2.2 Корпоративні представництва в Інтернет

Корпоративні інформаційні системи (КІС) є розвитком систем для робочих груп, вони орієнтовані на крупні компанії та можуть підтримувати територіально рознесені вузли або мережі. В основному вони мають ієрархічну структуру з декількох рівнів. Для таких систем характерна архітектура клієнт-сервер із спеціалізацією серверів або ж багаторівнева архітектура. При розробленні таких систем можуть використовуватися ті ж сервери баз даних, що й при розробленні групових інформаційних систем. Проте в крупних інформаційних системах найбільшого поширення набули сервери Oracle, DB2 і Microsoft SQL Server.

Для групових та корпоративних систем істотно підвищуються вимоги до надійності функціонування й збереження даних. Ці властивості забезпечуються підтримкою цілісності даних, посилань та транзакцій у серверах баз.

Найбільш істотною рисою комплексної інформаційної системи стає розширення контуру автоматизації для здобуття замкнутої, саморегульованої системи, здатної гнучко й оперативно перебудовувати принципи свого функціонування.

До складу КІС повинні ввійти засоби для документального забезпечення управління, інформаційної підтримки наочних областей, комунікаційне програмне забезпечення, засоби організації колективної роботи співробітників та інші допоміжні (технологічні) продукти. З цього, зокрема, випливає, що обов’язковою вимогою до КІС є інтеграція великого числа програмних продуктів.

Під КІС слід розуміти в першу чергу систему, і потім лише програмне забезпечення (ПЗ). Часто цей термін використовується IT-спеціалістами як об’єднуюча назва програмних систем сімейства CASE, ERP, CRM, MRP та ін.

2.3 Віртуальні підприємства

Віртуальні підприємства є групами людей, що спільно займаються загальною справою, незалежно від їх фізичного місцезнаходження, пересікаючи кордони підприємств і країн, у реальному часі або у відстроченому режимі (асихронно). Вони (і підприємства, і люди) можуть швидко реагувати на зміни ринку при критично низьких витратах з точки зору традиційного бізнесу.

Віртуальні підприємства можуть і постійно перебудовуватимуть свою конфігурацію та архітектуру процесів, аби зберігати максимальну ефективність в умовах динамічного ринку. Завдяки своїй здатності створювати й експлуатувати більш новаторські та цілеспрямовані служби при менших капіталовкладеннях, у більш стислі терміни і зі значно меншим фінансовим ризиком, вони складуть серйозну конкуренцію крупним традиційним корпораціям.

Віртуальне підприємство створюється шляхом відбору потрібних людських, організаційно-методичних і технологічних ресурсів різних підприємств та їх комп’ютерної інтеграції, що наводить до формування гнучкої, динамічної організаційної структури, найбільш пристосованої для швидкого випуску нової продукції й її оперативного постачання на ринок. У такому підприємстві здійснюється інтенсивна взаємодія фахівців і підрозділів різних підприємств за допомогою новітніх інформаційних та комунікаційних технологій. Ця взаємодія покликана підвищити рівень кооперації й координації партнерів, а зрештою, конкурентоспроможність вироблюваної ними продукції.

Поняття віртуального підприємства є повністю орієнтованим на замовника, оскільки його основні характеристики – оперативність виконання замовлення (minimal time-to-market) і повнота задоволення потреб клієнта.

Створення віртуального підприємства означає інтеграцію унікального досвіду, виробничих можливостей і передових технологій низки підприємств – партнерів довкола деякого проекту, який вони не можуть виконати окремо.

Необхідно відзначити, що створення віртуального підприємства вимагає розв’язання кількох завдань, таких, як:

• вибір критеріїв і оцінка ефективності підприємств при їх відборі для участі у віртуальному підприємстві;

• вибір оптимального проектного рішення з розроблення маршрутних технологічних процесів виготовлення гами виробів;

• визначення оптимальної виробничої структури віртуального підприємства для розробки, виготовлення і просування на ринок конкурентоздатного виробу й ін.

Віртуальне підприємство повинне забезпечувати реалізацію всього виробничого циклу виробу. При цьому портфель замовлень може змінюватися в короткі терміни, так само як і склад організацій, що беруть участь у його виконанні. Тому організація виробництва віртуального підприємства вимагає наявність спеціальної інфраструктури.

У сучасних умовах боротьба за ринок вимушує вітчизняні підприємства постійно вдосконалювати свої технології, виробничі фонди, структуру, управління, готувати і вести перепідготовку кадрів. Ці роботи пов’язані з необхідністю опанування наукоємних, сучасних, швидко оновлюваних виробничих, навчальних та інформаційних технологій.

Система управління більшості сучасних традиційних підприємств має яскраво виражену функціональну спрямованість. В основі подібної організації управління лежить принцип розділення і спеціалізації праці.

У сучасних умовах подібна організація стає неефективною:

• немає зацікавленості працівників, оскільки система оцінювання їх діяльності відірвана від результативності роботи підприємства в цілому;

• їх бачення поточної ситуації найчастіше не виходить за рамки підрозділів, у яких вони працюють;

• вони не орієнтовані на цільові завдання підприємства;

• головним споживачем результатів роботи працівника є його керівник;

• надмірно ускладнений обмін інформацією між різними підрозділами, що працюють у рамках одного бізнес-процесу, призводить до великих накладних витрат.

Новий підхід, що сформувався в середині 80-их років і став альтернативою «функціональному» підходу, виражається наступними тезами:

• організація – це не просто множина департаментів, відділів, цехів і груп, а сукупність бізнес-процесів, їх робота має бути організована довкола бізнес-процесів;

• не товари, а процеси їх створення приносять компаніям довгостроковий успіх;

• резерв підприємства з поліпшення його ключових показників (витрати, якість, час реакції й так далі) полягає в удосконаленні його бізнес-процесів, подоланні їх фрагментарності та розривів (технологічних, інформаційних, організаційних).