Ольвія входить до складу римської провінції Нижня МезІя. В середині III ст. н.е., очевидно в результаті гот­ського нашестя, місто перестає існувати як античний центр.

Ольвійський некрополь виник у середині — третій чверті VI ст. до н.е. між берегом лиману та Широкою, Заячою І Парутинською балками. У V-IV ст. до н.е. некрополь значно розширився, але найбільших розмірів він досяг за елліністичного часу. У другій половині ІІІ-П ст. до н.е. некрополь ніби охопив місто підковою. Кладовище І-ІІІ ст. н.е. було розміщене на північних кордонах міста, включаючи територію частини міських кварталів ранніх епох. Найдавніші поховання на могильнику — це ґрунтові ями з до­датковими конструкціями з дерева, каменю, сирцю; могили перекривалися деревом (дошками або жердинами).

З кінця VI ст. до н.е. з'явилися підбійні могили. Підбій у нижній час­тині ями закривали закладом з каменю, дерева, сирцю, амфор, черепиці тощо. Першою половиною IV ст. до н.е. датуються земляні склепи, які складалися з дромосу та поховальної камери. У склепах робили вирізані в материковому грунті лежанки для покійників, а також спеціальні ніші для світильників І декоративного посуду. У другій половині IV ст. до н.е, почали споруджувати кам'яні склепи, над якими насипали кургани. За елліністич­ного часу будували склепи двох типів: з напівциліндричним склепінням і з двосхилим перекриттям.

Поховальний обряд мешканців Ольвії був біритуальним: трупопокладення тру по спалення. Померлих дітей ховали в амфорах, які клали у невеликі Іунтові могили. Поховання супроводжувалися різноманітним інвентарем І ритуальною їжею. Комплекс речей у похованнях відповідав соціально-міайновому стану, статі та віку померлих. Переважали місцевий столовий посуд та імпортна грецька кераміка — чорнофігурна, червонофігурна і чорнолакова. У похованнях елліністичного часу знайдено керамічні вироби Пергаму, Александрії та Гераклеї. У перших століттях нової ери набули поширення червонолакова кераміка і скляний посуд. Особливо багато амфор, які використовувались як тара для рідких і сипких продуктів.

За грецьким звичаєм ольвіополіти разом з померлим клали "обол Ха-рона" у вигляді місцевої монети (дельфїнчики). Специфічні культові пред­мети представлені курильницями, амулетами, теракотами, лекіфами, дзер­калами. У цілому для Ольвії характерний грецький поховальний інвентар. Але паралельно з цим (особливо починаючи з перших століть нової ери) простежуються елементи сарматського, фракійського і провінціал ьнорим-ського обрядів.

Починаючи з VI ст. до н.е., у Нижньому Побужжі навколо Ольвії утво­рилася досить значна округа (хора). Всього тут зафіксовано близько 100 поселень, що перебували у політичній залежності від Ольвії. Деякі з них були тимчасовими стоянками пастухів і рибалок, але переважна більшість — постійні поселення. Матеріальна культура хори в цілому ідентична культурі Ольвії та Березані. Житлові комплекси поселень становлять напівземлянки і наземні споруди зі стінами, зведеними за дерев'яним каркасом і обма­заними глиною або складеними з глиняних вальків. Археологи відкрили важливі джерела з історії розвитку культури та релігійних вірувань ольвіо-політів. Серед них представлено залишки храмів в Ольвії, святилищ на Тендрівській КосІ, на поселеннях поблизу Ольвії, чисельні написи-присвяти Ахіллу Понтарху на мармурових стелах. Особливе значення мають дослі­дження залишків храму Ахілла на острові Зміїному (Левкі), що був побу­дований ольвіополітами у VI ст. до н.е.

На поселеннях знайдено велику кількість уламків амфор та інших форм античного посуду, а також місцеві ліплені керамічні вироби.

Населення ольвійської округи займалося землеробством і скотарством. Периферійні поселення, як і Ольвія, функціонували до середини Ш ст. н.е.

§ 2. Тіра і Ніконій

Стародавня Тіра знаходилася на території сучасного Білгоро-да-Дністровського Одеської області. Як свідчать античні автори, місто заснували наприкінці VI ст. до н.е. вихідці з Мілета. Основу економіки античного міста становило сільське господарство: землеробство, виногра­дарство, виноробство, а також розведення худоби. Значну роль відігравала рибна ловля. З кінця V ст. до н.е. Тіра встановлює тісні економічні, по­літичні І культурні зв'язки з античними центрами Західного Причорномор'я та Ольвією. У середині І ст. до н.е. Тіра зазнала нашестя гетів, але життя в місті досить швидко відновилося. У перших століттях нової ери воно розви­валося під впливом Риму. Намагаючись перетворити Тіру у свій опорний пункт, римські імператори у II ст. н.е. розміщують тут свої військові легіони. УIII ст. н.е. на Тіру напали племена, що входили до складу р і зн о етнічного готського союзу. Дослідження показали, що життя в Тірі тривало приблизно до 70-х років IV ст. н.е. Пізніше на місці Тіри зводиться середньовічний Білгород — золотоординський осередок ХІП-ХІУ ст., потім з'являються фортечні мури XV ст,, турецький Акксрман і, нарешті, сучасний Білгород-Дністровський.

