3. Функції філософії.

Гуманістична функція допомагає осмислити життя, знайти його сенс та зміцнити свій дух.

Соціальна допомагає розробити уявлення про такі цінності, як Добро, Справедливість, Істина, Красота; сюди також відноситься і формування уявлень про суспільний ідеал.

Критична функція. Філософія критична за своєю сутністю, тому основою і сутністю критичної роботи філософа є виявлення і розкриття протиріч, невідповідності між прийнятою системою понять і цінностей та тим змістом, який до них приносить новий етап розвитку світової історії.

Культурно-виховна сприяє формуванню у людини важливих якостей культурної особистості: орієнтації на істину, правду, доброту.

У пояснювально-інформаційній функції модифіковано основне призначення спеціалізованого знання: адекватно відображувати свій об'єкт, виявляти його зв’язки та структурні елементи, основні закономірності, а також накопичувати і поглиблювати знання.

Проблемно – пошукові питання

1. Проаналізувати основні соціально-культурні функції філософії.

2. Обгрунтувати принципову різницю між ідеалізмом та матеріалізмом.

3. Яке основне питання філософії ?

4. Що таке світогляд ? Його структура.

5. Яка різниця між діалектичним і метафізичним поглядами на розвиток світу.

6. Що таке натурфілософія ?

7. Що таке філософія ?

Тема 2: Історичний розвиток світової філософії.

План

1. Філософія Стародавнього Сходу : світоустрій та людина.

2. Антична філософія : космоцентризм.

3. Філософія середніх віків : теоцентризм.

4. Філософія епохи Відродження : антропоцентризм.

5. Філософія Нового часу : наукоцентризм.

6. Німецька класична філософія : система-розум-діяльність.

7. Марксистська філософія.

1. Філософія Стародавнього Сходу : світо устій та людина.

Стародавня Індія.

Філософія у Давній Індії виникла приблизно в середині І тисячоліття до н.е., коли на її території почали формуватися рабовласницькі держави.

Найдавніші пам'ятки індійської літератури - чотири збірники релігійних гімнів та молитов, що називають «Ведами».

Завершенням «Вед» вважаються «Упанішади». У цих збірниках бесід наставника з учнями вирішується питання про субстанцію буття. Визначається абсолютна і єдино істинна першооснова всього існування - світова душа (брахман), що втілюється в різні істоти за законом карми (відплати). Поряд з цим в «Упанішадах» відобразилися й матеріалістичні погляди, згідно з якими за першооснову буття вважали матеріальні елементи (мода, вогонь, повітря, земля).

Більшість філософських шкіл Давньої Індії були ортодоксальними, оскільки спирались на авторитет «Вед». Це школи санкх'я, ньяя, йога, вайшешика, міманса та ін. Однак у багатьох з них (буддизм, джайнізм, чарвака-локаята) з-під зовнішньої релігійно-етичної форми є матеріалістична тенденція.

Мета вчення джайнізму - звільнитися від страждання. На відміну від брахманізму джайнізм стверджує, що закони карми не можна подолати жертвою богам, але можна перемогти. Для звільнення від сансари ще за життя необхідні правильна поведінка, правильне пізнання, правильна віра.

Джайнізм спирається на особливе вчення про буття, згідно з яким існує велика кількість речей, що наділені реальністю. Серед неживих субстанцій особливе значення має матерія.

Основною ознакою душі джайнізм вважає свідомість. Ступінь свідомості в душах різний. За своєю природою душа досконала, а її можливості - безмежні: душі доступні й безмежне знання, і безмежна могутність, і безмежне щастя. Але душа схильна ототожнювати себе з тілом. У цьому ототожненні - джерело її неволі, залежності. Основна причина, що породжує залежність душі,- її сильні бажання або пристрасті. Вони криються в незнанні життя. Тому пізнання повинно звільнити душу від тіла. Умова істинного пізнання - не тільки у вірі, але й у правильній поведінці, у напрямі наших дій.

«Звільнення» як мета вчення джайнізму має привести до повного відділення душі від тіш. Досягається це шляхом аскетизму. Метою є особисте врятування, оскільки людина може звільнитися лише сама і ніхто їй не може допомогти.

У VI ст. до н.е. виникає релігійне вчення буддизму.

Буддизм висуває чотири положення:

• життя виповнене страждань;

• існує причина виникнення страждань;

• є можливість припинення страждань;

• існує шлях звільнення від страждань.

Отже, згідно з ученням буддизму, життя - це суцільна низка страждань. Причина цих страждань - у самій жадобі до життя, у потягу до існування. Смерть не веде до припинення страждань, бо за нею настає нове переродження. Подолати страждання, врятуватися від вічного кола перевтілення (сансари) можна тільки шляхом подолання в собі потягу до існування.

