31. Відмінність реальних контрактів від консесуальних

Якщо вербальні і літеральні контракти є договорами формальними, то всі інші контракти - це неформальні договори, оскільки вони необмежені якоюсь певною формою. Однак між ними є різниця. Одні з них для визнання своєї дійсності не потребували нічого, крім простої згоди між сторонами (контрак­ти консенсуальні); інші набували юридичної сили тільки після того, як на підставі згоди одна сторона передала іншій ту річ, яка була предметом дого­вору. Оскільки річ походить від лат. res, то й договір одержав назву реального. Римське право виділяло чотири види таких контрактів - позика, позичка, по­клажа і застава

32. Реституція

33. Негаторний позов

Негаторний позов (від лат. negaterius - "Негативний") - це позов, який представляє собою внедоговорное вимога володіє річчю власника до третіх осіб про усунення перешкод, пов'язаних із здійсненням правомочностей щодо користуванню і розпорядження майном.

1. Законодавство про негаторному позові

Негаторний позов був відомий римському праву як actio negatoria (Буквально "заперечує позов"). У Росії поняття негаторного позову дається в ст. 304 Цивільного кодексу РФ "Захист прав власника від порушень, не пов'язаних з позбавленням володіння" ^[1]. Аналогічне текстуальний вираз має негаторний позов в законодавстві ряду країн, які сусідять з Російською Федерацією: ст. 285 ЦК Республіки Білорусь, ст. 264 ЦК Республіки Казахстан, ст. 293 ЦК Республіки Абхазія, ст. 277 ЦК Республіки Вірменія, ст. 325 ЦК Республіки Таджикистан, ст. 231 ЦК Республіки Узбекистан, п. 2 ст. 289 ЦК Республіки Киргизстан.

2. Структура негаторного позову

Підставою негаторного позову є обставини, що обгрунтовують право позивача на користування і розпорядження майном, а також підтверджують, що поведінка третьої особи створює перешкоду для здійснення вищевказаних правомочностей. Негаторний позов не пов'язаний з позбавленням правомочності володіння. Тому позивачем по негаторному позовом можуть виступати:

власник;

титульний власник, у тому числі право якого заснована на договорі;

суб'єкт обмеженого речового права.

Відповідач по негаторному позовом - особа, яка своїми протиправними діями заважає позивачу в повній мірі здійснювати вищевказані правомочності.

Крім задоволення вимоги, зазначеного в негаторному позові, позивач може вимагати від відповідача відшкодування збитків, заподіяних йому, а також відшкодування шкоди.

34. Основи римської сім’ї

Така структура римської сім’ї зумовила поділ громадян за їх сімейним станом на самостійних і підвладних, або, як про це зазначалось у римських джерелах, на осіб власного права - persona sui juris і на осіб чужого права - persona alieni juris. Самостійним був лише домовладика, який володів власними правами. Усі інші члени сім’ї були особами чужих прав.

Як уже зазначалося домовладика мав однакову владу над усіма членами сім’ї, і всі  його підвладні вважалися членами сім’ї та родичами. Римське право розрізняло два види сім’ї:   агнатичну і когнатичну.

 Первісно існувала агнатична сім’я. Агнатами називалися  особи, які були підвладними одному домовладиці, а саме: дружина, і діти (законні, узаконені, усиновлені), онуки, онучки і правнуки домовладики, але тільки по чоловічій лінії.

Розвиток товарно-грошових відносин, який визначав соціальні процеси в римському суспільстві, поступово розхитував патріархальні основи римської агнатичної сім’ї. Виробництво надлишку матеріальних благ породжувало прагнення батьків закріпити нагромаджене протягом усього життя майно за кровними потомками, найперше за дітьми, які стали агнатами іншого домовладики. Поступово римляни віддають перевагу кровному спорідненню, яке стало основою когнатичної сім’ї. Деякий час ці два види сім’ї існували паралельно, але когнатична сім’я, заснована на природному, кровному спорідненні (cognatio), витісняє агнатичну.

У сімейних відносинах важливе значення мають лінії і ступені споріднення. Стосовно когнатичного споріднення слід розрізняти такі лінії і ступені споріднення: а) пряма лінія, що пов’язує осіб, які походять одна від одної, наприклад, батько, син, онук і правнук; б) побічна лінія, що поєднує осіб, які мають спільного предка, наприклад, брат - сестра, дядько - племінник. Пряма лінія називається ще висхідною і низхідною залежно від того, чи ведеться вона від потомка до предка, чи від предка до потомка.

Від родинної спорідненості слід відрізняти свояцтво. Свояцтво - це відносини між чоловіком і родичами жінки, і, навпаки, між жінкою та родичами чоловіка, а також між родинами і жінки, і чоловіка.