- •А.П. Поплавська історія психології
- •А.П. Поплавська історія психології
- •Передмова
- •«Історія психології»
- •Теоретичні відомості з курсу «Історія психології»
- •Тема 2. Антична психологія: її особливості
- •2.1. Погляди на природу психічного
- •2.2. Психологічні погляди в епоху еллінізму
- •2.3. Олександрійська наука.
- •Тема 3. Зародження психологічної думки Стародавнього Сходу
- •Тема 4. Психологічні ідеї середньовічної Європи
- •Тема 5. Психологічні ідеї епохи Відродження
- •Тема 6. Психологічна думка Нового часу
- •Тема 7. Психологічні ідеї епохи просвітництва
- •Тема 8. Розвиток психології як науки у першій половині хіх століття та її становлення
- •8.1. Розвиток асоціанізму
- •8.2. Принцип біологічного детермінізму
- •Тема 9. Становлення психології та розвиток її галузей у другій половині хіх століття
- •9.1. Психофізика
- •Структуралізм
- •Тема 10. Попередники функціоналізму
- •10.1. Диференційна психологія
- •10.2. Зоопсихологія
- •10.3. Вюрцьбурзька школа
- •Тема 11. Функціоанлізм
- •Тема 12. Біхевіоризм
- •Тема 13. Гештальтпсихологія
- •Тема 14. Психоаналіз
- •Тема 15. Неофрейдізм
- •Тема 16. Гуманістична психологія
- •Тема 17. Когнітивна психологія
- •Тема 18. Внесок різних психологів у розвиток психології
- •18.1 Дослідники інтелекту
- •18.2. Дослідники вищої нервової діяльності та типів темпераменту
- •18.3. Психологія особистості
- •18.4. Жіноча психологія
- •18.5. Російські психологи
- •18.6. Радянські психологи
- •18.7. Українські психологи
- •Плани семінарських занять
- •Історія психології, її предмет і задачі
- •Антична психологія, її особливості та відмінності
- •Вчення про душу в феодальному суспільстві
- •Історія психології епохи Відродження
- •Психологічна думка у XVII столітті: підходи та особливості
- •Особливості та характеристика історії психології XVIII століття
- •Теоретичні проблеми становлення психології як самостійної науки
- •Основні психологічні школи та їх еволюція у хіх-хх ст.
- •Розвиток психологічної думки в Росії: історія та сучасність
- •Становлення психологічних знань в Україні у власних межах
- •Розвиток психології на порозі XXI століття
- •Питання для самоконтролю за модулями
- •Зародження психологічних знань
- •Індивідуальні завдання Тематика рефератів
- •Екзаменаційні питання
- •Література
- •Термінологічний словник
- •Російські, радянські та українські психологи
- •Українські психологи
- •Історія зарубіжної психології
- •Попередники функціоналізму
- •69002, М. Запоріжжя, пр. Леніна, 92/13
Тема 3. Зародження психологічної думки Стародавнього Сходу
ІБН СИНА (980-1037) (в латинській транскрипції – Авіценна) – таджицький лікар і психолог. Створив природно наукове вчення про душу, в якому узагальнив досягнення арабомовної науки, пояснив характер залежності психічних процесів від устрою і діяльності мозку. Особливу увагу приділив зв'язку в онтогенезі між розвитком психіки і віковими змінами організму.
З погляду розвитку природничо-наукових знань про душу, особливий інтерес має медична психологія Ібн-Сіни. В ній важливе місце приділялося ролі афектів у регуляції та розвитку поведінки організму. Створений Ібн-Сіною «Канон медичної науки» забезпечив йому «самодержавну владу в усіх медичних школах в середні віки».
Ібн-Сіна був також одним з перших дослідників в області вікової психології. Він вивчав зв'язок між фізичним розвитком організму і його психологічними особливостями у різні вікові періоди, додаючи при цьому важливого значення вихованню. Саме за допомогою виховання здійснюється, за Ібн-Сіною, вплив психічного на стійку структуру організму. Почуття, що змінюють течію фізіологічних процесів, виникають у дитини в результаті впливу на нього оточуючих людей; викликаючи у дитини ті чи інші афекти, дорослі формують його натуру.
