3.2 Особливості вм у третьому періоді ввв (ча).

Стратегічний наступ - кілька стратегічних операцій, які проводились послідовно на різних напрямках, що призводило до постійного перегруповування сил та засобів противником, що давало можливість розпочинати наступ на інших напрямках (Білоруська, Львівсько-Сандомирська, Ясько-Кишинівська та інші операції літа 1944 р.). А в 1945 році стратегічний наступ розпочався одночасно майже по усьому фронту.

Оперативні наступальні операції.

На 15% загальної смуги наступу фронту зосереджувалось до половини та більше стрілецьких з'єднань, авіації та артилерії і майже усі танки.

В арміях ділянка прориву 6-14 км до 70-80% сил та засобів.

Наступ розпочинався з вогневої підготовки, що дозволяло подавлювати оборону на глибину 8-10 км. У зв'язку з великою кількістю артилерії артпідготовка скорочується. Значно покращилось прикриття рухомих військ із повітря за допомогою авіації та ЗА.

Після прориву тактичної зони починається переслідування противника, росли його темпи 25-40 км/ доба, для бронетанкових та механізованих 40-70 км/ доба на глибину 150-200 км. Передові загони діяли на відстані 20-80 км від основних сил та захоплювали важливі рубежі та об'єкти й утримували їх до підходу основних сил. Переслідування велось вдень і уночі.

Важливу роль відігравало форсування водних перешкод. Значну роль у розвитку успіху відігравали другі ешелони, які частіше всього вводились у бій після вводу рухомих груп.

Оперативні оборонні операції. Оборонні операції у третьому періоді носять заздалегідь підготовлений характер.

Оперативна побудова армій частіше всього була одноешелонною, хоча була й двохешелонна. Створювались загальні та танкові резерви, артгрупи, ПТР, РЗЗ. При цьому смуга оборони армій скорочується, зростає глибина оборони, що підвищує її стійкість та активність.

Покращується інженерне обладнання місцевості, Так у Балатонській оборонній операції 3-й Український фронт мав 5 оборонних смут на глибину 60-80 км., де на напрямку очікуваного удару зосереджувалось більше полвини всіх наявних сил.

Важливу роль в організації оборони відіграє протитанкова оборона (артилерія, танки, САУ, засоби піхоти, а також інженерні загородження. Протитанкова артилерія - 25-30 гармат на 1 км, що дозволяло відбивати удари противника з щільністю до 45-60 танків на 1км.

Значну роль у протитанковій обороні відігравали маневри протитанковими резервами та РЗЗ. Ці резерви в армії 2-4 винищувально протитанкових бригади +фронтовий резерв (2-3 бригади ).

В обороні - 50-70 та більше гармат та мінометів на 1 км. Здійснюється контрпідготовка. Значне застосування отримує авіація, особливо з танковими військами.

Тактичний наступальний бій.

Бойові порядки у зв'язку з необхідністю нанесення сильного удару по глибокій обороні вимагали побудови бойових порядків у 2-3 ешелони. Більш сильним був 1-й ешелон - 2/3 сил, 2-й ешелон - багатоцільове призначення. Резерв - розвиток успіху першого ешелону(введення в прорив).

Покращилась взаємодія родів військ. Дії артилерії, авіації та саперів узгоджувались на місцевості на кожному рубежі. Значну роль у визначенні оборони противника та його сил відігравала розвідка боєм.

З початком артпідготовки пророблялись проходи у інженерних загородженнях (2-3 на роту першого ешелону). Для стрілецьких підрозділів вихідне положення, обладнаного в інженерному відношенні в 200-300 м від переднього краю оборони противника, що забезпечувало одночасність ударів та зменшувало втрати від вогню противника.

Артилерія розпочинає діяти з танками та піхотою, підтримує її вогневим валом, а потім подвійним вогневим валом на глибину 2-3 км у відповідності до темпу наступу піхоти та танків. Танки БІШ ішли на відстані 200-400 м від піхоти.

Це призвело до того, що тактичну зону оборони вдавалось прорвати уже в перший день, але в більшості випадків для прориву другої смуги оборони приходилось вводити частини сил рухомих груп.

Для форсування водних перешкод створювались рухомі загони інженерної розвідки дивізії (корпусу) та створювались групи захоплення та утримання мостів.

Тактичний оборонний бій

Побудова оборони продовжувала залишатись глибокоешелонованою.

Система вогню організовувалась, головним чином, для відбиття масованих атак танків. Для чого створювалися суцільні зони протитанкового вогню. Глибина вогню складала 6-8 км, а для корпусу 15-20 км. При цьому зона суцільного вогню стрілецької зброї зменшилась до 200 м з 400, що було викликано масовим застосуванням автоматів.

Протитанкова оборона створювалась на усю глибину тактичної зони, перекриваючи танконебезпечні напрямки. Протитанковий опорний пункт став мати 3-6 гармат, в тому числі великих калібрів, 9-18 протитанкових гвинтівок, кілька танків та САУ. Протитанкові райони у глибині оборони мали 15-30 гармат, до 36 рушниць, до 50 танків та САУ. Значно зросли протитанкові резерви артилерії. Значну роль у протитанковій обороні починає грати авіація, озброєна спеціальними бомбами.

З противником, який прорвався, велись бойові дії у глибині оборони. Для чого застосовували резерви та проводили маневр силами та засобами як по фронту, так і з глибини. При збільшенні глибини оборони основним стає маневр із глибини.

Широко застосовується маневр артилерією. Основою активності оборони були контратаки, що призводило до відновлення положення. Вони розпочинались в момент, коли ударна група противника була розстроєна, але ще не встигла підтягнути резерви та артилерію, дуже часто у цьому випадку в ході контратаки вдавалось оточити й знищити противника.

Значний розвиток у третьому періоді отримують інженерні війська. Вони зводили більш складні оборонні споруди та укриття. Стали ставити багато і загороджень, при цьому вони стали узгоджуватись з системою вогню та природними перешкодами, використовуючись для забезпечення флангів та тилів, та надаючи на найбільш небезпечних напрямках та, встановлюючи їх на всю тактичну глибину оборони. Росте також роль рухомих загонів загородження.