5. Філософія Нового часу : науко центризм.

У філософії Нового часу намітилося кілька протилежних течій і підходів, суперництво і взаємодія яких визначили основні риси та закономірності її розвитку.

Визначальними протилежними напрямами у філософії цього періоду були емпіризм і раціоналізм. Вони сформувались у гносеології при намаганні з'ясувати, яка з двох здатностей пізнання — чуттєвість чи розум — відіграє вирішальну роль у формуванні наукового істинного знання. Емпіризм (грец. досвід) — філософський напрям, який основою пізнання вважає чуттєвий досвід (емпірію).

Представники цього методу вважали, що відчуття, чуттєвий досвід відіграють вирішальну роль у пізнанні, що вони є джерелом наукових ідей.

Раціоналізм (лат. розумний) — філософський напрям, який визнає центральну роль в пізнанні розуму, мислення.

Його прихильники стверджували, що всезагальний характер ідей можна вивести лише з розуму (з логіки мислення, його категоріальної структури).

Не менш принциповим у філософії Нового часу було протистояння матеріалізму та ідеалізму. Ці протилежні течії існували й раніше, але тепер вони набули чіткішої визначеності завдяки поняттю субстанції. Матеріалісти вважали субстанцією матерію, природу, ідеалісти — Бога, душу. Під впливом розвитку науки, яка перетворила світ на самостійний об'єкт, у філософії XVII ст. утворюються проміжні між матеріалізмом та ідеалізмом світоглядні форми — деїзм, дуалізм, пантеїзм. Деїзм стверджував, що Бог створив світ, дав йому перший поштовх і далі не втручається в його справи. Деїсти визнавали самість природи, вважали її мовби другою субстанцією. Дуалізм виходив з визнання співіснування двох субстанцій — духовної та матеріальної. В пантеїзмі ці дві субстанції виступали як щось єдине, світ поставав водночас природою і Богом.

6. Німецька класична філософія : система-розум-діяльність.

Характерною ознакою німецької класичної філософії є визнання субстанційності історії. Кант та Гегель постулювали ( вихідне положення) як основу історичного процесу розум, раціональне впорядкування історії. Історичний процес здійснюється розумно.

Родоначальником нім.класичної філософії вважається І. Кант. Знання на його думку є поєднанням уявлень та понять у свідомості й через свідомість. Кант висуває концепцію трьох сходинок пізнання: чуттєвого споглядання, розсудку та розуму. Розум на відміну від чуттєвості та розсудку є здатністю опосередкованого пізнання, що прямо і безпосередньо не пов’язане з досвідом. Розум ніколи не спрямований безпосередньо на предмети досвіду та досвід, а має своїм предметом лише результати діяльності розсудку, щоб надати їм необхідного характеру.

Вихідним пунктом філософської концепції Г. Гегеля є тотожність буття та мислення. Мислення є не лише суб’єктивною людською діяльністю, а й незалежною від людини об’єктивною сутністю, першоосновою всього сущого. Мислення ( абсолютну ідею) Гегель розглядає як процес неперервного розвитку пізнання, як процес сходження від нижчого до вищого.

Вищою сходинкою у розвитку абсолютної ідеї є абсолютний дух – людство та людська історія.

Гегель здійснив переворот у філософській думці XIX ст., утверджуючи діалектичний метод мислення та пізнання, підірвавши метафізичне уявлення про сутність як щось незмінне, непорушне.

На думку Фейєрбаха філософія є наукою. Релігія є способом мислення, що перешкоджає дослідженню природи. Ключ до правильного розуміння сутності релігійних уявлень слід шукати в умовах життя людей та в своєрідному їх відображення у свідомості людини.

Критика релігії переросла у Фейєрбаха в критику ідеалізму, яка завершилась переходом до матеріалістичних тенденцій. Людська природа тлумачиться Фейєрбахом переважно як біологічна.

Вихідним в процесі пізнання Фейєрбах вважав відчуття, які дають людині всі відомості про об’єктивний світ. Проте все це здійснюється не без участі мислення. Філософія Фейєрбаха справила значний вплив на розвиток філософської думки.