Фізіологічна психологія Ібн-Сіни включала, таким чином, припущення про можливість керувати процесами в організмі і навіть надавати організму визначеного стійкого складу шляхом впливу на його почуттєве, афективне життя, що залежить від поведінки інших людей. Ідея взаємозв'язку психічного і фізіологічного (не тільки залежність психіки від тілесних станів, але й її здатність – при афектах, психічних травмах, діяльності уяви – глибоко впливати на них) розроблялася Ібн-Сіною на основі його великого медичного досвіду.
Є відомості про те, що, не обмежуючись спостереженнями, він спробував вивчити це питання експериментально. Двом баранам давалася однакова їжа, при цьому один харчувався в звичайних умовах, а поруч з іншим прив'язували вовка. У результаті другий баран, незважаючи на нормальне харчування, починав худнути і швидко гинув. Невідомо, яке пояснення Ібн-Сіна давав цьому досліду, але сама його схема говорить про відкриття ролі протилежних емоційних установок у виникненні глибоких соматичних зрушень. Усе це дає підставу бачити в дослідженнях Ібн-Сіни зачатки експериментальної психофізіології емоційних станів.
Ібн-аль-Хайсама (XI ст.) (у латинській транскрипції Альгазена). Особливий інтерес арабські натуралісти і математики виявляли до органів зору. Серед досліджень у цій області виділяються відкриття Ібн-аль-Хайсама. У кожному зоровому акті він розрізняв, з одного боку, безпосередній ефект відображення зовнішнього впливу, з іншого боку – роботу розуму, що приєднується до цього ефекту, завдяки якому встановлюється подібність і розходження видимих об'єктів.
Ібн-аль-Хайсам вивчав такі важливі феномени, як бінокулярний зір, змішування кольорів, контраст тощо. Він зазначав, що для повного
сприйняття об'єктів необхідний рух очей – переміщення зорових вісей. Ібн-аль-Хайсам проаналізував залежність зорового сприйняття від його тривалості. Помітивши, що при короткочасному пред'явленні можуть бути правильно сприйняті лише знайомі об'єкти, він зробив висновок: умовою виникнення зорового образу є не тільки безпосередні впливи світлових подразників, але й сліди колишніх вражень, що зберігаються в нервовій системі.
Схема Ібн-аль-Хайсама не тільки руйнувала теорії зору, що дісталися в спадщину від античних авторів, але і вводила новий пояснювальний початок. Вихідна сенсорна структура зорового сприйняття розглядалася як похідне від законів оптики, що мають досвідову і математичну підставу, і від властивостей нервової системи.
Ібн-Рошд (XII ст.) (у латинській транскрипції Аверроеса). Функцій очей вивчали й інші вчені, які дослідили, що частиною органа зору, який відчуває, є не кришталик, як передбачалося колись, а сітчаста оболонка. Автором цього відкриття вражають філософа і лікаря Ібн-Рошда. Його вчення про людину та її душу вплинуло на західноєвропейську філософсько-психологічну думку. Це вчення жорстоко переслідувалося як мусульманською, так і християнською релігією. І це не дивно, оскільки Ібн-Рошд заперечував безсмертя індивідуальної душі. Він по-своєму прокоментував вчення Аристотеля, підкресливши поділ душі і розуму.
Під душею розумілися функції, що невіддільні від організму (насамперед – чуттєвість). Вони необхідні (такою була і думка Аристотеля) для діяльності розуму, нерозривно пов'язані з тілом і зникають разом із ним. Власне розум є божественним і входить в індивідуальну душу ззовні, подібно до того, як сонце посилає промені органу зору. Зі зникненням тіла й індивідуальної душі «сліди», залишені божественним розумом у душі, відокремлюються від смертного індивіда і продовжують існувати як момент універсального розуму, властивого всьому людському роду.
Визнання вищої інтелектуальної рівності людей (при всьому різноманітті їх індивідуальних розходжень) і богоподібності людини було несумісне з ідеологією тогочасного суспільства, яке ґрунтується на суворій соціальній ієрархії його членів. Апологія божественного розуму поверталася у Ібн-Рошда (що отримав на Заході почесне ім'я Коментатора) захистом земного достоїнства людини.
