5. Змішана (подвійна) форма вини

Змішана форма вини являє собою різне психічне ставлення особи у формі умислу і необережності до різних об'єктивних ознак одного і того самого злочину.

При змішаній формі вини щодо одних об'єктивних ознак складу злочину має місце умисел (прямий чи непрямий), щодо інших – необережність (самовпевненість чи недбалість).

Існують дві групи злочинів зі змішаною формою вини:

1) злочини, в яких діяння, що являє собою порушення яких-небудь правил безпеки, саме по собі, у відриві від наслідків, є адміністративним чи дисциплінарним правопорушенням, і тільки настання суспільно небезпечних наслідків, причино пов'язаних з діянням, робить все вчинене злочином. У цих злочинах порушення правил може бути як умисним, так і необережним, але ставлення до наслідків виражається тільки в необережності: самовпевненості або недбалості. Тому, коли винний порушує правила умисно і має місце змішана форма вини: до діяння – умисел, а до наслідків – необережність. До таких злочинів відносяться, наприклад, порушення вимог законодавства про охорону праці, якщо воно заподіяло загибель людей або інші тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 271);

2) злочини, в яких об’єктивна сторона характеризується настанням двох наслідків: першого (найближчого) – є обов'язковою ознакою об'єктивної сторони, другого (віддаленого) – кваліфікуючою ознакою. В цих злочинах згідно з законом і до діяння, і до першого, обов'язкового, наслідку суб'єктивна сторона виражається в умислі (прямому або непрямому), а у ставленні до іншого (кваліфікованого) наслідку – тільки в необережності (самовпевненості або недбалості). В цілому такі злочини визнаються умисними. До таких злочинів належать, наприклад, умисне тяжке тілесне ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого (ч. 2 ст. 121).

6. Мотив та мета злочину

Мотив злочину – це спонукання до вчинення злочину (чому?).

Мета злочину – це уявлення про результат, якого прагне досягти особа вчиняючи злочин (для чого?).

Мотив і мета є самостійними психологічними ознаками суб'єктивної сторони, але вони взаємозалежні, взаємопов'язані і лише у своїй єдності можуть дати повне уявлення про спрямованість поведінки особи.

Мотив і мета є у всіх умисних злочинах. При цьому мета може бути тільки в злочинах, вчинюваних з прямим умислом, тому що вона є свідченням бажання певного наслідку. У необережних злочинах мотив і мета є факультативними ознаками і визначальної ролі не відіграють.

Залежно від законодавчого опису суб’єктивної сторони мотив і мета можуть мати роль:

1) обов’язкових ознак – у тих випадках, коли законодавець передбачає їх у диспозиціях статей: або прямо вказує на них, або вони однозначно випливають з характеру діяння (ст.ст. 364, 186 КК України). Якщо законодавець передбачає конкретні мотив або мету як обов'язкові ознаки складу злочину, то відсутність їх у конкретному випадку виключає цей склад злочину;

2) кваліфікуючих або особливо кваліфікуючих ознак – таких, що підвищують (збільшують) суспільну небезпечність певного складу (ст. 115 КК);

3) привілейованих ознак – таких, що визначають злочин менш тяжким (привілейованим). До таких злочинів, наприклад, належить вбивство при перевищенні меж необхідної оборони (ст.118), тому що його мотивом є захист від суспільно небезпечного посягання.

4) ознак, що пом'якшують або обтяжують покарання.