3. Філософія середніх віків : теоцентризм.

Повідну роль у суспільній свідомості цього періоду починає відігравати теологія як знання про Бога. Решта ж форм суспільної свідомості, насамперед філософія, починають виступати в ролі «служниць теології».

Початковий період середньовічної філософії отримав назву патристики (від лат. - отці (церкви). У цей час формуються та утверджуються фундаментальні припини середньовічної філософії на базі християнсько-теологічного переосмислення ідейної спадщини античності й старозавітної міфології. З усіх «отців церкви» найбільший вплив на розвиток філософії мав Августин Блаженний. Душа людини, за Августином, є безсмертною, «першородний гріх» Адама та Єви вразив усе людство і для порятунку у майбутньому житті недостатньо сил людини. Необхідний примат духовної влади над мирською, оскільки без церкви немає порятунку.

Мислитель стверджував єдність віри і пізнання, первинність віри над розумом. Не самостійність людського розуму, а натхнення релігійних догматів є авторитетом. Церква єдина, безгрішна, остання інстанція будь-якої істини.

Головним напрямком у розвитку філософії феодального суспільства була так звана схоластика (від лат - шкільний, учений). Це філософське вчення, в якому поєднані релігійно – філософські ідеї з раціоналістичною методикою та формально – логічними проблемами. Середньовічній свідомості притаманна двоїстість: світ розподіляється на духовний, небесний, божественний і земний, плотський, гріховний. Людина середніх віків - це духовна істота, вона створена за образом і подобою Бога. Ключ до розв'язання «земних» проблем людина шукає у сфері духовності.

У ХІ-ХП ст. в Європі відбуваються палкі дискусії про природу універсалій. Універсали (від лат - загальний) - філософський термін, що вживався для позначення загальних понять (стіл, людина) на відміну від одиничних (даний конкретний стіл, людина).

Реалісти твердили, ніби універсалії існують реально як сутність будь-якого буття і осягаються тільки за допомогою висновку. Номіналісти ж вважали, що реально існують тільки поодинокі речі, а універсали є узагальненням того спільного, що містять окремі речі.

Найбільш відомим реалістом XIII ст. був Фома Аквінський. Мета вчення Фоми - показати, що розум і віра відрізняються одне від одного. Гармонія віри й розуму, в розумінні Фоми Аквінського, означає підпорядкування другого першій. Він стверджував: якщо людський розум виявляє нездатність раціонально осягнути зміст тих або інших «божественних» істин, то він повинен «упокорено» схилитися перед вірою. Фома Аквінський визнає відмінність філософії від релігії, що полягає у методах досягнення результатів. Філософія настільки нижча від теології, наскільки людський розум нижчий від божественного. Деякі з догматів теології, на його думку, можуть бути доведені філософією (буття Бога, безсмертя душі).

Учення Фоми Аквінського отримало назву томізм.

У християнській теології Бог - творець і причина всього існуючого, це першосутність, від якої залежать усі інші сутності. Філософія стає не просто любов'ю до мудрості, а перш за все - любов'ю до Бога, адже мудрість вважається знанням речей божественних. Оскільки саме божественне є першопочатком, то теологія спирається на абсолютну достовірність, що походить від Бога, надаючи достовірності й іншим наукам.