Розділ 1.1 Міжнародна економічна діяльність: сутність, особливості та суб’єкти

1.1.1. Предмет курсу: природа та визначення міжнародної економічної діяльності

Міжнародна економічна діяльність України становить неоднорідний та багатоаспектний предмет вивчення. Її можна розглядати і в контексті національних інтересів, і в регіональному та глобальному масштабах. У першому аспекті така діяльність є засобом досягнення підприємницьких і загальнодержавних цілей у процесі співробітництва із зарубіжними партнерами. У другому — весь господарський механізм України постає невід’єм­ною складовою світової економіки, елементом більш загальної системної цілісності, інтернаціональних ринкових структур.

Системна трансформація в Україні, основним змістом якої є формування ринкового середовища та демократизація усіх ланок соціального життя, справедливо розглядається як важлива передумова розширення та підвищення ефективності міжнародної економічної діяльності в комплексі її макро- та мікроекономічних форм. Така позиція була офіційно закріплена в Стратегії економічної та соціальної політики на 2000—2004 рр. Одним із ключових елементів концепції державного розвитку, метою якого є забезпечення високих щорічних темпів економічного зростання (починаючи з 2002 р. на рівні 6—7 %), розглядається оптимізація та збільшення позитивного впливу з боку механізмів міжнародної економічної діяльності України. При цьому транснаціоналізація української економіки, що зорієнтована на підвищення міжнародної конкурентоспроможності, дедалі більшою мірою визначатиме глобальну перспективу держави.

Міжнародні господарські зв’язки для нашої країни є одним із ключових факторів розвитку. Про це свідчать такі дані: тільки протягом періоду з початку незалежності до кінця століття частка експорту товарів та послуг у структурі ВВП України зросла з 24—26 % до 45—47 % (особливо значним було зростання частки експортного «покриття» ВВП у 1994 та 1995 рр.). Ці дані переконливо свідчать про утвердження економіки України як самостійного організму, здатного до саморегулювання та виживання в міжнародній конкурентній боротьбі. Причому зростання вітчизняного експорту протягом цього періоду відбувалося здебільшого за рахунок збільшення вивезення товарів та послуг до провідних індустріальних держав та інших країн далекого зарубіжжя (відповідна частка в українському експорті у 1999 р. становила 64 %).

Разом з тим практика довела безпідставність уявлень про автоматичне розв’язання цих завдань тільки завдяки обмеженим заходам фінансового та структурного характеру (антиінфляційних, жорстких монетарних обмежень, формальних роздержавлення, демонополізації та приватизації). Необхідним є проведення активної державної політики, забезпечення сприятливих нор­мативних та організаційних передумов міжнародної економічної діяльності. Передусім стоїть завдання подолати такі головні перешкоди:

• недосконалість та нестабільність законодавчої бази міжнародної економічної діяльності, відсутність внутрішньо узгодженої системи митного, податкового регулювання, механізмів банкрутства;

• нерозвиненість або відсутність багатьох важливих інституцій регулювання міжнародної економічної діяльності, сприяння їй, передусім у банківській, страхувальній, кредитній, фінансовій сферах;

• адміністративні і фінансові обмеження, несприятливі для експортно-імпортних та інвестиційних операцій умови митного та податкового регулювання;

• дефіцит інституцій і організаційних структур підтримки та обслуговування міжнародної економічної діяльності, зокрема інформаційних, маркетингових, дослідних, аналітичних центрів, консалтингових та інжинірингових служб.

Завданнями особливого порядку, які виходять далеко за межі міжнародної економічної проблематики, але являють собою необхідну передумову оптимізації участі України у світогосподарсь­ких відносинах, є подолання тінізації та криміналізації суспільно-господарського життя в країні, бюрократизації та корумпованості управлінських структур, забезпечення політичної стабільності та проведення загальної структурної реформи. До речі, якщо згідно з міжнародною статистикою загальносвітові обсяги тінізації становлять 5—10 % від ВВП, в африканських країнах, які є найяскравішим прикладом надмірної тінізації, — 30 %, то в Україні відповідний показник навіть не піддається достатньо вірогідній оцін­ці й становить, за різними розрахунками, від 40 % до 60 % ВВП.

Отже, цілком практичні цілі обрання адекватних методик та концептуальних підходів у міжнародній економічній діяльності актуалізують вивчення широкого масиву закономірностей та практичних особливостей, які характеризують реальні процеси та перспективи роботи національних і світових ринків, а також їх регулювання.

Але щоб краще зрозуміти сутність та особливості міжнародної економічної діяльності, нам слід, по-перше, уточнити основні терміни, які використовуватимуться в курсі.

Навіщо це потрібно, зрозуміло: адже не тільки в господарській, соціальній практиці, а й у науці різне тлумачення термінів призводить до непорозумінь, помилкових рішень або висновків. Утім, значення термінів теж не варто абсолютизувати. «Оволодій предметом, а слова знайдуться», — казав Горацій, і він був правий: адже будь-які визначення містять у собі певну умовність. Сутність об’єктивного явища лишається тією самою незалежно від того, наскільки вдало її описують ті чи інші поняття.

Отже, визначаючи предмет міжнародної економічної діяльності, слід враховувати наявність великої кількості дефініцій. Але в найбільш широкому розумінні та як своєрідний відправний пункт можна взяти таке: міжнародна економічна діяльність — це поняття, яке застосовується і в практиці господарювання, що виходить за національні кордони, і в теорії, яка таку практику вивчає.

