- •Патофізіологія серця і судин: Серцева недостатність. Ішемічна хвороба серця. Атеросклероз. Патофізіологія зовнішнього дихання. Гіпоксія Серцева недостатність. Ішемічна хвороба серця.
- •Серцева недостатність від пошкодження міокарда
- •Ішемічна хвороба серця
- •Основними етіологічними факторами іхс залишаються:
- •Атеросклероз коронарної судини
- •Класифікація іхс.
- •Атеросклеротична бляшка. Тромбоз
- •Кардіосклероз, гіпертрофія кардіоміоцитів по периферії рубця
- •Недостатність зовнішнього дихання
- •Зменшення вентиляції альвеол
- •Порушення вентиляційно-перфузійного співвідношення
- •Порушення дифузії газів у легенях
- •Зміни регуляції дихання
- •Задишка
- •Набряк легень
- •Бронхіт
- •Пневмонія
- •Хронічні неспецифічні захворювання легень
- •Бронхоектази
- •Емфізема легень
- •Бронхіальна астма
- •Професійні захворювання легень
- •Пневмоторакс
- •Гіпоксія
- •Характеристика різних видів гіпоксії
- •Гіпоксична гіпоксія
- •Гемічна гіпоксія
- •Циркуляторна гіпоксія
- •Гістотоксична гіпоксія
Емфізема легень
Емфізема легень - патологічний стан легеневої тканини, який характеризується підвищеним вмістом у ній повітря. Розрізняють везикулярну, хронічну дифузну обструктивну, хронічну вогнищеву, вікарну, первинну панацинарну, старечу й інтерстиціальну емфіземи.
Розвиток везикулярної емфіземи пов’язаний із хронічним бронхітом, бронхіолітом і їх наслідками - множинними бронхоектазами та пневмосклерозом. З’ясовано, що при цих захворюваннях наявний дефіцит інгібіторів протеаз - трипсину, еластази, колагенази. Недостатність важливого сироваткового інгібітора 1-антитрипсину може бути генетично зумовлена. Активація еластази і колагенази спричиняє руйнування міжальвеолярних перегородок із злиттям альвеол у більші.
Хронічна дифузна обструктивна емфізема виникає при хронічному дифузному бронхіті. Розвиток її зводиться до клапанного механізму. Він полягає у тому, що слизовий згусток, який утворюється у дрібних бронхах і бронхіолах, при вдиху пропускає повітря в альвеоли, але не дозволяє йому вийти під час видиху. Повітря скупчується в ацинусах, які внаслідок недостатності еластичних і колагенових волокон розширюються. При переважному розширенні респіраторних бронхіол і ацинуса говорять про центроацинарну емфізему, а в разі розширення великих бронхів і ацинуса - про панацинарну емфізему.
Розтягнення стінок ацинуса призводить до стоншення міжальвеолярних перегородок, розширення міжальвеолярних пор і утворення везикулярних пухирів.
Капілярна сітка перегородок запустіває. Таким чином, спостерігається значне зменшення площі газообміну і порушується вентиляційна функція легень. Запустівання капілярної сітки альвеол разом із склерозом міжальвеолярних капілярів призводить до розвитку гіпертензії малого кола кровообігу і гіпертрофії правого шлуночка серця (легеневе серце).
Хронічна вогнищева емфізема виникає внаслідок перифокального розширення ацинусів і респіраторних бронхіол навколо старих вогнищ туберкульозного запалення або постінфарктних рубців. При злитті кількох пухирів говорять про бульозну емфізему.
Пухирі, які розташовані під плеврою, можуть прориватися в плевральну порожнину і викликати спонтанний пневмоторакс. Цей вид емфіземи не супроводжується гіпертензією малого кола кровообігу, оскільки капілярне русло пошкоджується на обмеженій ділянці легень.
Вікарну емфізему ще називають компенсаторною. Вона виникає після видалення частини легені або однієї з легень. Цей вид емфіземи супроводжується компенсаторною гіпертрофією і гіперплазією структур легені, яка залишилася.
Причина первинної (ідіопатичної) емфіземи невідома. Для неї характерні такі ознаки, як атрофія стінки альвеол, редукція капілярної стінки, гіпертензія малого кола кровообігу.
Розвиток старечої емфіземи пов’язаний із віковою інволюцією легень.
Інтерстиціальна емфізема характеризується проникненням повітря у проміжну тканину. Причиною такого явища є розрив альвеол при сильних кашльових рухах. Через клітковину кореня легені повітря проникає в міжклітинні простори середостіння (пневмомедіастинум), підшкірну клітковину шиї, грудної клітки, голови (підшкірна емфізема). При натискуванні на роздуті повітрям ділянки шкіри чути характерний хруст (крепітація).
