Гостра недостатність серця

Гостра недостатність серця спричинюється неадекватністю ХОС ме­таболічним потребам організму. Серце не забезпечує органи і тканини достатньою кількістю крові, а отже, киснем та енергетичними ресурсами.

Умовно недостатність кровообігу (серцево-судинну недостатність) розділяють на серцеву і судинну. Порушення гемодинаміки у разі недо­статності серця зумовлено патологією серця, а судинної недостатності (на­приклад, колапс) —зниженням тонусу судин.

Причини виникнення недостатності серця: гіпертензивна (гіпертонічна) хво­роба, набуті та природжені вади серця, тромбоемболія легеневої артерії, інфаркт міокарда, міокардит, кардіосклероз, міокардіопатія, міокардіодистрофія.

Розрізняють дві форми гострої недостатності серця — гостру лівошлу-ночкову і гостру правошлуночкову.

Гостра лівошлуночкова недостатність серця

Клінічно гостра лівошлуночкова недостатність серця виявляється сер­цевою астмою і набряком легень.

Серцева астма

Серцева астма (інтерстиційний набряк легень) розвивається внаслідок слабкості міокарда лівого шлуночка і надмірного збудження дихального центру.

Серцева астма виникає раптово, найчастіше вночі.

Хворий збуджений, відчуває загрозу смерті. Спостерігається блідість або ціаноз шкіри.

Пульс частий, АТ може бути підвищеним, тони серця приглушені, задишка змішаного типу, іноді кашель. У нижніх відділах легень прослу-ховують вологі й сухі хрипи.

Слід пам'ятати, що клініку серцевої астми може нагадувати астматичний варіант інфаркту міокарда.

Прогресування серцевої астми може призвести до альвеолярного на­бряку легень.

Лікування. Головне завдання — розвантажити мале коло кровообі­гу і знизити збудливість дихального центру.

1. Призначають наркотичні анальгетики (0,5—1 мл 1 % розчину морфіну гідрохлориду, 1 мл 0,25 % розчину дроперидолу),

2. проводять інтенсивну оксигенотерапію,

3. У деяких випадках (у разі наростання вологих хрипів у легенях) уводять лазикс (40—80 мг).

4. За наявності артеріальної гіпертензії вводять нітрогліцерин під язик або внут­рішньовенне (краплинне чи фракційне).

5. Іноді застосовують кровопускання (300—400 мл).

6. Для функціонального розвантаження міокарда застосовують нітрогліцерин (1 табл. — 0,5 мг під язик) повторно до досягнення ефекту.

7. За наявності бронхоспастичного компонента внутрішньовенне вводять 5—10 мл 2,4 % розчину еуфіліну.

8. У разі збудження ЦНС внутрішньовен­не вводять 10 мг діазепаму.

Обов'язково проводять електрокардіографічне дослідження.

Набряк легень

Набряк легень спричинюється масивним пропотіванням рідини в інтерстиційну тканину і альвеоли легень, зумовленим підвищеним гідродина­мічним тиском у легеневих капілярах або зниженим онкотичним тиском, підвищеною проникністю альвеолокапілярної мембрани, підвищеним розрідженням у альвеолах. У деяких випадках може одночасно поєднува­тися кілька механізмів розвитку набряку легень.

Загальний стан хворого тяжкий.

Положення у ліжку вимушене (най­частіше сидячи).

Тяжка задишка інспіраторного характеру, ціаноз.

Може виникати задушливий сухий кашель, що не дає полегшення, збільшуєть­ся кількість пінистого мокротиння. Спочатку в легенях прослуховують жорстке дихання, сухі хрипи, згодом — численні вологі хрипи, клекотли­ве дихання, яке чути на відстані.

За темпом розвитку набряк легень може бути миттєвим (розвиваєть­ся упродовж 5—10 хв); гострим (наростає протягом 0,5—1 год) і затяж­ним (триває від 1 до 2 діб).

