Завдань для побудови аркуша № 1 кр-2

Рисунок 19. Геометричні параметри перерізів двотавра для побудови

Аркуша № 1 кр-2

Рисунок 20. Зразок виконання аркуша №1 КР-2:«Побудова рейки, швелера, двотавра»

1.3. Пояснення до аркуша №2 кр-2: «Побудова 3-х виглядів за наочним зображенням деталі»

Основою викладеного матеріалу є ГОСТ 2.305-68* «Изображения – виды, разрезы, сечения». Кресленик виробу чи деталі має з вичерпною повнотою передавати його форму та розміри і містити всі потрібні дані для виготовлення та контролю цього виробу.

Для побудови технічних креслеників користуються способом прямокутних проекцій. Як основні площини проекцій приймають шість граней порожнистого куба, всередині якого уявно розміщують предмет, який і проеціюють на внутрішні грані куба (рис. 21).

Рисунок 21. Проеціювання фігури на грані куба

Головний вигляд – проекція предмета на фронтальну площину проекцій, яка найповніше виявляє його форму та розміри. Правильний вибір головного зображення обумовлює і мінімальну кількість необхідних зображень

Залежно від змісту зображення поділяють на вигляди, розрізи та перерізи. Їх кількість має бути найменшою, але достатньою для створення повного уявлення про зображуваний предмет. При цьому слід використовувати умовні позначення, знаки та написи, встановлені відповідними стандартами.

1.3.1. Вигляди

Виглядом – називається зображення оберненої до спостерігача видимої частини поверхні предмета. Класифікація виглядів наведена на рис. 22.

Рисунок 22. Класифікація виглядів

Основними називаються вигляди, утворені проеціюванням предмета на шість основних площин проекцій. Кожний вигляд має свою назву залежно від напрямку проеціювання ( рис. 23).

Рисунок 23. Розташування виглядів на кресленні

Зображення на рис. 23 називаються так:

1 – вид спереду (головний вид); 4 – вид справа;

2 – вид зверху; 5 – вид знизу;

3 – вид зліва; 6 – вид ззаду.

За основу побудови кресленика завжди приймають вигляд спереду – головний вигляд предмета. Кожний з інших виглядів розміщується відносно головного на певному місці.

Якщо креслення виконується на одному аркуші паперу і основні вигляди розміщені у взаємному проекційному зв’язку, то їх не надписують. Винятком з цього правила може бути:

1. Зміщення якогось вигляду відносно головного з метою кращого використання поля креслення.

2. Розміщення якогось зображення між головним і заданим виглядом.

3. Розміщення вигляду не на одному аркуші з головним зображенням.

У всіх наведених випадках вигляд супроводять написом «А», а напрям погляду вказується стрілкою з тією самою великою буквою (шрифт №10). Розміри стрілки наведені на рис. 24.

Рисунок 24. Стрілки для позначення виглядів

Додатковими називають вигляди, утворені внаслідок проеціювання на довільну площину, не паралельну основним площинам проекцій. Використовують ці вигляди у тих випадках, коли частина предмета нахилена до основних площин проекцій і зображується на них спотворено (рис. 25).

Рисунок 25. Приклад зображення додаткового вигляду

Якщо додатковий вигляд розташовано у безпосередньому проекційному зв’язку з відповідним зображенням, то стрілку не показують і напису не ставлять.

Місцевим виглядом називається зображення окремої, обмеженої частини поверхні предмета. Місцеві вигляди дозволяють виявити форму і розміри певного порівняно невеликого елемента предмета. Місцеві вигляди утворюють проеціюванням певного елемента предмета на одну з основних площин проекцій.

Розміщують місцеві вигляди довільно на полі кресленика без збереження проекційного зв’язку з головним зображенням.

М ісцеві вигляди обмежують хвилястою лінією обриву або не обмежують зовсім (рис. 26).

Рисунок 26. Приклад зображення місцевого вигляду