Його синонімом є термін «зовнішньоекономічна діяльність», який певною мірою є анахронічним, а також таким, що абсолютизує певну функціональну обмеженість своїх суб’єктів.

Про що йдеться? Вжиття цього терміна концептуально презюмує таку схему: існують національні суб’єкти господарської діяльності, які час від часу вдаються до господарських контактів з партнерами ззовні своєї країни. Але, як ми знаємо, дедалі частіше життя породжує інші моделі організації економічних систем. Їх проявами є транснаціональні господарські структури — міжнародні монополії, спільні підприємства, міждержавні інтеграційні об’єднання, які за своєю природою не відповідають моделі взаємодії «внутрішніх» підприємницьких структур або самодостатніх державних економік.

Отже, виходячи з завдань курсу, що висвітлюється в цій книзі, все ж доцільніше користуватися здебільшого саме терміном «міжнародна економічна діяльність». Адже саме це поняття, яке є дещо ширшим, органічно охоплює не тільки власне сферу виробничої, комерційної діяльності, ті міжнародні за характером економічні акції, які спрямовані на отримання та максимізацію індивідуального, приватного прибутку, поліпшення власного добробуту. Воно поширюється також і на непідприємницькі, регулятивні за характером акції, на інструменти впливу з метою поліпшення загальних умов господарювання як з боку національних урядів, спеціалізованих інститутів, так і з боку міжнародних організацій та структур.

Таким чином, широке тлумачення терміна «міжнародна економічна діяльність» охоплює всі форми господарювання, до яких залучаються різнонаціональні за походженням або місцем свого перебування кооперанти, агенти підприємницької та регулятивної діяльності.

Подібно до відомого епічного сюжету, в якому йшлося про відокремлення вод моря від вод річок, які в нього впадають, непереборні труднощі виникають і під час спроби чітко розмежувати національний та інтернаціональний сектори економічної діяльності, виділити «чистих» та «нечистих» суб’єктів міжнародного співробітництва. Експортне виробництво потребує технологічних поставок однонаціональних «неекспортерів». Предмети імпорту, після того як їх ввезено з-за кордону, перебувають в обігу на умовах, цілком подібних до тих, згідно з якими купуються та продаються товари національного виробництва. Іноземний турист на побутовому рівні має такі самі купівельно-споживацькі права, що й громадянин країни, до якої він прибув.

Але чи означає сказане відсутність критеріїв міжнародної еконо­мічної діяльності? Ні, такі критерії є, адже самі факти справляння мита, експортно-імпортного регулювання, контролю за транскордон­ним рухом капіталів та ін. указують на їх практичне застосування.

Які ж підприємницькі, регулятивні види економічної діяльності ми можемо вважати міжнародними за своїм характером? Адже очевидно, що не будь-які акції на території певної країни за участі іноземних громадян можна віднести до категорії міжнародних. Так само, як і діяльність співвітчизників, котрі перебувають, можливо мешкають, за кордоном, далеко не завжди класифікується як міжнародна.

Інакше кажучи, постає питання: що можна вважати невід’єм­ним та специфічним атрибутом міжнародної економічної діяльності або критерієм визначення її природи? Очевидно, те, що є підставою для констатації, вивчення та дослідження самого пред­мета міжнародної економічної діяльності. Те, що випливає з тієї практичної різниці між формами господарювання і комерційної діяльності, яку породжує факт існування різних держав, належності до них агентів підприємницької діяльності.

Ця різниця пов’язана з необхідністю сплачувати мито, податки, з наявністю чи відсутністю певних пільг, обмежень тарифного та нетарифного характеру. Отже, з усім тим, що породжується міжнародним фактором. Але наскільки широкою є дія цього фактора? Проаналізуємо на прикладах.

Скажімо, якщо іноземець перебуває на території України, то це зовсім не означає, що він обов’язково матиме особливий економічний статус у разі проведення будь-яких підприємницьких операцій або реалізації своїх соціальних прав. Такі події господарського життя, як купівля-продаж товару чи послуги, рух інвестиційних ресурсів або робочої сили, що відбуваються на території тільки однієї держави, як правило, не є приводом для засто­сування механізмів зовнішньоекономічного регулювання, зокрема митних зборів, міжнародних або іноземних правових норм. Хоча для того, щоб потрапити на територію України, та сама фізична особа мала перетнути кордон держави, а це вже можна вважати актом міжнародної економічної діяльності, якщо стосовно неї застосовувалися митні процедури, правила регулювання міжнародної міграції тощо. Аналогічно і майно, виробнича власність іноземного походження можуть «працювати» в економіці певної країни на загальних умовах, попри те, що попередньо відповідні матеріальні об’єкти, носії майнових прав перетинали національні кордони як предмети міжнародної економічної діяльності.

Разом з тим спільні операції співвітчизників, яких розділяють державні кордони (а точніше — кордони митних територій), можуть мати міжнародний характер. (Уточнення щодо належності економічного суб’єкта до певної митної території має принциповий характер: адже кордони митні можуть не збігатися з кордонами державними, а останні, у свою чергу, можуть інколи навіть не братися до уваги у випадках спільної участі відповідних країн в інтеграційних блоках.) Наприклад, грошові перекази, пересилання товарів з-за кордону пов’язані із застосуванням специфічних юридичних та адміністративних норм, грошовими стягненнями.

Отже, феномен міжнародної економічної діяльності виникає там і тоді, де і коли має місце перетинання кордонів митних територій такими реальними об’єктами, як:

• товари;

• послуги;

• капітали;

• сировинні ресурси;

• нарешті, люди.