За топографією антична Тіра складалася, очевидно, з трьох частин: верх­ньої, терасної і нижньої. Нині залишилося близько 12 га території міста. Тут досліджено рештки житлового кварталу IV ст. до н.е. — IV ст. н.е., а також оборонний комплекс кінця IV ст. до н.е. — середини III ст. н.е. Ьудинки кварталу мали житлові, а також господарські приміщення. Стіни будинків відзначаються високою якістю кам'яної кладки. Внутрішня частина стін вкрита розписною штукатуркою. У перші століття нової ери відбувається перебудова жител кварталу, а під вимосткою вулиці було прокладено масивний водостік. Південніше цього кварталу у II ст. н.е. зводиться цитадель для римського гарнізону. У другій половині III — в IV ст. н.е. місто ще зберігало античні традиції, але склад його мешканців значно поповнюється за рахунок навколишніх поселень.

Некрополь Тіри займав значну територію безпосередньо за містом. Ближ­че до міста був ґрунтовий могильник, а далі — курганний. Над ґрунтовими могилами були кам'яні стели. Знайдені і досліджені стели датуються II ст. н.е. На некрополі виявлено окремі склепи перших століть нової ери. Склепи входять до конструкції курганів або побудовані окремо від них. Переважають два типи склепів: кам'яний ящик і монументальні споруди, що складалися з дромоса та поховальної камери. Поховальному обряду властивий біритуалізм: кремація та інгумація

.

Рис. 70 Матеріали з некрополя Тіри.

Рештки міста Ніконій виявлено на лівому березі Дністра біля с, Рок-солани Одеської області. Значну частину його знищили води лиману. Міс­то заснували іонійці в останній третині VI ст. до н.е. Про нього згадують античні автори Арріан, Птолемей, Страбон та ін. У соціальпо-економічному розвитку Ніконія простежено кілька етапів. Наприкінці VI і в першій поло­вині V ст. до н.е. місто було значним землеробським і ремісничим центром, карбувало свою бронзову монету із зображенням сови і мало тісні еконо­мічні зв'язки із Середземномор'ям. Протягом другої половини У-ІУ ст. до н.е. тривав розквіт міста, його територія значно зросла і була обнесена обо­ронним муром. УІІІ-П ст. до н.е. Ніконій поступово занепадає, зменшується його територія і обсяг торгівлі з грецькими центрами. Протягом І-ІУ ст. н.е. життя в місті поступово відновлюється.

На території Ніконія досліджено наземні сирцево-кам'яні і кам'яні бу­динки, вимощені камінням та уламками кераміки подвір'я і вулиці. У забу­дові міста переважає прямокутне і терасоподібне планування. Зокрема, від­крито і досліджено будівельний комплекс другої половини IV ст. до н.е., що складався з розташованих по обидва боки вулиці житлово-господар­ських об'єктів з розвинутою системою водопостачання. Житлові будинки мали наземні господарські приміщення (6-10 м²) і ями — льохи. Для І-ІУ ст. зафіксовано рештки одно- і багатокімнатних житлових приміщень з вимощеними подвір'ями.

Некрополь Ніконія, розташований на плато на схід від міста, складався з курганних і ґрунтових могил. Відкрито кілька курганів IV ст. н.е., які містили в собі від одного до дев'яти поховань у простих ямах і в ямах з підбоєм. Входи до поховальної камери, зазвичай, закривалися амфорами. Поховаль­ний обряд—трупопокладення північної і південної орієнтації, трапляються і трупоспалення. У поховальному інвентарі—кераміка, прикраси, зброя, моне­ти. У перші століття нової ери дітей ховали в керамічних амфорах і глеках.

Сільські поселення Нижнього Подністров'я. Сільські поселення, в основному, синхронні історії Тіри та Ніконія. На Лівобережжі відкрито 15 постійних поселень VI-V ст. до н.е. Відомі тимчасові поселення пасту­хів та риболовів. Найкраще вивчено поселення Надлиманське ПІ, роз­ташоване иа високому плато біля Гарагольської затоки Дністровського лиману. Житлові й господарські споруди представлені тут напівземлянками площею 6-8 м². Поряд відкрито господарські ями для зберігання зерна та інших продуктів. Серед знахідок переважає гончарний посуд (амфори, горщики, миски), трапляються також керамічні вироби, виготовлені безгончарним способом. На окремих фрагментах посуду виявлено давньо­грецькі графіті. Відомі також теракотові скульптурки \/1-У ст. до н.е.

Аналогічні матеріали знайдено й на інших поселеннях сільської пери­ферії Тіри та Ніконія. Основою економіки цих поселень у VI-V ст. до н.е. і в наступні два століття були землеробство і скотарство. У Нижньому Подністров'ї виявлено 80 поселень, що датуються ІУ-Ш ст. до н.е. Повне уявлення про такі пам'ятки дають розкопки Надлиманського городища І поселення поблизу с. Миколаївка.

Для поселень римського часу характерні, в основному, наземні житла (селище Молога П на Дністровському лимані). Серед речових знахідок тут переважає гончарний посуд. Ці поселення були сільською округою Тіри і Ніконія перших століть нової ери.