1.4. Організація матеріальної відповідальності

Загальні підстави й умови матеріальної відповідальності працівників за шкоду, заподіяну підприємству, визначені главою ІX КЗпП «Гарантії при покладенні на працівників матеріальної відповідальності за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації».

Матеріальна відповідальність працівників — це один з видів юридичної  відповідальності, що виражається в обов'язку працівників покрити повністю або частково матеріальну шкоду, що була заподіяна з їх вини підприємству.

Основними нормативними актами, що регулюють матеріальну відповідальність на підприємстві є:

1) Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію», затверджений Верховною Радою України від 17.07.1997 № 469/97-ВР (зі змінами і доповненнями), що визначає правові, організаційні, економічні та фінансові особливості утворення і діяльності сільськогосподарських кооперативів [22];

2) Кодекс Законів про працю, затверджений Верховною Радою України  від 10 грудня 1971 року № 322-VIII (зі змінами і доповненнями), який визначає правові засади і гарантії здійснення громадянами України права розпоряджатися своїми здібностями до продуктивної і творчої праці [13];

3) Постанова «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», затверджена Кабінетом Міністрів України від 8 лютого 1995 р. № 100 (зі змінами і доповненнями), яка визначає основні етапи обчислення середньої заробітної плати за для відшкодування шкоди, завданої здоров’ю працівників при виконанні їх трудових обов’язків;

4) Типова форма № П-1 «Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу», затверджену наказом Державного комітету статистики України від 5 грудня 2008 року № 489 (зі змінами і доповненнями), який визначає основні вимоги щодо прийняття осіб на роботу;

5) Інструкція «Про порядок реєстрації виданих, повернутих і використаних довіреностей на одержання цінностей», затвердженій наказом Мінфіну України від 16.05.1996 р. № 99 (зі змінами і доповненнями) [22].

6)Договір про повну і індивідуальну матеріальну відповідальність;

7)Договір про колективну матеріальну відповідальність.

Трудове законодавство передбачає два види матеріальної відповідальності працівників обмежену і повну. Основний вид матеріальної відповідальності працівника - обмежена матеріальна відповідальність, яка полягає в обов'язку працівника, з вини якого було заподіяно шкоду, відшкодувати власнику (уповноваженому ним органу) пряму дійсну шкоду, але не більше його середнього місячного заробітку.

За правилами ст. 132 КЗпП за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'язків, працівники, з вини яких заподіяна шкода, несуть матеріальну відповідальність у розмірі прямої дійсної шкоди, але не більше свого середнього місячного заробітку, крім випадків, коли законодавством вона передбачена в більшому, ніж цей заробіток розмірі.

У відповідності до ст. 133 КЗпП України обмежену матеріальну відповідальність несуть:

1) працівники - за псування або знищення через недбалість матеріалів, напівфабрикатів, виробів (продукції), інструментів, вимірювальних приладів, спеціального одягу та інших предметів, виданих підприємством працівнику в користування;

2) керівники підприємств і їхні заступники, керівники структурних підрозділів та їхні заступники при заподіянні шкоди підприємству, зайвими грошовими виплатами, неправильною постановкою обліку і зберігання матеріальних чи грошових цінностей та ін.

Повна матеріальна відповідальність за шкоду, заподіяну працівником, виникає, якщо:

1. Одержано майно та інші цінності працівником під звіт за разовим дорученням або за іншими разовими документами.

2.Шкоди завдано діями працівника, які мають ознаки діянь, переслідуваних у кримінальному порядку з обов’язковим додаванням доказів.

3. Шкоди завдано працівником, який був у нетверезому стані.

4.Шкоди завдано недостачею, умисним знищенням або умисним зіпсуттям матеріалів, виробів (продукції) та ін.

5. Відповідно до законодавства на працівника покладено повну матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству при виконанні трудових обов'язків (перевитрата пального на автомобільному транспорті). Договір про повну індивідуальну матеріальну відповідальність наведено у Додатку К.

На підприємстві існує такий порядок прийому на роботу матеріально – відповідальних осіб:

1) Особа, яка працевлаштовується, зобов’язана подати паспорт, трудову книжку, диплом або інший документ про освіту чи професійну підготовку, довідку про присвоєння ідентифікаційного номера, видану податковим органом, свідоцтво про загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

2) Співбесіду проводить відділ кадрів чи керівник підприємства. На цьому етапі, зокрема, з’ясовують, чи не має особа, яка працевлаштовується, обмежень на виконання майбутньої роботи, обов’язків за певною посадою.

3) Погодження умов трудового договору визначено сторонами майбутніх трудових відносин: особою, яка працевлаштовується, – з одного боку, і роботодавцем (зазвичай керівником підприємства) – з другого. Обов’язкові умови трудового договору передбачають місце роботи, посаду, оплату праці (посадовий оклад, оклад, тарифна ставка, інші складові заробітної плати, які підприємства, як правило, визначають положеннями про оплату праці, преміювання, виплату винагороди за результатами роботи за рік) та строк дії трудового договору (контракту).