Він може супроводитися артеріальною гіпер- або гіпотензією (синдром малого викиду).

Лікування.

1. Хворому створюють підвищене положення тіла, кра­ще сидячи з опущеними ногами, що сприяє депонуванню крові в них і зниженню тиску в судинах малого кола кровообігу.

2. У разі високого АТ застосовують відволікаючі засоби (гарячі ніжні ванни, гірчичники на ділянку литок, венозні джгути на нижні кінцівки).

Застосовувати гірчичники й банки на грудну клітку не мож­на!

3. За наявності великої кількості піни її негайно видаляють за допомо­гою катетера або аспіратора. Для усунення гіпоксії проводять інгаляцію 100 % киснем з піногасниками.

4. Як піногасники найчастіше використовують розчини етанолу, антифомсилану. Кисень пропускають крізь апарат Боброва або (краще) випарник наркозного апарата зі швидкістю 8—12 л/хв під постійним позитивним тиском.

5. У разі неефективності цих заходів і прогресування недостатності ди­хання проводять інтубацію трахеї і хворого переводять на ШВЛ з підви­щеним тиском на видиху (5—15 см вод. ст.).

6. Для забезпечення ефективності медикаментозного лікування, а також для контролю ЦВТ рекомендується вводити катетер в одну з великих вен (підключичну, внутрішню яремну).

7. Для зниження підвищеного АТ застосовують гангліоблокатори: арфонад (1 000 мг у 200 мл ізотонічного розчину натрію хлориду), пентамін

(50 мг у 200 мл 5 % розчину глюкози).

У разі застосування гангліоблокаторів постійно контролюють АТ!

8. Для усунення можливої артеріальної гіпотензії напоготові слід трима­ти шприц із розчином препарату симпатоміметичної судинної дії (1 мл 5 % розчину ефедрину гідрохлориду, 1 мл 0,2 % розчину норадреналіну гідротартрату, розведених у 10 мл ізотонічного розчину натрію хлориду, вводити по 2—3 мл, контролюючи АТ).

9. Хороший клінічний ефект виявляють судинорозширювальні засоби, що діють як на вени, так і на артерії: натрію нітропрусид (15—400 мг/хв внут­рішньовенне краплинне), дроперидол (5 мг внутрішньовенне фракційне).

10. Хворим із низьким АТ і високим ЦВТ призначають венозні судинороз­ширювальні засоби, наприклад нітрогліцерин. Застосування нітрогліцерину по 1 табл. під язик через кожні 15—20 хв сприяє зменшенню припливу крові до легеневих капілярів і зниженню тиску в них. Нітрогліцерин призначають хворим на ішемічну хворобу серця, а також з мітральним пороком.

11. Для усунення артеріальної гіпотензії призначають глюкокортикоїди (гідрокортизон по 5—15 мг/кг або преднізолон по 5—10 мг/кг); поляризу­ючу (глюкозо-калієво-інсулінову) суміш з вітамінами. У разі значної артеріальної гіпотензії призначають адреноміметичні засоби (наприклад, дофамін — до 10 мкг/(кг • хв).

12. Розвантажувальний ефект для легеневого кровообігу забезпечують діуретичні засоби (наприклад, фуросемід по 40—120 мг).

Застосування осмотичних діуретичних засобів (манітол, сор- бітол) може призвести до збільшення внутрішньосудинного об'єму рідини і поглибити набряк легень!

13. У разі бронхоспастичного компоненту і брадикардії призначають еуфілін (240 мг).

14. Для зменшення проникності альвеолокапілярної мембрани застосову­ють глюкокортикоїди у зазначених дозах, засоби, що зменшують про­никність судинної стінки (1—2 мл 5 % розчину аскорбінової кислоти; 0,02—0,05 г рутину).

15. У разі психомоторного збудження і задишки призначають наркотичні анальгетики (морфіну гідрохлорид, фентаніл) і невролептики у малих дозах.