В основі етики буддизму лежить переконання в тому, що звільнення від страждань досягається не у потойбічному, а в теперішньому житті. Таке припинення страждань називається у буддистів «нірваною». Під нірваною буддисти розуміють стан блаженного небуття, звільнення від усього, що приносить біль, відволікання від зовнішнього світу, від світу думок.

Світогляд у санкх’ї базується на уяві, що в світі існують два самостійних начала: пракріті (субстрактна першопричина) і пуруша ("Я", дух, свідомість). У філософському плані пракріті можна розуміти як першопричину світу об'єктів. Пуруша у санкх'ї пасивна, але наділена свідомістю, що становить її сутність. Санкх'я вважає, що Всесвіт виник завдяки впливу пуруші на пракріті.

Філософські ідеї школи йога виходять із своєрідного з'ясування питання про сутність відношення душі й тіла, духовного і тілесного. Сутність цього відношення (за йогою) у безперервному самовдосконаленні душі й тіла шляхом самозаглиблення людини у свій внутрішній світ, що реалізується через безпосереднє бачення й переживання. Йога вчить, що найвищого блаженства людина може досягти не зміною об'єктивних умов свого життя, а повним звільненням своєї свідомості від впливу зовнішнього світу.

Особливістю староіндійської філософської школи міманса є те, що вона визнає реальність зовнішнього світу і заперечує роль Бога у створенні цього світу. Міманса, виступаючи суперником буддизму у вченні про сутність світу, рішуче заперечує ідею нереальності, або ілюзорності світу, миттєвості його існування, пустоти або ідеальності його.

Згідно з ньяя об'єктивний світ складається з вічних, якісно різнорідних дрібних часток (ану) води, землі, повітря і вогню. Вони визнавали чотири джерела пізнання: чуттєве сприймання, точне свідчення, аналогію і умовивід. Вони розробили вчення про пізнання і про логічний висновок, яке розвивалося на основі матеріалістичної теорії буття.

Школа вайшешика найбільш тісно пов’язана з природничо-науковими уявленнями тогочасного суспільства. Теорію пізнання вайшешика будує на базі ідей, що предметом пізнання є об’єктивно існуючий світ. Він пізнається через сприйняття, висновок, пам’ять та інтуїцію.

Стародавній Китай.

Давньокитайські мислителі цікавились в основному соціально-політичною та етичною проблематикою: питаннями управління державою, відносинами між різними соціальними прошарками, між людьми, батьками і дітьми. Конфуціанство займалося переважно соціально-політичною і моральною проблематикою, даосизм більше переймався ставленням людини до природи, виводив моральну поведінку із законів природи. Конфуціанство. Засновником конфуціанства є Конфуцій. Конфуціанство вважається духовною основою китайського суспільства. Конфуціанство — філософське вчення, яке проголошує верховенство добра у світі, захищає непорушність установлених небом суспільних норм.

Основою конфуціанської моральної концепції є вчення про жень — людинолюбство. Конфуціанська етика передбачає верховенство добра, закликає жити за настановою «Не роби людям того, чого не бажаєш собі, і тоді в державі та сім'ї до тебе не будуть ставитись вороже».

Головну моральну вимогу, її істинність Конфуцій обґрунтовував не посиланням на Бога, а вказівкою на соціальну корисність. Людинолюбство Конфуція характеризує відносини, які повинні існувати передусім між батьками і дітьми, між правителями і чиновниками. А вже потім воно поширюється на відносини між усіма іншими людьми. Конфуцій тлумачить людинолюбство досить широко. Як моральний принцип, воно підноситься до рівня регуляторів державного життя, зрівнюється з правом і навіть підноситься над ним. «Якщо керувати народом за допомогою законів і підтримувати порядок покаранням, то народ буде прагнути ухилятись [від покарань] і не буде відчувати сорому. Якщо ж керувати народом на основі людинолюбства і підтримувати порядок за допомогою ритуалу, то народ буде відчувати сором і виправиться». Конфуціанство, підпорядковане соціальному прагматизмові, можна вважати її певним відлунням відносин патріархального устрою, за якого мораль була єдиним регулятивним засобом. Конфуціанський правитель повинен бути носієм найвищих моральних якостей, взірцем для народу. Якщо ж правитель, не відповідає моральним вимогам, він не може бути правителем.

Важливе місце у вченні Конфуція посідає поняття «лі» (правило, норма, ритуал, церемоніал). Неухильно дотримуватись усталеного «лі» — одна з головних вимог конфуціанства. Без «лі» не може існувати держава

Даосизм — філософське вчення, згідно з яким природа і життя людей підпорядковані загальному божественному законові дао.

Дао — нематеріальна субстанція, позбавлена тілесності. Водночас воно не є і духовною субстанцією, оскільки постає як реальний момент у перетворенні речей. Дао є і субстанцією, і несубстанцією (вічним рухом), воно існує мовби окремо і невідокремлене від речей, пронизує їх, творить речі й існує в речах. Оця невловимість дао, відсутність правдоподібного зв'язку між видимим і невидимим зумовлює містицизм вчення.