4) Трудовий договір укладається в письмовій формі. На підставі оформленого трудового договору (контракту) видається наказ про прийняття особи на роботу (призначення на посаду, якщо йдеться про керівних працівників, професіоналів, фахівців).

На практиці заповнюють типову форму № П-1 «Наказ (розпорядження) про прийняття на роботу», затверджену наказом Державного комітету статистики України від 5 грудня 2008 року № 489. Залежно від досягнутої угоди щодо умов трудового договору (контракту) у формі зазначають дату початку роботи, а якщо укладено строковий трудовий договір – і дату його припинення.

Порядок укладання угод про матеріальну відповідальність працівника закріплюється письмовим договором. Договір про повну індивідуальну відповідальність укладається підприємством з працівником, вік якого перевищує 18 років і який займає посаду або виконує роботи, безпосередньо пов'язані зі зберіганням, обробкою, продажем (відпуском), перевезенням або застосуванням у процесі виробництва переданих їм цінностей.

При спільному виконанні працівниками окремих видів робіт, коли неможливо розмежувати матеріальну відповідальність кожного працівника, може укладатися письмовий договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність. Цей договір укладається між підприємством і всіма членами колективу (бригади). Договір про колективну (бригадну) матеріальну відповідальність наведено у Додатку Л.

Довіреність на підприємстві видається тільки працівникам підприємства. Перед видачею довіреності за ф. № М-2 працівники інструктуються про порядок, терміни використання та звітування за цим документом (Додаток М). Видача довіреності працівнику здійснюється під розписку та реєструється в журналі реєстрації довіреностей типова форма № М-3 (Додаток Н).

Строк дії довіреності на підприємстві в загальному випадку не повинен перевищувати 10 днів (п. 8 Інструкції). У випадках, коли в нормативному документі прямо не вказано, календарні це чи робочі дні, — рахувати потрібно саме календарні. Як виняток, довіреність за ф. № М-2 можуть виписати й на календарний місяць, але тільки коли одержання цінностей здійснюється за розрахунками в порядку планових платежів або доставка яких здійснюється централізовано-кільцевими перевезеннями.

Заповнюють довіреність за ф. № М-2 працівники, які обіймають посади, що надають право складати довіреність на одержання цінностей. Тобто коли посадовою інструкцією передбачена така функція працівника, і керівник призначає таку особу на виписування та реєстрацію виданих, повернених і використаних довіреностей за ф. № М-2 (п. 5 Інструкції).

Довіреність за ф. № М-2 підписують одночасно керівник і головний бухгалтер або вповноважені ними заступники. Під час заповнення довіреності повинні бути заповнені реквізити, наявні виправлення та помарки повинні бути підтверджені підписами тих же осіб, які підписали довіреність та зазначено правильні дані довіреної особи. Незаповнені рядки довіреності за ф. № М-2 обов’язково прокреслюються.

При встановленні винної особи і відповідно договору про матеріальну відповідальність працівнику, який завдав шкоду, підприємство надає можливість добровільно відшкодувати збитки повністю або частково. Це Відшкодовувати завдану шкоду працівник може внесення певної грошової суми в касу підприємства або відшкодувати збитки в натурі. Для останнього необхідна згода власника або уповноваженого ним органу. Відшкодовуючи шкоду в натурі, працівник може передати власнику або уповноваженому ним органу рівноцінне майно на заміну втраченого або відремонтувати пошкоджене.

При не відшкодуванні збитку підприємству працівником передбачений примусовий порядок відшкодування шкоди шляхом утримання суми збитків із заробітної плати працівника за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу. Покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника підприємства або уповноваженого ним органу шляхом відрахування із заробітної плати.

Керівниками підприємств та їх заступниками покриття шкоди в межах середньої місячної заробітної плати може здійснюватись за розпорядженням вищого в порядку підлеглості органу.

У випадках, коли розмір шкоди перевищує середню місячну заробітну плату, її відшкодування провадиться шляхом заявлення позову до районного (міського) суду.

Судовому розгляду підлягають заяви власника підприємства або уповноваженого ним органу до працівника про відшкодування шкоди в розмірі, що перевищує середній місячний заробіток. Шкода може перевищувати й середню місячну заробітну плату, але відповідно до законодавства працівник може нести відповідальність тільки в межах свого середнього місячного заробітку.

За шкоду, заподіяну внаслідок порушення трудових обов'язків, працівник несе відповідальність перед підприємством, з яким перебуває у трудових правовідносинах. Для звернення до суду власника або уповноваженого ним органу на підприємстві встановлено річний строк з дня виявлення заподіяної працівником шкоди. Днем виявлення шкоди вважається день, коли власнику або уповноваженому ним органу стало відомо про наявність шкоди, заподіяної працівником (виявлення внаслідок інвентаризації матеріальних цінностей, ревізії або перевірки фінансово-господарської діяльності підприємства) [8]. Розрахунок розміру відшкодування матеріального збитку наведено в Додатку П.