65. Відмінність речового права від зобов’язального права

Одне з головних завдань римського цивільного права є розподіл майно­вих благ, насамперед речей, якими володіє дане суспільство, між окремими його членами. Засобом такого розподілу є надання членам суспільства суб­'єктивних речових прав. Відповідно до цієї функції кожне речове право являє собою деякий безпосередній зв'язок особи з річчю - jus in rem: річ належить певній особі, отож усі інші члени даного суспільства зобов'язані визнавати цей зв'явок приналежності і не порушувати його своїми діями. З огляду на це усяке речове право має характер абсолютного права в тому розумінні, що воно ад­ресовано до всіх і у випадку порушення захищатиметься проти всіх.

Речовому праву як абсолютному протиставляється зобов'язальне право як право відносне. Зобов'язальні вимоги адресуються тільки одній особі - бор­жнику, а тому вони є не jus in rem, a jus in personam; тільки дана особа може порушити право кредитора (не повернути боргу) і тому тільки проти цієї кон­кретної особи може знадобитися захист.

Класифікація майнових прав на речові і зобов'язальні римськими юриста­ми не згадується. Вони розрізняли лише речові позови (actio in rem) іособисті позови (actio in personam). Розмежування речових і зобов'язальних прав ви­роблено в пізніший період. Зокрема, римські юристи вважали, що в тих випадках, коли особа має таке право на річ, яке дає її носію можливість без­посередньої дії на неї, то таке право є речовим. Коли ж у суб'єкта немає безпосереднього права на річ, а тільки є право вимагати від іншої особи на­дання речі, то таке право є Зобов'язальне. Отже, різниця між речовим і зобов'язальним правом проводиться за об'єктом права. Якщо об'єктом права є певна річ, то це право речове, а коли об'єктом права є певна дія іншої особи з приводу певної речі - то це право зобов'язальне.

До речових прав римське право відносило такі інститути: володіння, пра­во власності, сервітути та інші права на чужі речі; до зобов'язальних прав - договірне право, деліктне право, інші зобов'язання, які виникають з позадого­вірних правомірних дій.

/ Більшість речових прав термінами не обмежені: володіння, право власності, права на чужі речі - ці речові права набуваються назавжди, постійно. Усі зобо­в'язально-правові відносини - це тимчасові відносини, розраховані на певний строк. Права, які виникають з цих відносин, припиняються разом з припинен­ням зобов'язання. Якщо повернуто борг, то зобов'язання з договору позики припиняються.

Речові та зобов'язальні права відрізняються також і за змістом, і за обся­гом. Зміст речових прав встановлюється законом, а зобов'язальних, як правило, зумовлюється договором. Речові права за своїм обсягом ширші, ніж зобов'я­зальні (наприклад, права власника і права наймача будинку). Суб'єкт речового права може безпосередньо впливати на річ, здійснюючи свої правомочності (наприклад, власник будинку має право володіти, користуватися і розпоряд­жатися ним). Наймач будинку сам безпосередньо ці правомочності здійснювати не може. Він володіє і користується будинком не від власного імені, а від імені власника. Розпоряджатися ж .ним він взагалі не має права.

Суб'єкт речового права зв'язаний з річчю ніби невидимою ниткою: "До кого б моя річ не пішла, я можу повернути її собі на тій лише підставі, що ця річ - моя, що вона надана мені існуючим правопорядком". Отже, вже римсько­му праву була відома так звана необмежена віндикація, за якою власник міг повернути собі свою річ від кожного, у кого вона знаходилась, хто незаконно її утримував. Зобов'язальні права таких зв'язків зі своїм суб'єктом не мають.